Справа № 640/22568/19 Головуючий у І інстанції - Аверкова В.В.,
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
20 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,-
ОСОБА_1 до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1120ц про звільнення його з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019;
- поновити його в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури та органів прокуратури з 18.10.2019;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.10.2019 по дату винесення рішення у справі з урахуванням коефіцієнту 4,03.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірного наказу, оскільки він є таким, що порушує його права та встановлені Конституцією та законами України гарантії, а відтак він підлягає поновленню на відповідній посаді в органах прокуратури. Також позивачем зазначено, що станом на 18.10.2019 та день підписання позовної заяви рішення про початок роботи Офісу Генерального прокурора в газеті Голос України опубліковано не було, отже станом на 18.10.2019 юридична особа Офіс Генерального прокурора була відсутня.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що як свідчить заява позивача від 15.10.2019 наміру про проходження атестації ОСОБА_1 не волевиявив, згоди на застосування процедур та умов проведення атестації не надав, що свідчить про недотримання ним вимог до змісту відповідної заяви, а тому відповідачем правомірно відмовлено у допущенні позивача для проходження атестації.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи,невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги загалом аналогічні тим, що викладені в позові, крім того, апелянт звертає увагу, щосуд першої інстанції проігнорував його твердження щодо відсутності фактичної ліквідації, реорганізації, скорочення штату, оскільки саме реформування законодавцем визначено як підставу для запровадження атестаційних процедур. Позивач зазначає, що у даній справі відбулося втручання держави у приватне життя позивача без легітимної мети, чим порушено ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів і зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01.09.2009 по 18.10.2019 безперервно проходив службу в органах прокуратури України на посадах помічника прокурора району, старшого помічника прокурора району, старшого прокурора районної прокуратури, заступника прокурора району, заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України № 603ц від 06.08.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури та органів прокуратури.
15.10.2019 позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву «Про переведення на посаду заступника начальника відділу в Офісі Генерального прокурора».
У вказаній заяві позивачем викладено, зокрема, прохання перевести його на посаду заступника начальника відділу в Офісі Генерального прокурора, ураховуючи реорганізацію Генеральної прокуратури України та повідомлено, що з умовами та процедурою проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора 03.10.2019 № 221 ознайомлений, але не погоджується, оскільки вони суперечать діючому законодавству України та ратифікованими Україною міжнародними Конвенціями, які мають вишу юридичну силу.
31.10.2019Генеральна прокуратура Україна листом № 1441-2359вих-19 повідомила позивача про те, що відсутність заяви прокурора встановленої форми свідчить про відсутність підстав для проведення атестації на переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора. Також зазначено, що про надходження заяви ОСОБА_1 про переведення до Офісу генерального прокурора, поданої за невстановленою формою та змістом, повідомлено Генерального прокурора, яким прийнято рішення про відхилення цієї заяви та звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора на підставі п. 9 ч.1 ст. 51Закону України «Про прокуратуру», відповідно до пп. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 № 1120ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019.
Не погоджуючись із прийнятими наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача виданий суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, отже цей наказ та дії відповідачів є правомірними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв'язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Закону №1697-VІІ.
Згідно ч.1 ст.7 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Відповідно до п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Положеннями п.п. 9, 10, 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX встановлено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Отже, процедура реформування органів прокуратури розпочата з дня набрання чинності Законом №113-IX та вищенаведеними нормами цього Закону визначено основну її умову, а саме: проходження прокурорами атестації з метою подальшого несення служби в органах прокуратури.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.
Так, на виконання п. 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
04.10.2019 зазначений наказ оприлюднено на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Згідно з п.п. 1, 9, 10 розд. I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у п. 9 розд. I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до п.п. 1 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
У додатку 2 до Порядку №221 визначено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Згідно п. 10 Порядку №221 заява, вказана у п. 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відтак, подана заява для визначення її відповідності вимогам законодавства, має містити у собі відомості про: переведення на посаду прокурора Офіса Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Матеріали справи свідчать, що саме у зв'язку з тим, що заява позивача від 15.10.2019 не відповідала формі, встановленій у додатку 2 до Порядку №221, відповідач зробив висновок про відсутність підстав для проведення атестації та переведення його на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора.
Данильченко П.Ю. у вказаній заяві зазначив, що з умовами та процедурою проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора 03.10.2019 № 221 ознайомлений, але не погоджується, оскільки вони суперечать діючому законодавству України та ратифікованими Україною міжнародними Конвенціями, які мають вишу юридичну силу.
Відповідач вважає, що подана позивачем заява не відповідає змісту та формі, встановленої чинним законодавством, оскільки останньою не вказано волевиявлення щодо наміру проходження атестації.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VІІ підставою для звільнення є неподання у встановлений строк заяви про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Отже, зазначеною правовою нормою передбачено подання заяви про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, а не заяви конкретно визначеного змісту.
В постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі 200/13482/19-а зазначено, що не є тотожним поняття подання позивачем заяви про переведення не встановленої формі і неподання позивачем взагалі заяви про переведення.
Зокрема, Верховний Суд у згаданій справі зазначив, що вимога суб'єкта владних повноважень слідувати встановленій формі розміщеній в додатку, є недотриманням процедурного принципу на «доступ», який стосується якості адміністративних рішень і захищає права людини відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи СМ/Rec (2007)7 щодо належного адміністрування. Суб'єкт владних повноважень повинен сприяти особі у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення. У разі якщо особа не використовує належної форми заяви, то це не може бути підставою для автоматичного відхилення суб'єктом владних повноважень такої заяви.
Суд звертає увагу на те, що терміни «зміст» та «форма» є різними за своїм значенням.
При цьому, форма (лат. forma - зовнішність, устрій) - вид, устрій, тип, структура, порядок чогось (наприклад, форма держави, форма правління, форма процесуальна), тобто цим терміном не визначається конкретне наповнення (текст, зміст).
Водночас, заява позивача не містить згоди на проходження, що не відображає волі позивача на проходження атестації у визначеному законодавством порядку.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не подання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора із зазначенням про намір пройти атестацію, унеможливило проведення щодо нього атестації та, як наслідок, переведення до Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, відповідачем правомірно відхилено заяву позивача від 15.10.2019.
Доводи апелянта стосовно того, що застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІможливе лише за умови ліквідації, реорганізації установи, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, є помилковим, оскільки п.п.1 п.19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX таких умов не передбачено.
Звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VІІ пов'язане не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності.
Фактично всі доводи позивача щодо необхідності скасування спірного наказу про звільнення ґрунтуються на незгоді позивача з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221.
Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були та є чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.
Зважаючи на доводи позивача, варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016.
Колегія суддів не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.
Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №140/3790/19.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова