465/7771/22
2/465/1576/23
Іменем України
(заочне)
22.03.2023 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Марків Ю.С.,
за участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг. Задля здійснення цього правочину відповідач підписав заяву № б/н від 03.02.2015 року, відповідно до якої йому відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, та який у подальшому збільшився до 51 500,00 грн. Позивач також зазначає, що підписані відповідачем заява, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку» складають між ним і позивачем Договір про надання банківських послуг. Вказує, що АТ «Комерційний банк «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідач, в свою чергу, не виконав покладених на нього договором обов'язків, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. З огляду на зазначене, позивач просить суд позов задовольнити і стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 07.12.2022 року становить 63767 грн. 86 коп., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 54090 грн. 41 коп., заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 2237грн. 02 коп., та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 7440 грн. 43 коп., а також судові витрати у розмірі 2481,00 грн.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 17.01.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, однак належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Разом із тим, при подачі позовної заяви зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача та винесення судом заочного рішення.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву, а також жодних заяв та клопотань на адресу суду не подав.
З урахуванням наведеного та на підставі наявних у справі доказів суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг. Для реалізації зазначеної цілі відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у "ПриватБанку" від 03.02.2015 року.
До кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в "ПриватБанку", а також копію наказу банку щодо затвердження « Умов та Правил надання банківських послуг».
Розрахунком заборгованості за договором № б/н від 03.02.2015 року, укладеного між "ПриватБанком" та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 07.12.2022 року стверджується, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 63767,86 грн., з яких: 54090,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2237,02 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7440,43 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналіз наданих позивачем доказів у їх сукупності дає підстави для висновку, що АТ КБ «Приватбанк» виконав прийняті на себе зобов'язання у повному обсязі, надав відповідачу кредитну картку з кредитним лімітом у визначеному сторонами розмірі відповідно до умов кредитного договору № б/н від 03.02.2015 року, що підтверджується даними наданого суду розрахунку заборгованості, що, в свою чергу, також не спростовано відповідачем у справі.
Водночас невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, а саме неповернення ним позивачу отриманих сум кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості, згідно якого вбачається наявність у ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 54090,41 грн. за тілом кредиту, що і зумовило звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду із даним позовом. При цьому доказів повернення отриманих і використаних позичальником сум відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в "ПриватБанку" (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг "ПриватБанку", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Також не може бути враховано судом паспорт споживчого кредиту, наданий позивачем на підтвердженя наявності підстав для нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, адже, такий не містить особистого підпису відповідача, окрім цього як вбачається з такого, він виданий позивачем 14.12.2020 року, тобто набагато пізніше, ніж оформлялась заява № б/н від 03.02.2015 року про відкриття відповідачу карткового рахунку із початковим кредитним лімітом. Крім цього, у вказаному паспорті споживчого кредиту (р.7) зазначається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача.
Суд враховує, що згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів,а не припущень,що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг "ПриватБанку", а також паспорт споживчого кредиту в редакції, наданій позивачем, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсотки за користування кредитом, оскільки відповідний обов'язок відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 03.02.2015 року не визначений.
На переконання суду, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в "ПриватБанку" (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/) не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст.1 Закону №1023-XII споживач-фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст.11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Отже, на підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 03.02.2015 року, яка заявлена позивачем в частині 2237,02 грн. заборгованості по нарахованих відсоткам та 7440,43 грн. заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Одночасно, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 03.02.2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що кредитор - АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, з урахуванням того, що до звернення до суду з цим позовом, позивач з такою вимогою до відповідача не звертався.
Таким чином, оскільки відповідачем на підставі заяви від 03.02.2015 року, яку останній підписав, були отримані у позивача кошти в кредит, про що відповідач належним чином був особисто обізнаний, суд вважає достатніми наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, а саме на 84,82%, до стягнення підлягають судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 2104 (дві тисячі сто чотири) грн. 38 коп.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 03.02.2015 року в розмірі 54090 (п'ятдесят чотири тисячі дев'яносто) гривень 41 коп.
У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суму сплаченого судового збору пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 2104 (дві тисячі сто чотири) грн. 38 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ - 14360570).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Марків Ю.С.