м. Вінниця
24 березня 2023 р. Справа № 120/11089/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ - ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є особою з інвалідністю другої групи, має стаж державної служби 22 роки, з 19.02.2010 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі також Закон № 1058-IV), оскільки продовжував працювати на державній службі. Водночас, як зазначає позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я припинив державну службу 19.09.2022 та в подальшому відповідно до приписів п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (далі також Закон №889-VIII) та вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 (далі - також Закон № 3723-XII) звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення його на пенсію державного службовця по інвалідності.
Однак, як вказує позивач, він отримав відмову у такому переведенні з посиланням на вікові обмеження переходу на пенсію державного службовця згідно з п. 1 ст. 37 Закону України № 3723-XII "Про державну службу", оскільки його вік 47 років.
Позивач вважає відмову органів Пенсійного фонду у переведенні його на пенсію державного службовця та у відповідному перерахунку пенсії протиправною, оскільки будь-яка з редакції Закону № 3723-XII, Закону № 1058-IV та Закону №889-VIII не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою як досягнення певного віку. Право на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-XII, як зазначає позивач, пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII і жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII не встановлено.
Оскільки позивач є особою з інвалідністю другої групи, станом на 01.05.2016 його стаж на посадах державної служби становить більше 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то, на переконання позивача, всі вимоги ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII виконано, а тому вважає, що наявні правові підстави для переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця по інвалідності другої групи відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII.
Ухвалою від 03.01.2023 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків, які він усунув 04.01.2023.
Ухвалою від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №905040144677 від 24.10.2022.
19.10.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Свою позицію відповідач мотивує тим, що основним критерієм, за яким визначається віднесення тієї чи іншої посади до відповідних категорій посад державних службовців, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Зазначає, що на день набрання чинності Закону №889-VIII (на 01.05.2016) позивач не перебував на посадах державного службовця, стаж роботи на яких надавав би йому право на призначення пенсії за Законом №889-VIII . Відповідач зазначає, що стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, може бути врахований до моменту присвоєння йому спеціального звання: а саме період з 13.02.2001 по 08.01.2004.
Відповідач вказує, що за наявності у ОСОБА_1 стажу роботи на посадах державного службовця менше 10 років, а також відсутності факту перебування на посадах державної служби на момент набрання чинності Закону №889 (на 01.05.2016), вимоги ані п. 10, ані п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII не дотримуються.
Відтак, на переконання відповідача, враховуючи відсутність у позивача необхідного стажу роботи на посадах державної служби, недосягнення ним пенсійного віку, визначеного Законом №3723-XII, у нього відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до його заяви №2538 від 19.10.2022.
Також відповідач вказав, що за принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області, яким 24.10.2022 прийнято законне та обґрунтоване рішення №905040144677 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
На виконання вимог ухвали відповідач надав суду копію вказаного рішення №905040144677 від 24.10.2022.
02.02.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яку суд до уваги не бере, оскільки заявами по суті справ відповідно до ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у цій категорії спорів є лише позов та відзив.
02.02.2023 позивач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі другого відповідача, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому також виклав позовні вимоги до цього суб'єкта владних повноважень.
Наведені вище обставини слугували підставою для постановлення судом в порядку ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвали від 06.02.2023 про залучення до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУ ПФУ в Херсонській області, відповідач 2).
Крім того, суд встановив ГУ ПФУ в Херсонській області строк для подання відзиву на позовну заяву.
07.09.2022 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій виклав зміст позовних вимог до відповідача 2.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, нормою ч. 1 ст. 47 КАС України надано позивачеві право, у тому числі, збільшити позовні вимоги, шляхом подання письмової заяви на визначеній у процесуальному законі стадії судового процесу.
Оскільки 02.02.2023 позивач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі другого відповідача ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому також виклав позовні вимоги до цього суб'єкта владних повноважень, а суд ухвалою від 06.02.2023 залучив як ГУ ПФУ в Херсонській області як другого відповідача, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням позовних вимог, викладених до відповідача 2.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" електронний документ (ухвала суду про залишення другого відповідача від 06.02.2023) доставлена в Електронний кабінет ГУ ПФУ в Херсонській області 06.02.2023 о 19:25 год, про що складена довідка, яка наявна в матеріалах справи.
