Справа № 760/149/18 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/791/2023 Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2
30 січня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
суддів ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві об'єднані кримінальні провадження № 12017100090011586 та № 12017100090011586 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року,
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кременець, Тернопільської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, який офіційно не працює, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 01.12.2006 вироком Кременецького районного суду Тернопільської області за ч.2 ст.186, ч. 1 ст.187 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільненого 23.05.2011 по відбуттю покарання;
- 22.03.2012 вироком Кременецького районного суду Тернопільської області за ч.2 ст.186, ст.395 КК України до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільненого 20.07.2013 по відбуттю покарання, засуджено за:
- ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, належного йому на праві власності;
- ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки;
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупність злочинів, шляхом часткового складання покарань обвинуваченому ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією майна належному йому на праві власності.
вирішено питання речових доказів.
Відповідно до вироку, ОСОБА_7 , 06 жовтня 2017, приблизно о 19 годині 15 хвилин, разом з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи на залізничній станції «Караваєві дачі», за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 48, помітили раніше незнайомого їм ОСОБА_9 , та з метою заволодіння чужим майном, діючи спільно та узгоджено між собою, де особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з метою подолання опору потерпілого, тримаючи руку в кишені куртки, в яку він був одягнутий, висловлював погрозу застосувати ніж та вбивством потерпілого ОСОБА_9 , а ОСОБА_7 , в цей час перевіряв вміст кишень потерпілого, підтримуючи погрози насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, звідки викрав кошти у сумі 800 гривень, які передав їх особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, чим завдали потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди в зазначеному розмірі.
Крім того, ОСОБА_7 , 04.11.2020, приблизно о 16 годині 26 хвилин, з метою таємного викрадення чужого майна, повторно, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , взяв велосипед марки «BikeNow» належний ТОВ «БАЙК-НАУ», вартістю 16 400 гривень, у якого було заблоковано заднє колесо та припіднявши його, покотив до підземного переходу, чим завдав ТОВ «БАЙК-НАУ» матеріальної шкоди у вказаному розмірі.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 указав на незаконність вироку у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. В обґрунтування доводів апеляційної скарги указав, що судом було невірно оцінено досліджені в ході судового розгляду докази та, як наслідок, прийнятий невірний висновок про доведення його вини у інкримінованих кримінальних правопорушеннях. Так, апелянтом указано, що по епізоду обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, місцевим судом не було допитано свідків, а також безпідставно не було задоволено численних клопотань сторони захисту з метою повного та всебічного розгляду даного кримінального провадження, зокрема не було задоволено клопотання про проведення експертизи з метою зняття інформації з застосунку « Bike Now» щодо оплати ним послуг з оренди велосипеда, яке на переконання апелянта, мало вирішальне значення щодо кваліфікації його дій. Поряд з цим, обвинувачений указав, що в ході судового розгляду не було також доведено його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки показання потерпілого ОСОБА_9 , які були покладені в основу обвинувального вироку були нелогічними та непослідовними, а відтак не могли бути прийняті до уваги місцевим судом. За наведених обставин, просив скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 указав на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного вироку у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування мотивів поданої апеляційної скарги захисник указав, що висновки місцевого суду про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 187 КК України не підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду, з огляду на наступне. Як вбачається зі змісту показань наданих потерпілим ОСОБА_9 по епізоду кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України слідує, що обвинувачений ОСОБА_7 не мав ножа та не погрожував їм потерпілому, тобто не вчиняв жодних насильницьких дій по відношенню до ОСОБА_9 , що також стверджується наявним відеозаписом з камер відеоспостереження з місця події та поясненнями обвинуваченого ОСОБА_7 . По епізоду вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України захисник указав, що судом не було встановлено наміру заволодіння обвинуваченим ОСОБА_7 велосипеду, оскільки з наданих показань обвинуваченим слідує, що останній лише намагався повернути велосипед до місця де його взяв після закінчення коштів, які були оплачені ним за оренду велосипеду. За наведених обставин просив оскаржуваний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника та обвинуваченого, які підтримали вимоги поданих ними апеляційних скарг, просили їх задовольнити;
прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника;
дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Як вбачається з вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 29.06.2021р., суд, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_9 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, за основу узяв показання потерпілого ОСОБА_9 , відповідно до яких обвинувачений ОСОБА_7 діяв узгоджено із особою кавказької зовнішності, після вимоги передати йому кошти та його відмови у цьому, особа кавказької зовнішності, тримаючи руки у карманах погрожував йому застосуванням ножа, а обвинувачений ОСОБА_7 , також погрожуючи, перевіряв вміст його кишень. Знайшовши у одній із кишень грошові кошти, ОСОБА_7 їх забрав. Також суд першої інстанції взяв до уваги фактичні обставини, які встановлені у ході проведення впізнання потерпілим осіб, які вчинили на нього розбійний напад, яке зафіксовано протоколом впізнання від 07.10.2017 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_7 як одну із осіб, які 06.10.2017 року близько 19 години у приміщенні залізничної станції «Караваєві дачі» вчинили на нього розбійний напад. Окрім того суд першої інстанції, як на доказ вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, послався на фактичні обставини, які встановлюються із перегляду відеозапису, зробленого за допомогою камери спостереження, встановленої у приміщенні станції «Караваєві дачі», зафіксованого протоколом перегляду від 08.10.2017 року. Між тим, на думку колегії суддів, указані висновки не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, що стало наслідком неналежної оцінки як кожного із зазначених доказів, так і сукупності вказаних доказів.
