Справа №752/15102/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2115/2023 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Суддя - доповідач - ОСОБА_2 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
07 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2023,
за участю:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2023 клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задоволено. Продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.03.2023 включно. Стороні захисту у зміні запобіжного заходу обвинуваченому - відмовлено.
На підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені злочинів, в тому числі пов'язаного із погрозою застосування насильства, підстав для застосування альтернативи у вигляді застави, судом на даний час не вбачається.
Визначено строк дії ухвали - до 16.03.2023 включно.
Суд першої інстанції своє рішення мотивував ступенем тяжкості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 злочинів, в тому числі особливо тяжкого, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, характер та спосіб вчинення яких свідчить про підвищену суспільну небезпеку, а також матеріали, які характеризують його особу, зокрема, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків (одружений, має дітей, мати пенсійного віку), відсутність судимостей, позитивну характеристику із СІЗО. Крім того, суд зазначив, що ризики, визначені ст. 177 КПК України, про які зазначив прокурор у клопотанні, зокрема, щодо можливості переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, впливу на свідків, які ще не допитані, вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки, маючи підозру за ч. 4 ст. 190 КК України, вчинив нові кримінальні правопорушення, перешкоджання провадженню іншим чином, з огляду на виділені матеріали відносно невстановлених осіб, які згідно обвинувачення виконували вказівки ОСОБА_6 є наявними, та триваючими, а тому запобіжний захід у виді тримання під вартою слід продовжити. Таке рішення, на думку колегії суддів не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Також на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, в тому числі пов'язаного із погрозою застосуванням насильства, підстав для застосування альтернативи у вигляді застави судом першої інстанції, на час постановлення ухвали не встановлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, ігнорування практики ЄСПЛ, просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2023 - скасувати. Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12022100010000637 - прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_11 , про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12022100010000637 від 27.03.2022р. - відмовити. Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, тобто з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин, строком до 16.03.2023 року із забороною ОСОБА_6 залишати у встановлений судом час місце свого постійного проживання, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за винятком випадків офіційного повідомлення про необхідність евакуації, відповідно до діючого законодавства, зобов?язавши негайно повідомляти слідчого про місце свого перебування під час евакуації.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що як вбачається з мотивувальної частини клопотання прокурора на підтвердження наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, прокурор посилається на ті самі обставини, що стали підставами для обрання запобіжного заходу та всіх судових рішень щодо продовження строків тримання під вартою обвинуваченого.
Крім того, апелянт вказує, що ризик переховування від органів досудового розслідування та суду в клопотанні обґрунтовано тим, що під страхом притягнення до кримінальної відповідальності за ст. ст. 348, 289 КК України може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду, в тому числі поза межами України - вказане в клопотанні твердження та наявність зазначеного ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не було доведено прокурором, а в клопотанні зазначено лише абстрактні твердження, щодо, нібито наявності ризику переховування обвинуваченого від суду. Жодного реального доказу не надано, та й взагалі прокурором до клопотання не надано жодного доказу, а матеріали кримінального провадження, навпаки, свідчать про належу процесуальну поведінку обвинуваченого після повідомлення йому про підозру і на даний час. Також апелянт вказує, що обвинувачений, достеменно знаючи про тяжкість злочину, що ставиться йому в вину, постійно з'являвся за першим викликом до слідчого та слідчого судді для обрання йому запобіжного заходу, при цьому знаходячись на свободі мав можливість приховатися від слідства та суду, але таких дій не вчиняв, а його дії свідчать про належну процесуальну поведінку з його боку. І тому враховуючи все вище викладене, вказаний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не підтверджено, в порушення вимог, передбачених ст. 199 КПК України та не узгоджується з усталеною практикою ЄСПЛ.
Також апелянт зазначає, що ризик можливості знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення мотивовано в клопотанні лише абстрактними твердженнями про, нібито, таку можливість з боку обвинуваченого. Апелянт посилається, що прокурор в клопотанні зазначає, що на даний час певне коло осіб, які причетні до злочинів не встановлено, та які можливо, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 можуть приховати або спотворити речі - таке твердження є безпідставне і не обґрунтоване. На даній стадії кримінального провадження вже всі обставини вставлені, докази по справі зібрані і знаходяться в розпорядженні прокурора та суду, вимоги ст. 290 КПК України виконані, обвинувальний акт спрямований та знаходиться на розгляду у суді, а тому вказані обставини свідчать, про те, що якимось чином спотворити або знищити речі чи документи, знаходячись на свободі ОСОБА_6 немає можливості. Твердження про інших осіб, є нічим іншим, як штучним створенням обставин неіснуючих ризиків.
