м. Вінниця
24 березня 2023 р. Справа № 120/10329/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 09.08.2022 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За результатами розгляду наданих документів рішенням ГУ ПФУ в м. Києві № 025550007508 від 17.08.2022 їй було повідомлено у призначені пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, передбаченого п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Позивач зазначає, що відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не зарахував період її роботи на посаді старшого бібліотекаря, завідувача бібліотекою.
На переконання позивача, вона має достатній спеціальний стаж, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років.
Відтак, позивач просить суд визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у зарахуванні їй (позивачеві) спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років; зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати період роботи позивача з 20.07.1985 по 02.06.2006 на посаді старшого бібліотекаря Дашівського філіалу для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи, з 03.06.2006 по 01.11.2017 завідуючим Дашівською міською бібліотекою Іллінецької централізованої бібліотечної системи, 32 роки 4 місяці 11 днів, до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити, нараховувати і сплачувати їй (позивачеві) пенсію за вислугу років з моменту її звернення до Пенсійного фонду України з 09.08.2022.
Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
03.01.2023 від ГУ ПФУ в м. Києві до суду надійшов відзив на позовну, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що для призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 відсутні підстави у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Так, щодо врахування періодів роботи бібліотекарем, завідувачем відповідач зазначає, що у період роботи з 20.07.1985 по 02.05.2006 в трудовій книжці не визначено тип закладу освіти, зокрема "бібліотека", а зазначено лише, що позивач працювала у філіалі Іллінецької централізованої бібліотечної системи, крім того, за кодом ЄДРПОУ 054801186 Іллінецька централізована бібліотечна система входить до системи Управління культури Іллінецької міської ради інформація з відкритих джерел), у період з 03.05.2006 по 10.10.2017 (у зв'язку зі змінами у чинному законодавстві, з 11.10.2017 право на пенсію за вислугу років працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту за переліком згідно з Постановою КМУ №909 втратили) - працювала завідуючою міської бібліотеки - філії, яка відповідно до запису № 5 в трудовій книжці, входила до системи закладів культури (підпорядкування відділу/сектору культури та туризму РДА). Таким чином, на переконання відповідача, у період з 20.07.1985 по 10.10.2017 позивач не працювала у закладах освіти, які визначені Переліком до Постанови КМУ № 909 та дають право на призначення пенсії за вислугу років, за наявності станом на 10.10.2017 26,5 років відповідного стажу по вислузі років, оскільки юридичні особи, де працювала позивач, входили до системи закладів культури. У зв'язку з цим відповідач переконаний, що стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відсутній.
Крім того, 03.01.2023 від ГУ ПФУ в м. Києві на адресу суду надійшло клопотання про залучення співвідповідача.
Ухвалою від 17.01.2023 суд запропонував ОСОБА_1 висловити письмово свої доводи, міркування або заперечення щодо клопотання ГУ ПФУ в м. Києві про залучення до участі у справі як співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області).
06.02.2023 позивач подала до суду заяву, в якій просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області. Також до заяви додано позовну заяву в новій редакції із визначенням у ній позовних вимог до ГУ ПФУ у Вінницькій області. Так, за змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо відмови у зарахуванні їй (позивачеві) спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років; зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві зарахувати період роботи позивача з 20.07.1985 по 02.06.2006 на посаді старшого бібліотекаря Дашівського філіалу для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи, з 03.06.2006 по 01.11.2017 завідуючим Дашівською міською бібліотекою Іллінецької централізованої бібліотечної системи, 32 роки 4 місяці 11 днів, до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити, нараховувати і сплачувати їй (позивачеві) пенсію за вислугу років з моменту її звернення до Пенсійного фонду України з 09.08.2022.
Ухвалою від 08.02.2023 суд за клопотанням сторін залучити до участі у цій справі як другого відповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області (відповідач 2) та встановив останньому строку для подання відзиву на позовну заяву.