Так, зазначеним вище відеозаписом спростовуються показання потерпілого у тій частині, що обвинувачений ОСОБА_7 перевіряв вміст кишень потерпілого та заволодів його коштами. Зокрема із зазначеного вище відеозапису вбачається те, що обвинувачений ОСОБА_7 дійсно перебував поряд із потерпілим, проте будь-яких дій щодо нього чи його майна не вчиняв, у тому числі не проводив обшук його кишень, нічого із кишень обвинуваченого не виймав. Із зазначеного відеозапису не можливо зробити однозначний висновок про те, що обвинувачений ОСОБА_7 та особа кавказької зовнішності діяли між собою узгоджено, оскільки із відеозапису не вбачається будь-якої спільності їх дій та спілкування між собою. Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний відеозапис є безперервним і цим відеозаписом зафіксовано весь перебіг події, щодо якої давав показання потерпілий. У звязку із цим указаний відеозапис не може бути визнаний належним доказом вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений вище відеозапис є об'єктивним доказом, тобто, фактичні обставини, які зафіксовані цим відеозаписом не залежать від особистого сприйняття певних подій, переконання, поведінки певного індивідума. Цей доказ існує у об'єктивній реальності, він не залежить від діяльності будь-яких суб'єктів і об'єктивно відтворює перебіг певних подій. Оскільки цим відеозаписом спростовуються показання потерпілого щодо дій обвинуваченого ОСОБА_7 в частині обшукування його (потерпілого) кишень та діставання із них грошових коштів, колегія суддів відкидає показання потерпілого ОСОБА_9 визнаючи ці показання недопустимим доказом винності обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України.
Щодо протоколу впізнання потерпілим обвинуваченого ОСОБА_7 , то фактичні обставини, які встановлюються цим протоколом не можливо визнати належним доказом вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України. Так матеріалами кримінального провадження встановлено те, що дійсно обвинувачений та потерпілий перебували у одному місці 06 жовтня 2017 року приблизно о 19 годині 15 хвилин, а саме на залізничній станції «Караваєві дачі», де спілкувались між собою, що указує на те, що особа обвинуваченого ОСОБА_7 дійсно знайома потерпілому. Між тим, зазначеним протоколом впізнання не доводиться та обставина, що обвинувачений заволодів грошовими коштами потерпілого. У зв'язку із цим указаний протокол впізнання визнається колегією суддів неналежним доказом.
Наведене дає підстави стверджувати те, що у ході судового розгляду не було здобуто доказів, якими доводилась вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України. Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 у цій частині не можливо визнати законним та обґрунтованим, а тому в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 187 КК України цей вирок підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю у звязку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпанням можливості їх отримати, тобто із підстав, передбачених п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
Поряд із цим висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України колегія суддів вважає належним чином обґрунтованими. Так, вина обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення стверджується: даними протоколу огляду місця події від 04.11.2020 року, у ході якого був виявлений велосипед, а ОСОБА_7 повідомив обставини, за яких він цим велосипедом заволодів; протоколом слідчого експерименту від 13.11.2020 року, у ході якого свідок ОСОБА_10 показав обставини вчинення крадіжки велосипеда; протоколами перегляду відеозаписів, на яких зафіксовані обставини вчинення крадіжки обвинуваченим велосипеда; іншими доказами.
Дослідивши указані докази та надавши їм належну юридичну оцінку суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні цього кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст. 185 КК України та із підстав, передбачених законом призначив ОСОБА_7 покарання за цією статтею, належним чином мотивувавши своє рішення.
Апеляційні скарги як обвинуваченого ОСОБА_7 так і його захисника не містять доводів, які би указували на незаконність, необгрунтованість і не вмотивованість вироку в частині засудження ОСОБА_7 за ч.2 ст. 185 КК України. Посилання обвинуваченого на його бажання повернути велосипед спростовується зібраними у справі доказами.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині засудження його за ч.2 ст. 185 КК України колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, а тому залишає його у цій частині без змін.
Із урахуванням строку попереднього ув'язнення ОСОБА_7 необхідно визнати його таким, який відбув покарання призначене вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року за ч.2 ст. 185 КК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Скасувати вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України і провадження в цій частині закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В решті вирок залишити без змін.
Визнати ОСОБА_7 таким, що відбув покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, призначеного вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року.
ОСОБА_7 звільнити адміністрацією ДУ «Київський слідчий ізолятор» з - під варти негайно за відсутності інших підстав для його тримання під вартою.
Копію ухвали направити до ДУ «Київський слідчий ізолятор» для вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 з - під варти.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців із моменту оголошення, засудженим у той же строк із моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4