Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
23 березня 2023 р. №520/10457/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область,84333, код ЄДРПОУ 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. 2. Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в частині виплати компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, за період з 11.09.2020 року по 30.10.2022 року. 3. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 40000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що у день звільнення з органів прокурори у вересні 2020 року відповідач не провів з ним остаточний розрахунок, а саме компенсацію за невикористані відпустки. Остаточний розрахунок проведено лише 31.10.2022, що свідчить про наявність підстав для середнього заробітку.
Ухвалою суду від 02.12.2022 відкрито спрощене позовне провадження в зазначеній справі. Копія ухвали по справі була надіслана сторонам та отримана ними, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач, 20.12.2022 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку вочевидь не пропорційна наслідкам правопорушення, характеру заборгованості та діям позивача та відповідача. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №825/325/16 від 18.07.2018 просить зменшити суму середнього заробітку до 29 323,7 грн. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач, ОСОБА_1 що в період з липня 2004 року по 10 вересня 2020 року проходив службу на різних посадах в органах прокуратури України.
Наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 577к Позивача з 10 вересня 2020 року звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об'єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення.
10.09.2020 відповідачем проведено розрахунок при звільненні, проте при обчисленні ОСОБА_1 грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки не було застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Позивач оскаржив до суду бездіяльність відповідача , за наслідками чого рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021у справі №520/9505/21 , яке набрало законної сили, зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил здійснити перерахунок, нарахування та виплату звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, з урахуванням раніше виплачених сум. 31.10.2022 Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на виконання рішення суду виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки, що визнається сторонами та підтверджується копією платіжного доручення.
Вважаючи, що відповідачем своєчасно не здійснено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України). Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Положеннями ч. 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В даному випадку належними позивачу сумами є, зокрема своєчасно не донарахована та не виплачена на момент звільнення позивача компенсація за невикористанвідпустки в розмірі 44461,64 грн, виплата якої здійснена позивачу лише 31.10.2022 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №520/9505/21. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України. Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку. Судом встановлено, що згідно довідки №14-259 вих-20 від 21.09.2020, виданої Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил грошове забезпечення, позивача за 2 останні місяці перед звільненням склало 63748,34 грн., а відтак середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів (62 дня) становить 1028 грн. Оскільки позивач звільнився 11.09.2020, а остаточний розрахунок фактично проведено з ним 30.10.2022, кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 29.10.2022 включно (день, що передує даті остаточного розрахунку) становить 779 днів. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 11.09.2020 по 29.10.2022 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України складає 800812 грн. (779 дні х 1028 грн.). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
Таким чином суд, для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за не використані відпустки, на виконання висновків Великої Палати Верховного Суду, враховує тривалість строку між звільненням позивача з військової служби і, відповідно, не проведенням з ним повного розрахунку та зверненням до суду з позовом про стягнення компенсації.
Отже, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує реальну суму боргу, яка сплачена з порушенням строку відповідачем (44461,64 грн.), та ту обставину, що значною мірою тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала від власної волі позивача з приводу визначення дати звернення до суду.
Тому, керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі 44461,64 грн., а тому в цій частині позов підлягає частковому задоволенню. Щодо позовної вимоги про стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на користь позивача моральну шкоду в розмірі 40000 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 р. у справі № 670/499/16-а, від 28.02.2019 р. у справі № 804/7085/16.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки не доведена протиправність діяння її заподіювача, позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в частині виплати компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, за період з 11.09.2020 року по 30.10.2022 року у сумі 44461,64 грн. (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят одна гривня 64 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 23.03.2023 року.
Суддя Бідонько А.В.