Справа № 742/2387/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/297/23
Категорія - ч.1 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
16 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12021270330000499 за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2023 року,
Цією ухвалою щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації його до психіатричного закладу із посиленим наглядом.
Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Ухвалою місцевого суду встановлено, що згідно з клопотанням прокурора - 19 травня 2021 року близько 11:00 год., ОСОБА_10 , перебуваючи в магазині «Яринка», що у м. Прилуки, вул. Ярмаркова, 27/3, маючи умисел на відкрите заволодіння чужим майном, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою задоволення своїх потреб, усвідомлюючи, що за його діями спостерігає продавець магазину ОСОБА_11 , діючи відкрито для останньої та оточуючих, підійшов до холодильника, звідки взяв пляшку слабоалкогольного напою «Джин Грейпфрут», вартістю 21,00 грн., та вийшов з магазину, незважаючи на прохання ОСОБА_11 розрахуватись, крім того витяг з кишені своєї куртки ніж, демонстративно відкривши пляшку та випив даний напій, чим і розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити ухвалу місцевого суду, виключивши з її мотивувальної частини посилання на умисел ОСОБА_10 , мету та мотив при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.186 КК України. Апелянт зазначає, що у предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру не входить питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння. Умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони злочину і встановлюються лише щодо осудної особи. Тобто, при вчиненні суспільно небезпечного діяння ОСОБА_10 не міг усвідомлювати, що він умисно порушує закон, та що у вказаних його діяннях є певна мета, мотив. Відтак, твердження суду про психічне ставлення ОСОБА_10 до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтується на правильному тлумаченні закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; захисника особи, стосовно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, яка погодилась з позицією прокурора; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом п.1 ч.1 ст.503 КПК України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності та відповідно до ч.3 цієї статті, на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, ґрунтується кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності.
Згідно з ч.1 ст.505 КПК України, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру відповідно до ч.1 ст.513 КПК України, суд між іншим з'ясовує, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення.
Висновок суду про вчинення ОСОБА_10 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, за обставин, викладених в ухвалі суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження є обґрунтованим та в апеляційній скарзі прокурором не оспорюється.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора щодо виключення з мотивувальної частини ухвали місцевого суду посилання на умисел ОСОБА_10 , мету та мотив при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Осудність є однією з загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст.19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Виходячи з положень ст.23, 24 КК України, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
За таких підстав, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №261 від 17.06.2021 року на період правопорушення ОСОБА_10 страждав на важкий психічний розлад у формі органічно-маячного (шизофреноподібного) розладу; за своїм психічним станом у зазначений період часу був позбавлений здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними; на теперішній час страждає на важкий психічний розлад у формі органічно-маячного (шизофреноподібного) розладу. За своїм психічним станом ОСОБА_10 потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру з госпіталізацією до психіатричного закладу із посиленим наглядом.
З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст.24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Тому, висновки місцевого суду про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.
А відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2023 року про застосування до ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом - змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2023 року посилання на умисел ОСОБА_10 , мету та мотив при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.186 КК України.
У решті цю ж ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4