Справа № 161/8070/22 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/119/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.
16 березня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
представника позивача Мельник В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"- Сокуренко Наталії Вікторівни на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року ,
23.06.2022 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свій позов мотивує тим, що відповідач, з метою отримання банківських послуг, підписав Заяву № б/н від 21.01.2020 року, відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки ОСОБА_1 були порушені зобов'язання умов кредитного договору, у нього станом на 22.02.2022 року виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 36139,53 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 32340,80 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 1714,02 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 2084,71 грн.
Просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму в розмірі 36139,53 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, згідно Заяви № б/н від 21.01.2020 року в сумі 32340, 80 грн, що складається з тіла кредиту - 32340, 80 грн.
В іншій частині позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовлено
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині задовольнити.
В іншій частині рішення суду жодною із сторін не оскаржується.
З поданої апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2020 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з приписами статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (2020 рік) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2022 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відмовляючи у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 1714,02 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 2084,71 грн , суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем не доведено факт досягнення між сторонами домовленостей про сплату процентів.
Як вбачається із заяви б/н від 21 січня 2020 року, сторони не обумовили суму отриманого тіла кредиту, проценти за користування кредитом, чи штрафні санкції за неналежне виконання вимог щодо повернення кредитних коштів.
З поданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 36139,53 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 32340,80 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 1714,02 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 2084,71 грн, розрахунок проведений за період з 21 січня 2020 року по 22 лютого 2022 року ( а.с. 7-14).
Обґрунтовуючи підставність нарахування відсоткової ставки банк послався на Анкету заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та Паспорт споживчого кредиту, який містить підпис відповідача (а.с. 35-39).
Апеляційний суд відхиляє такі доводи банку, оскільки термін «Паспорт споживчого кредиту» випливає зі змісту Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані, а зазначені у цьому Паспорті споживчого кредиту від 21 січня 2020 року процентні ставки не містять інформації, що вони стосуються саме договору б/н від 21 січня 2020 року, а тому не можуть свідчити про узгодження цих умов кредитного договору між сторонами, що вимагає положення статей 3, 627 ЦК України.
Зі змісту даного паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише в період з 21 січня 2020 року по 05 лютого 2020 року. Більше того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.
Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача, а тому доводи банку про погодження умов кредитного договору шляхом підписання позичальником даного паспорту кредиту є необґрунтованими.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що даний паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною кредитного договору.
Висновок суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 у справі № 313/346/20-ц провадження № 61-14573св20.
З виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами: знімаючи готівку та розраховуючись в магазинах, АЗС, тому з огляду на те, що відповідач фактично отримав та використовував кошти, надані банком на кредитну картку, але не повернув їх, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку 32340, 80 грн заборгованості за тілом кредиту, яка на час розгляду справи не повернута та розмір якої відповідачем не спростовувався.
Отже, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову узгоджується з наведеними нормами матеріального права, правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 342/180/17, а також із встановленими у даній справі обставинами, тому перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення складової заборгованості, а саме заборгованості за процентами, відхиляються апеляційним судом, оскільки можливість нарахування банком відсотків у зазначеному розмірі позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого рішення, в оскаржуваній частині, не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення, в оскаржуваній частині, та відсутність підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"- Сокуренко Наталії Вікторівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року, в оскарженій частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя:
Судді: