про передачу адміністративної справи до іншого адміністративного суду
20 березня 2023 рокум. Ужгород№ 260/1750/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Ващилін Р.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області , в якому просить скасувати рішення начальника Мукачівського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 08 березня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язання покинути територію України у термін до 18 березня 2023 року.
Разом з позовом позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення начальника Мукачівського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 08 березня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язання покинути територію України у термін до 18 березня 2023 року - до вирішення адміністративного позову по суті.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів регулюється нормами ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, в тому числі, щодо примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.
Таким чином, згідно з нормами КАС України адміністративна справа про повернення з України іноземця за предметною юрисдикцією підсудна місцевому загальному суду як адміністративному.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналіз наведеного свідчить про те, що предметно справа про оскарження рішення органу Державної міграційної служби про повернення з України іноземця належить до юрисдикції місцевого загального суду як адміністративного, в той же час Кодекс адміністративного судочинства України не вирішує питання щодо передачі справи в разі порушення правил предметної підсудності.
Поряд з цим, процесуальні норми виключають можливість розгляду окружними адміністративними судами справ щодо примусового повернення іноземців з України в країну походження.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикції, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Тому суд зазначає, що у випадку розгляду справи №260/1750/23 Закарпатським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції.
За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати аналогію закону та передати справу до місцевого загального суду як адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Тому, враховуючи вищенаведені процесуальні норми, суд вважає за необхідне передати справу на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
З огляду на встановлені обставини суд також вважає за неможливе розглянути по суті подану разом з позовною заявою заяву про забезпечення позову.
Хоча нормами КАС України не передбачена можливість передачі заяви про забезпечення позову за підсудністю до іншого адміністративного суду, однак з метою забезпечення права позивача на судовий захист та можливості ефективного застосування інституту забезпечення позову суд вважає за можливе застосувати в даному випадку аналогію закону та передати заявлене разом з позовною заявою клопотання для належного розгляду до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Керуючись ст. ст. 20, 29, 30, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративну справу №260/1750/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та заяву про забезпечення позову - передати на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
2. Ухвала суду може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Р.О. Ващилін