вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" березня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2320/22
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс"
49000, місто Дніпро, вулиця Артільна, будинок 2, код ЄДРПОУ 33667686;
адреса для листування: 49098, а/с 4935, місто Дніпро
до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
09610, АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 23311530
про стягнення заборгованості
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2016/22 від 11.11.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з повернення сплаченого позивачем грошового забезпечення за договором №214-21 від 08.06.2021.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №911/2320/22, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки подання заяв по суті справи.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив (вх. №18207/22 від 12.12.2022).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшов запит (вх. №18634/22 від 19.12.2022).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.12.2022 надано інформацію про стан розгляду справи №911/2320/22.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №19262/22 від 29.12.2022).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи первинних документів (вх. №19263/22 від 29.12.2022).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 29123,15 грн. (вх. №19265/22 від 29.12.2022).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.01.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" про зменшення розміру позовних вимог (вх. №19265/22 від 29.12.2022) задоволено повністю, а також ухвалено розгляд справи №911/2320/22 здійснювати за остаточними позовними вимогами: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" 3% річних у розмірі 1335,04 грн.; інфляційні втрати у розмірі 12358,44 грн.; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 15429,67 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн., 2481,00 грн. судового збору.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №81/23 від 11.01.2023).
У зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписав рішення без його проголошення відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -
встановив:
1. Правовідносини сторін
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" як постачальником (далі - позивач) та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України як замовником (далі - відповідач) укладений договір поставки № 214-21 від 08.06.2021 (далі - договір). Відповідно до пункту 1.1. договору позивач як постачальник зобов'язується передати відповідачу як замовнику (товароодержувачу) у власність товар: макаронні вироби (код ДК 021:2015 - 201515850000-1), якість, кількість, асортимент і ціна якого зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (додаток 1 до договору).
Статтею 27 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено умови забезпечення виконання договору про закупівлю, відповідно до якої замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Розмір забезпечення виконання договору про закупівлю не може перевищувати 5 відсотків вартості договору про закупівлю.
На виконання вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», після визначення відповідачем позивача переможцем процедури закупівлі, на розрахунковий рахунок відповідача UA708202720355189002000017870, позивачем, на підставі платіжного доручення №694 від 07.06.2021, внесені грошові кошти у розмірі 46675,20 грн. в якості забезпечення виконання договору.
Після виконання зобов'язань з поставки товару, 02.12.2021, позивач направив на адресу відповідача лист вих. №02/12/21 про повернення забезпечення виконання договору у розмірі 46675,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.
16.12.2021 відповідач надіслав позивачу відповідь, згідно з якою він відмовлявся повертати суму забезпечення виконання договору, посилаючись на порушення строку поставки товару, а також на факт встановлення комісією Військової частини НОМЕР_2 порушення вимог до безпечності та якості (умови перевезення). Посилаючись на це, відповідач відповідно до пункту 7.3. договору нарахував позивачу штрафні санкції у загальному розмірі 2611,20 грн. Листом-вимогою від 07.07.2022 позивач повідомив відповідача про часткову оплату штрафних санкцій та не погодження з рішенням відповідача щодо відмови у поверненні грошового забезпечення. Також позивач зазначив, що даний лист-вимога за своєю суттю є претензією про повернення заборгованості, грошового забезпечення, відповідно до якої вимагав у відповідача сплатити на розрахунковий рахунок позивача грошове забезпечення у розмірі 46675,20 грн. та штрафні санкції з підстав протиправного тримання таких коштів на рахунку відповідача з 10.12.2021, що включають 3% річних, пеню, інфляційні втрати, а також витрати на правову допомогу.
21.07.2022 відповідач повідомив позивача листом за вих. №14/2524-22, що ним прийняте рішення про повернення грошового забезпечення на виконання договору №214-21 від 08.06.2021 у розмірі 46675, 20 грн., де, окрім іншого, зазначив, що кошти будуть повернуті позивачу в найближчий час.
10.11.2022 відповідач повернув позивачу грошове забезпечення у розмірі 46675,20 грн., позивач отримав кошти 23.11.2022.
