Номер провадження 2/754/1729/23
Справа №754/207/23
13 березня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 12.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою власноруч написаною відповідачем. За даним договором позивач надав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 150000,00 грн. із строком повернення до 12.02.2022 року. Однак відповідач відмовляється виконати належним чином свої грошові зобов'язання, передбачені договором щодо повернення позики, ігнорує вимоги позивача щодо повернення коштів. На підставі викладеного позивач звертається до суду з позовом та просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 150000,00 грн., 3% річних у розмірі 3858,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 36164,63 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12400,24 грн.
Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
В судове засідання позивач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутність відповідача, за наявних у справі матеріалів.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 12.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою власноруч написаною відповідачем. За даним договором позивач надав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 150000,00 грн. із строком повернення до 12.02.2022 року.
Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі , визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визнаних родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином надана розписка від 12.01.2022 року є документом, що підтверджує отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 150000,00 грн. та письмовим зобов'язанням повернути ці кошти у конкретно обумовлений у розписці час.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий до виконання сторонами.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як встановлено при розгляді справи, на даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором позики не погашає.
Оскільки відповідач належним чином добровільно не виконав умови договору позики та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаним договором, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 150000,00 грн.
Щодо стягнення трьох відсотків річних слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір трьох процентів річних від суми боргу по розписці становить 3858,90 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат, то слід зазначити наступне.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір інфляційних втрат за період з лютого 2022 року по листопад 2022 року становить 36164,63 грн.
Таким чином, доведено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики щодо своєчасної, у погоджений сторонами строк, виплати суми позики, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з ОСОБА_2 боргу за Договором позики у розмірі 150000,00 грн., 3% річних у розмірі 3858,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 36164,63 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
А тому Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.
Позивачка надала суду докази витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500, 00 грн., що підтверджується дослідженими судом документами, а саме: Договором про надання правової допомоги №11/10/22-ЮП/IL від 07.10.2022 року; актом виконаних робіт № 1; копією квитанції до прибуткового ордера № 093 від 07.10.2022 року на суму 5000,00 грн.
Враховуючи вимоги діючого законодавства, надані стороною позивача письмові докази, суд приходить до висновку про те, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Разом з тим, стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 5500, 00 грн., а тому суд вважає, що підстав для задоволення заяви в цій частині немає.
Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1900,25 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 510, 525, 526, 527, 625, 1046, 1048, 1050, 1052 Цивільного кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за Договором позики від 12.01.2022 року у розмірі 150000,00 грн., 3% річних у розмірі 3858,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 36164,63 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1900,25 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 20 березня 2023 року.
Суддя О.В.Лісовська