Суд враховує, що згідно з частиною шостою статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
За частиною п'ятою цієї статті суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до частини восьмої статті 18 КАС України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - "ЄСІТС").
Відповідно до пункту 2 параграфа 2 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII (далі - Закон №2147-VIII) підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя відповідного оголошення.
У газеті "Голос України" від 04.09.2021 №168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистеми (модулів) ЄСІТС - "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистеми відеоконференцзв'язку.
Отже, зазначені в оголошенні Вищої ради правосуддя підсистеми (модулі) ЄСІТС починають офіційно функціонувати з 05.10.2021.
Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
У встановлений судом строк відповідач 2 відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідачем 2 у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини, за яких такий відзив не може бути подано, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується довідкою обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА 12 ААА № 593536 від 21.06.2017.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 19.02.2010.
19.10.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою, в якій просив перевести його на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Рішенням від №905040144677 від 24.10.2022 ГУ ПФУ в Херсонській області про відмову в перерахунку пенсії відмовлено ОСОБА_1 у проведені перерахунку пенсії "перехід на інший вид пенсії по інвалідності по ЗУ "Про державну службу" згідно з заявою №2538 від 19.10.2022. Мотивами прийняття такого рішення зазначено, що у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 47 років, пенсійний вік не наступив, тому він матиме право на перехід за іншим законом при досягненні пенсійного віку 17.12.2036 та відповідного спецстажу станом на 01.05.2016, підстави для перерахунку відсутні.
Листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 10.11.2022 позивача повідомлено про прийняте рішення №905040144677 від 24.10.2022 про відмову у перерахунку пенсії.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернуся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" Закон № 889-VIII.
Відповідно до п. 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Досліджуючи зміст наведених правових норм Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, суд вважає, що призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, можливо за таких обставин:
- особа, яка претендує на призначення пенсії по інвалідності повинна бути визнана інвалідом I або II групи у період перебування на державній службі, та мати стаж державної служби не менше 10 років, або повинна бути визнана інвалідом I або II групи незалежно від часу встановлення їй інвалідності, та мати не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вона працювала на зазначених посадах;
- пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби;
- при призначенні пенсії по інвалідності із обставин, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, береться до уваги тільки розмір такої пенсії, тобто 60 відсотків суми заробітної плати, особи що претендує на призначення пенсії по інвалідності, всі інші обставини не повинні братися до уваги.
Суд зазначає, що закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення пенсійного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для пенсіонера тлумаченню законодавства України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 справа №687/545/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, доводи відповідача 2 про вікові обмеження щодо переходу на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до ст. 37 № 3723-XII, які стали мотивами прийняття спірного рішення, суд вважає необґрунтованими.