Крім того, апелянт вказує, що ОСОБА_6 після події злочину та перебуваючи на свободі в період часу з 26.06.2022 року по день його затримання 29.03.2022 року, а також в період часу з 13.04.2022 року по 16.05.2022 року, мав можливість спотворити та знищити будь-які документи чи речі, але цього не робив і не мав наміру вчиняти такі дії. В клопотанні прокурора не наведено жодного доказу обставин на підтвердження наявності вказано ризику та взагалі не надано жодного доказу. Щодо автомобіля, який нібито ОСОБА_6 може приховати та обізнаний про його місце знаходження, апелянт вказує, що це твердження є безпідставне і не доведене жодним доказом. А тому, заявлений ризик, передбачений п. 2 ч.1 ст. 177 КПК України не підтверджується матеріалами клопотання, і навпаки наявність даного ризику спростовується вказаними вище обставинами та доказами.
Також апелянт зазначає, що ризик можливості незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні мотивовано в клопотанні також лише абстрактними твердженнями, оскільки всі потерпілі, на час розгляду клопотання вже допитані. На даний час всі висновки спеціалістів, експертів вже зібрані і знаходяться в розпорядженні прокурора. Відсутні взагалі будь-які приводи здійснювати тиск на зазначених спеціалістів.
Щодо можливості тиску на учасників кримінального провадження, апелянт вказує, що прокурором у клопотанні є лише безпідставні припущення, які спростовуються, навіть матеріалами, які додавалися до клопотання прокурора раніше. А ті обставини, що обвинувачений не вчиняв жодного тиску на учасників кримінального провадження будучи на свободі свідчать про відсутність даного заявленого ризику не тільки на даний час, а й на час обрання та подальших продовжень запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, таким чином, заявлений ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України матеріалами клопотання не підтверджується.
Крім того, апелянт зазначає, щодо ризику перешкоджання у кримінальному провадженню іншим чином, мотивовано в клопотанні прокурора лише тим, що нібито існують інші особи, які вчинили злочин, а ОСОБА_6 може їм повідомити про кримінальне правопорушення - це твердження також є безпідставне. Апелянт зазначає, що не можна припускати тиск на осіб, які не встановленні. Крім того, в даному кримінальному провадженні все встановлено, всі докази зібрані. На думку сторони захисту, прокурор намагається переконати суд в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно забезпечити процесуальну поведінку інших кримінальних проваджень. За таких обставин, ризик передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України не підтверджується матеріалами клопотання прокурора.
Також апелянт вказує, що ризик можливості вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується також мотивовано в клопотанні прокурора лише безпідставним необґрунтованим твердженням про наявність даного ризику. Щодо того, що прокурор вказує, що ОСОБА_6 повідомлено про підозру в іншій справі за ч. 4 ст. 190 КК України, дане твердження спростовується, в тому числі тим, що перебуваючи на свободі за вказаний період часу обвинуваченим не було вчинено будь-якого іншого кримінального правопорушення.
Крім того, апелянт звертає увагу відносно повідомлення ОСОБА_6 про підозру в іншій справі за ч. 4 ст. 190 КК України і зазначає, що справа розслідувалося у 2018 році слідчими СБУ і при встановленні відсутності обґрунтованості підозри, кримінальне провадження взагалі було закрито. Також зазначає, що в 2020 році ОСОБА_6 повідомили про підозру за ч. 4 ст. 190 КК України. Розуміючи безпідставність кримінального переслідування, за тиждень до закінчення граничного строку досудового розслідування, прокурором вказане досудове розслідування було зупинено для виконання міжнародного доручення. Оскільки подія злочину відбулася в Україні, відсутні будь-які підстави для виконання міжнародного доручення, а відтак, вказані обставини свідчать про неспроможність доведення причетності до злочину ОСОБА_6 .
Також апелянт зазначає, що ОСОБА_6 має позитивну характеристику надану йому, його діям на підприємстві СП ТОВ «Транс Груп». Він одружений, має трьох дітей, літню матір 1942 року народження та онуку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також ОСОБА_6 з дня воєнної агресії з боку РФ на Україну вступив до лав ТрО на захист Держави, має дві вищі обсвіти, на протязі всього життя займав керівні посади, а також створив бізнес структуру, яка з часу її заснування ОСОБА_6 постійно збільшувала обсяг виробництва та сплачувала податки та обов'язкові платежі. Ці обставини свідчать про міцні соціальні зв?язки та про те, що ОСОБА_6 не входить до складу осіб кримінального напрямку. Вказані обставини спростовують ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. І тому, підсумовуючи наведене вище, на даний час відсутні докази наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. І навпаки, є докази належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 .
Крім того, апелянт вказує, що прокурор у своєму клопотанні не зазначив, чому інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою не може забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 особливо за умови наявності реальних доказів належної процесуальної поведінки обвинуваченого раніше. Отже в клопотанні прокурор взагалі не досліджує можливість застосування іншого запобіжного заходу, що є неприпустимим. Таким чином, домашній арешт в певний період доби може забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 .