У зв'язку із цим, позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, що обгрунтоване сплатою відповідачем 46675,20 грн. основного боргу після звернення позивача з даним позовом до суду, проте, збільшив суми нарахувань на суму основного боргу, відтак, позовні вимоги зменшуються до стягнення заборгованості у сумі 29123,15 грн., з яких: 1335,04 грн. 3% річних, 12358,44 грн. інфляційних втрат, 15429,67 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, крім того, заявляються судові витрати: 9000,00 грн. - витрати на правничу допомогу, 2481,00 грн. - судовий збір.
2. Аргументи позивача
Позивач наголошує, що попри оплату основної суми заборгованості, відповідач має сплатити інфляційні втрати, 3% річних та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Він аргументує це тим, що відповідач не мав підстав для неповернення грошового забезпечення виконання договору, оскільки не було порушень строків поставки понад 10 днів за умовами договору, а поставлений товар був належної якості.
Також позивач зазначає, що після направлення з боку позивача відповідного листа про повернення грошового забезпечення виконання договору позивачу від 02.12.2021, відповідно до статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем сплинув 09.12.2021. Крім того, позивач у вимозі від 07.07.2022 вказував відповідачу, що уповноважені особи Військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , сфабрикували акт про повернення продовольства прийнятого на тимчасове зберігання продовольства від 10.11.2021 №78, який став підставою для відповідача нарахувати штраф за поставку нібито неякісного товару на адресу військової частини НОМЕР_2 у м. Лисичанськ та, як наслідок, підставою для неповернення грошового забезпечення.
Позивач відзначає, що утримання його власних коштів на рахунках відповідача є протиправним, без наявності на те правових підстав. Оскільки строк повернення грошового забезпечення виконання договору за першою вимогою позивача від 02.12.2021 сплинув 09.12.2021 та фактично кошти повернення грошового забезпечення надійшли на рахунок позивача 23.11.2022, то позивач відповідно здійснює остаточний розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 10.12.2021 по 22.11.2022.
3. Аргументи відповідача
Відповідач не погоджується з нарахованими позивачем інфляційними втратами, 3% річних та пенею. Відповідач зазначає, що грошове забезпечення виконання договору обліковується на субрахунку 3551 «Інші рахунки розпорядників бюджетних коштів», тобто, ці кошти не можуть бути ним використані.
Таким чином, відповідач зауважує, що 3% річних та інфляційні втрати нараховуються саме за користуваня коштами, а зважаючи на вищезазначене, відповідач не використовував дані кошти.
Також, відповідач посилається на настання для нього обставин непереборної сили, а саме: введення з 24.02.2022 військового стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX. Настання для себе обставин непереборної сили відповідач аргументує листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.07.1, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військову агресію Російської Федерації проти України. Даними обставинами, а також періодичним відключеннями електричної енергії, відповідач пояснює затягнення повернення грошового забезпечення з 21.07.2022 до 10.11.2022.
4. Норми права, що підлягають застосуванню
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частинии 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статтей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У статті 231 Господарського кодексу України зазначається таке: 1. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. 2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. 3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. 4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
У частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначається, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Статтею 27 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено умови забезпечення виконання договору про закупівлю, відповідно до якої замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Розмір забезпечення виконання договору про закупівлю не може перевищувати 5 відсотків вартості договору про закупівлю.
5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
5.1. Щодо посилань відповідача на наявність обставин непереборної сили.
У статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до пункту 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. вищезазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом» та «Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.».
Враховуючи вищенаведене, суд зазачає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
Суд відзначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 має загальний характер та не встановлює вплив відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання, відтак, доведення причинно-наслідкового зв'язку, яке є обов'язковим, в такому випадку, покладається на відповідача.
Матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідачем саме за договором № 214-21 від 08.06.2021.
Окрім цього, пунктом 8.2. договору №214-21 від 08.06.2021 встановлено, що сторона, для якої склались форс-мажорні обставини зобов'язана письмово інформувати іншу сторону про настання таких обстави. Відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили відповідно до вимог пункту 8.2. договору № 214-21 від 08.06.2021.
5.2. Щодо нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція також викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Оскільки договір № 214-21 від 08.06.2021 не містить положень про штрафні санкції щодо несвоєчасного повернення грошового забезпечення виконання договору, а також такі санкції не встановлені законом, то, відповідно, й позивач не має права вимагати сплати пені за таке несвоєчасне виконання зобов'язання.
5.3. Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №712/5856/15-ц).
Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні втрати та проценти річних, що нараховуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.