Щодо твердження відповідача 1 про відсутність у позивача стажу роботи на посадах державного службовця менше 10 років, то суд зазначає таке.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 :
13.02.2001 прийнятий на посаду спеціаліста І категорії в підвідділ ОВПО Гайсинського райвідділу Пенсійного фонду України на конкурсній основі; присвоєно 15 ран державного службовця; присягу державного службовця прийняв 19.02.2001;
30.04.2002 звільнений у зв'язку з переведенням в Гайсинське районне управління Пенсійного фонду України;
01.05.2002 призначений на посаду спеціаліста І категорії відділу ОВПО Гайсинського районного управління Пенсійного фонду України в порядку переведення;
03.06.2022 призначений на посаду головного спеціаліста-програміста відділу призначення пенсій Гайсинського районного управління Пенсійного фонду України за конкурсом;
13.02.2003 присвоєно 14-й ранг державного службовця;
16.09.2003 звільнений із займаної посади у зв'язку з переведенням в Гайсинську міжрайонну податкову інспекцію;
17.09.2003 прийнятий на посаду головного державного податкового інспектора відділу автоматизації процесів;
08.01.2004 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби ІІ ранку;
01.09.2005 у зв'язку зі зміною організаційної структури та штатного розпису Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції позивач переведений на посаду державного податкового інспектора відділу інформатизації процесів оподаткування;
10.01.2006 присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби І рангу;
24.02.2012 у зв'язку з реорганізацією Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції у Гайсинську міжрайонну державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби призначений в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора відділу інформатизації та обліку платників податків;
20.06.2013 призначений на посаду державного інспектора відділу ІТ та обліку платників Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, в порядку переведення;
20.06.2013 присвоєно 13 ранг державного службовця;
01.01.2014 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І ранку;
07.11.2014 призначений на посаду головного державного інспектора відділу ІТ Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФСЮ в порядку переведення;
07.11.2014 підтверджено раніше присвоєне спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу;
02.02.2016 переведений на посаду головного державного інспектора інформаційних технологій у зв'язку зі зміною штатного розпису;
01.07.2017 переведений на посаду головного державного інспектора сектору інформаційних технологій у зв'язку зі зміною організаційної структури та штатного розпису;
12.12.2018 звільнений з посади головного державного інспектора інформаційних технологій Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області в порядку переведення для подальшої роботи в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області;
13.12.2018 призначений в порядку переведення на посаду завідувача сектору інформаційних технологій Гайсинського управління як переможець конкурсу та присвоєно чергове спеціальне звання - радник податкової та митної справи ІІІ рангу;
29.08.2019 звільнений в порядку переведення;
30.08.2019 призначений в порядку переведення на посаду завідувача сектору інформаційних технологій Гайсинського управління Головного управління ДПС у Вінницькій області та присвоєно 6 ранг державного службовці;
21.08.2020 переведений на посаду заступника начальника відділу адміністрування баз даних управління електронних сервісів;
04.01.2021 звільнений в порядку переведення;
05.01.2021 призначений в порядку переведення на посаду заступника начальника відділу адміністрування баз даних управління електронних сервісів Головного управління ДПС у Вінницькій області як відокремленого підрозділу ДПС;
31.08.2022 переведений на посаду заступника начальника відділу адміністрування баз даних управління інформаційних технологій;
01.09.2022 присвоєно 5 ранг державного службовця;
19.09.2022 звільнений з посади та припинено державну службу за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
Суд зазначає, що спеціальним законом, що визначав статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон України №509-XII).
Цим законом визначено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Суд звертає увагу, що як Законом №889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Згідно із п.9 Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839) посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Крім того, пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Статтею 344 ПК України встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених законом України "Про державну службу".
Відповідно до статті 343 ПК України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання: радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Таким чином, в органах державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця.
Суд також зазначає, що Верховний Суд України сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08.10.2013 у справі № 21-275а13 вказано, що аналіз положень ст. 37 Закону № 3723, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ (чинного на час роботи позивача в податковому органі) дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 (справа № 586/965/16-а).
Отже, суд зазначає, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у зв'язку з чим доводи відповідача в даній частині є необґрунтованими.
Крім того, суд наголошує, що рішення про відмову у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" мотивовано виключно відсутністю у позивача відповідного віку, а не стажу державної служби.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, суд доходить висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеній йому відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на аналіз норм законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що рішення відповідача 2 про відмову у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує, що ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки позивач із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" звернувся до пенсійного органу 19.10.2022, нарахування та виплата такої пенсії повинна проводитись саме з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 19.10.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, на переконання суду, належним способом захисту позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з 19.10.2022 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та здійснити нарахування й виплату пенсії у розмірі 60% заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з урахуванням виплачених сум.
Суд вважає, що такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки наразі в позивача наявні всі умови, які є достатніми для призначення йому пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, рішення, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №905040144677 від 24.10.2022 про відмову в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з 19.10.2022 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та здійснити нарахування й виплату пенсії у розмірі 60% заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28-ї Армії, 6, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 21295057)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович