Справа № 761/16631/22 Провадження № 11-кп/824/1403/2023 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
25 січня 2023 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року, -
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить змінити ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 198 480 грн., на строк до 29 січня 2023 року включно.
Суд мотивував своє рішення тим, що існують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки роль ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення, яке є тяжким злочином, його спосіб життя, соціальні зв'язки дають підстави вважати, що він може переховуватись від суду та може вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того суд вбачає можливість ОСОБА_7 впливати на потерпілих та свідків.
Суд дійшов висновку, що тяжкість покарання та дані про особу ОСОБА_7 унеможливлюють застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
В доводах апеляційної скарги захисник зазначає, що не погоджується із ухвалою суду першої інстанції, вважає її необґрунтованою та незаконною.
Апелянт вказує на те, що суд, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, не зробив висновків про обґрунтованість підозри, наявність чи відсутність ризиків.
В суд апеляційної інстанції учасники провадження не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційний розгляд відбувався без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу як тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, щодо необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Під час розгляду клопотання суд встановив, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину. Також судом враховано конкретний характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, що у своїй сукупності свідчить про імовірність того, що перебуваючи на волі обвинувачений може переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Колегія суддів погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи захисника про те, що судом не було з'ясовано питання про наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.
При визначенні ризиків кримінальний процесуальний закон не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза будь-яким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Щодо доводів захисника про те, що суд не взяв до уваги проходження ОСОБА_7 військової служби за призовом, те, що ОСОБА_7 воює в «найгарячіших» точках та відповідно став на захист інтересів своєї держави, захищаючи Україну спочатку у добровільному батальйоні, потім вступив до лав Збройних Сил України, то суд першої інстанції дослідив це питання та врахував відсутність належних доказів, які б свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою.
Суд першої інстанції врахував те, що будучи звільненим з-під варти, ОСОБА_7 відразу у військову частину не з'явився, при тому, що військова частина дислокується у АДРЕСА_1 .
Як вбачається із оскаржуваної ухвали суд обґрунтував існування наведених ризиків.
Так, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином усі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року, якою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 29 січня 2023 року включно, із визначенням розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4