28.02.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області подало до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує, що 17.08.2022 рішенням ГУ ПФУ у м. Києві за №025550007508 позивачеві відмовлену у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Відповідач 2 зазначає, що у період з 20.07.1985 по 10.10.2017 позивач не працювала у закладах освіти, які визначені Переліком до Постанови КМУ № 909 та дають право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки юридичні особи, де працювала заявниця, входили до системи закладів культури.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачеві виповнилося 55 років.
09.08.2022 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років.
17.08.2022 ГУ ПФУ в м. Києві прийняло рішення №025550007508 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відсутній стаж за вислугу років. Рішення з посилання на пункт 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мотивовано тим, що відповідно до наданих документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, свідоцтво про народження дітей, диплом, довідка), загальний страховий стаж складає 39 років 7 місяців 11 днів.
Щодо врахування періодів роботи бібліотекарем з 20.07.1985 по 02.05.2006, то у рішенні вказано, що в трудовій книжці не визначено тип закладу освіти, зокрема "бібліотека", а зазначено лише, що працювала у філіалі Іллінецької централізованій бібліотечній системи, крім того, за кодом ЄДРПОУ 054801186 Іллінецька централізована бібліотечна система входить до системи Управління культури Іллінецької міської ради (інформація з відкритих джерел). Щодо врахування періодів роботи завідувачем бібліотеку з 03.05.2006 по 10.10.2017 (у зв'язку зі змінами у чинному законодавстві, з 11.10.2017 право на пенсію за вислугу років працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту за переліком згідно Пост. КМУ № 909 втратили), то вказано, що позивач працювала завідуючою міської бібліотеки - філії, яка відповідно до запису № 5 в трудовій книжці входила до системи закладів культури (підпорядкування відділу/сектору культури та туризму РДА). Таким чином, як зазначено у рішенні, оскільки у період з 20.07.1985 по 10.10.2017 позивач не працювала у закладах освіти, які визначені Переліком до Постанови КМУ №909 та дають право на призначення пенсії за вислугу років, за наявності станом на 10.10.2017 26,5 р. відповідного стажу по вислузі років, оскільки юридичні особи, де працювала заявниця, входили до системи закладів культури. У зв'язку з цим, як вказано у рішенні, стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відсутній.
Листом від 18.11.2022 № 0200-0209-8/86969 ГУ ПФУ у Вінницькій області надіслало позивачеві копію рішення про відмову у призначенні пенсії № 025550007508 від 18.07.2022.
Позивач, вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо відмови у зарахуванні їй (позивачеві) спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2009 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. 2-1 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Тобто, пенсії за вислугу років згідно з приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.
У свою чергу відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.21991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі ст. 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно зі ст. 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Приписи п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Згідно зі ст. 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених вище правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 05.06.2019 положення п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 позивач працювала на таких посадах:
20.07.1985 призначена на посаду старшого бібліотекаря Дашівської філії для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи;
03.05.2006 переведена на посаді завідуючої Дашівської міської бібліотеки;
01.11.2017 звільнена з займаної посади у зв'язку з переведенням на посаду в.о. директора КЗ "Дашівська публічна бібліотека" Дашіської селищної ради Іллінецького району Вінницької області;
02.11.2017 призначена на посаду в.о. директора КЗ "Дашівська публічна бібліотека" відділу освіти, культури, молоді та спорту;
11.12.2017 призначена на посаду директора комунального закладу Дашівська публічна бібліотека".
Трудова книжка позивача містить усі записи на підтвердження роботи позивача за спірній посаді. Всі записи про роботу внесені в трудову книжку належним чином та не мають виправлень.
Відповідачем не заперечуються зазначені періоди роботи позивача відповідно до записів трудової книжки.
Загальний страховий стаж позивача, який визначено відповідачами, становить 39 років 7 місяців 11 днів. На момент звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" Закону 1788-XII (09.08.2022) вік позивача становив 55 років.