У частині 4 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд зауважує, що відповідно до пункту 11.11. договору №214-21 від 08.06.2021 замовник (відповідач) повертає забезпечення виконання договору, внесеного постачальником (позивач), після повного належного виконання всіх його умов.
Відповідно до пункту 5.2. договору №214-21 від 08.06.2021 поставка товару складає п'ять робочих днів. Згідно з пунтом 7.3. договору №214-21 від 08.06.2021 за порушення строку поставки товару, зазначеного у пункті 5.2. цього договору, постачальнник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач прострочив поставку декількох партій товару, а відповідно листом від 16.12.2021 був повідомлений про необхідність сплати пені за договором у розмірі 1305,60 грн. Фактичну оплату даних штрафних сакцій за договором позивач здійснив 15.07.2022.
Момент виконання позивачем зобов'язання з оплати пені відповідно до пункту 7.3. договору №214-21 від 08.06.2021 і є фактичним моментом виконання умов договору з його боку.
Отже, суд вважає, що відповідо до пункту 11.11. договору №214-21 від 08.06.2021 та статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідач був зобов'язаний повернути суму забезпечення виконання договору не пізніше, ніж протягом п'яти банківських днів з дня оплати позивачем штрафних санкцій.
Таким чином, днем настання прострочення за зобов'язанням з повернення суми забезпечення виконання договору є 23.07.2022.
Також слід зауважити, що матеріали справи містять платіжне доручення №2390 від 10.11.2022, згідно з яким Державна казначейська служба України перерахувала позивачу 46675,20 грн. в рахунок повернення тендерного забезпечення. Таким чином, відповідач фактично виконав своє зобов'язання щодо повернення суми забезпечення виконання договору 10.11.2022 та, відповідно, розрахунок нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювати до 09.11.2022.
Враховуючи вищезазначене, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.07.2022 по 09.11.2022. Визначений судом розмір інфляційних втрат дорівнює 2612,14 грн., а 3% річних - 421,99 грн.
5.4. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Позивачем долучені до позовної заяви копії договору про надання правової допомоги від 01.07.2022 №0107НК/22., додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 01.07.2022 №0107НК/22, в якій визначена вартість послуг та рахунку на оплату №2510/22 від 25.10.2022 на суму 6000,00 грн.
Також, на підтвердження додаткових витрат на правничу допомогу, 29.12.2022 позивачем долучений акт надання юридичних послуг №2/НК/22 від 21.12.2022 на суму 3000,00 грн. та рахунок на оплату №2112/1/22 від 21.12.2022 на суму 3000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною в пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34 - 36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема,подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у своїх заявах по суті справи не заявляв про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надавав інших пояснень чи заперечень з даного питання.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висовку що заявлена сума на відшкодування правничої допомоги є обгрунтованою.
У той же час, суд відзначає, що позивач 04.11.2022 направив позовну заяву до суду та відповідачу. Як зазачалось вище, відповідач 10.11.2022 здійснив оплату основної суми заборгованості у розмірі 46675,20 грн.
Відповідно до частини 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява здана на пошту. Тобто, датою звернення позивача з позовом є саме 04.11.2022.
Суд зауважує, що у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, відшкодування витрат на правничу допомогу здійснюється пропорційно до задоволених вимог. Оскільки відповідач здійснив оплату основної суми заборгованості вже після подання позовної заяви, то суд, не зважаючи на зменшення позовних вимог, враховує основну заборгованість при розподілі судових витрат та у цій частині покладає їх на відповідача.
6. Результати розгляду справи
6.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
6.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
7. Розподіл судових витрат
Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача частково, пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 52, 73, 74, 77-79, 86, 126, 129, 232, 237, 238, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позов (вх. №2016/22 від 11.11.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" (49000, місто Дніпро, вулиця Артільна, будинок 2, код ЄДРПОУ 33667686; адреса для листування: 49098, а/с 4935, місто Дніпро) 2612,14 грн. (дві тисячі шістсот дванадцять гривень чотирнадцять копійок) інфляційних втрат, 421,99 грн. (чотириста двадцять одна гривня дев'яносто дев'ять копійок) 3% річних, 258,52 грн. (двісті п'ятдесят вісім гривень п'ятдесят дві копійки) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 5902,20 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот дві гривні двадцять копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 23.03.2023.
Cуддя С.О. Саванчук