Стосовно інших обставин, які свідчать про наявність підстав для відмови в задоволенні клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою, апелянт зазначає, що обвинувачений на виконання Контракту добровольця територіальної оборони, який було укладено 25.02.2022 не тільки має наміри, а й зобов'язаний виконувати свої обов'язки, направлені на захист суверенітету України, що зміцнює його соціальні зв'язки та свідчить про достойну поведінку громадянина України, а також зменшує ризики передбачені ст. 177 КПК України. На даний час, ОСОБА_6 також має бажання продовжувати здійснювати захист держави, про свої наміри він постійно заявляв протягом всього часу досудового розслідування та судового розгляду. Апелянт наголошує, що у ОСОБА_6 не має жодного наміру чи бажання переховатися чи вчиняти дії, направленні на перешкоджання слідству чи суду, і навпаки, такі дії свідчать про достойну поведінку громадянина України.
А тому, з врахуванням вище викладеного, апелянт вказує, що ризики на даний час зменшились, разом з тим, враховуючи, що досудове розслідування закінчено, а обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 знаходиться на розгляді в суді, забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого можливо шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, так як вказаний запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, передбачених кримінально-процесуальним законом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити її, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, вказуючи на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12022100010000637, по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 343, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України
16.01.2023 у судовому засіданні прокурором заявлено клопотання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в обґрунтування якого прокурор послався на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які продовжують існувати.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 рокуклопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою до 16.03.2023 включно.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, потерпілих та представника потерпілого АРМА, обвинуваченого та його захисників, для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував, конкретні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів,характер та спосіб вчинення яких свідчить про підвищену суспільну небезпеку, тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 злочинів, в тому числі особливо тяжкого, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення, дані про особу обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбаченіп. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України ступінь яких не зменшився, що на даний час виключає можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про не доведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення в тому числі і особливо тяжкого, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення, пов'язаного з замахом на вбивство щодо працівників правоохоронних органів, за попередньою змовою, групою осіб, характеру та способу вчинення інкримінованих злочинів, які свідчить про підвищену суспільну небезпеку, тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, його попередню поведінку, якиймаючи підозру за ч. 4 ст. 190 КК України вчинив нові кримінальні правопорушення, вік, міцність соціальних зв'язків, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення,такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 , який після повідомлення йому про підозру з'являвся за першим викликом до слідчого та слідчого судді свідчить про відсутність ризику переховування від суду, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки, те, що обвинувачений з'являвся до слідчого та слідчого судді не може слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки на даному етапі провадженні, яке наразі триває, а також жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 ,з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, не зможе здійснити дії, передбачені п.1 ч.1 ст. 177 КПК України. Щодо посилань захисника на обставини іншої справи, в якій ОСОБА_6 повідомлено про підозру за ч.4 ст. 190 КК України, то колегія суддів їх до уваги не бере, оскільки дані обставини не є предметом перегляду у даному провадженні, тоді як наявність повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні іншого кримінального правопорушення, є обставиною, яка обґрунтовано, відповідно до п.10 ч.1 ст. 178 ККПК України була оцінена судом першої інстанції у сукупності з усіма обставинами, які враховуються при продовженні запобіжного заходу.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 позитивно характеризується, одружений, має трьох дітей, літню матір 1942 року народження та онуку ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня воєнної агресії з боку РФ на Україну вступив до лав ТрО на захист Держави, має дві вищі обсвіти, на протязі всього життя займав керівні посади, створив бізнес структуру, що свідчить про міцність його соціальних зв'язків та відсутність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то на переконання колегії суддів вони є неспроможними, оскільки наведені захисником дані, хоч і свідчать про наявність соціальних зв'язків, однак, на даному етапі провадження, не є достатніми стримуючими факторами з огляду на попередню поведінку обвинуваченого та конкретні обставини кримінального провадження, поставлені йому у провину, які у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченогонезаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то на переконання колегії суддів, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, зокрема вчинення злочину поєднаному з насильством, за попередньою змовою, групою осіб, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення не досліджені та обґрунтованість висунутого щодо ОСОБА_6 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які ще не допитані у кримінальному провадженні, з метою зміни ними своїх показань та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином .
При цьому посилання захисника, як на підстави відсутності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України на те, що всі потерпілі на час розгляду клопотання вже допитані та всі висновки спеціалістів, експертів зібрані і знаходяться в розпорядженні прокурора, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані обставини, жодним чином не свідчать про відсутність встановленого судом першої інстанції ризику незаконного впливу саме на недопитаних свідків у кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризику, який може свідчити про те, що обвинувачений може знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, колегія суддів до уваги не бере, оскільки такий ризик судом першої інстанції встановлений не був.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що наведені у судовому рішенні ризики не підтверджені жодними доказами, колегія суддів вважає безпідставними.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2023, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задоволено та продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.03.2023 включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4