Судом встановлено, що позивачеві не зараховано періоди її роботи з 20.07.1985 по 02.05.2006 на посаді старшого бібліотекаря Дашівського філіалу для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи та з 03.06.2006 по 01.11.2017 завідуючою Дашівською міською бібліотекою Іллінецької централізованої бібліотечної системи до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки позивач працювала у закладах культури, а не освіти.
Суд не погоджується з указаними доводами відповідача, з огляду на таке.
Згідно з термінами, наведеними в ст. 1 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.
За призначенням бібліотеки поділяються на: публічні (загальнодоступні); спеціальні академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій); спеціалізовані (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами). Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи (ст. 6 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" ).
Відповідно до ст.12 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади. Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України, засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі поземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації. Ця стаття спростовує доводи відповідача, що бібліотека обов'язково повинна бути окремою юридичною особою.
Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.
Бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотеки, поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.
Згідно з Законом України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" бібліотека не обов'язково повинна бути юридичною особою, а також може бути при установі чи при підприємстві.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік № 909).
Зміст Розділу 1 "Освіта" Переліку №909 в частині "Найменування закладів і установ" містить зазначення "Бібліотеки", а в частині "Найменування посад" містить зазначення "Завідуючі, бібліотекарі", при цьому зміст п. 2 "Примітки" цього нормативно-правового акта визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Пунктом 2.7 Положення про порядок обчислення стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і хорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 було передбачено, що у бібліотеках право на пенсію за вислугу років мають завідуючі та бібліотекарі. В строк вислуги зараховується час роботи в усіх бібліотеках незалежно від їх відомчої приналежності - у шкільних, масових, дитячих, в бібліотеках підприємств, установ, організацій. Особи, що працюють на посадах, не зазначених в підрозділі 2 розділу I Переліку (директори централізованих бібліотечних систем, завідувачі відділами централізованих бібліотек, завідувачі читальними і абонементними залами бібліотек, головні, старші бібліотекарі, бібліографи і т.д.), право на пенсію не мають.
Згідно з положенням п. 3 приміток до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років, а робота в установах, органах і організаціях, народної освіти давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства.
Отже, враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що Переліком № 909 передбачені посади завідуючого, бібліотекаря бібліотек незалежно від форми власності, відомчої належності закладів і установ або статусу, суд зазначає, що період роботи позивача на посадах старшого бібліотекаря та завідувача бібліотеки має зараховуватись до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
З приводу обраного позивачем способу захисту прав шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві у зарахуванні до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зважаючи на обставини справи, настання для позивача негативних наслідків пов'язано саме із прийняттям рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 025550007508 від 17.08.2022.
З огляду на викладене, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 025550007508 від 17.08.2022.
Що стосується позовних вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому суд наголошує, що в даному випадку повноваження щодо розгляду матеріалів для призначення позивачеві пенсії були делеговані ГУ ПФУ в м. Києві проте обов'язок її призначення та виплати залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуває на обліку, тобто у ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати періоди роботи позивача з 20.07.1985 по 02.05.2006 (а не з 02.06.2006, як зазначає позивач) на посаді старшого бібліотекаря Дашівського філіалу для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи та з 03.05.2006 (а не з 03.06.2006, як зазначає позивач) по 01.11.2017 на посаді завідуючої Дашівською міською бібліотекою Іллінецької централізованої бібліотечної системи до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити та виплачувати позивачеві з 09.08.2022 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Суд вважає, що такий спосіб захисту, на думку матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки наразі в позивача наявні всі умови, які є достатніми для призначення позивачеві пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, в розмірі 992,40 грн. Інших витрат не заявлено.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень (тобто задоволена основна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором), а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.08.2022 №025550007508 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 "
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 20.07.1985 по 02.05.2006 на посаді старшого бібліотекаря Дашівського філіалу для дорослих Іллінецької централізованої бібліотечної системи та з 03.06.2006 по 01.11.2017 на посаді завідуючої Дашівською міською бібліотекою Іллінецької централізованої бібліотечної системи до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 09.08.2022 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович