Номер провадження: 22-ц/813/4352/23
Номер провадження: 22-ц/813/4170/23
Справа № 522/14550/21
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.
Доповідач Комлева О. С.
15.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення судуапеляційні скарги акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року, на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2022 року, постановлених під головуванням судді Чернявської Л.М., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про захист порушеного права шляхом визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0054/74/41754 від 02.12.2005 року у порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку», -
У серпні 2021 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі АТ «Райффайзен Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про захист порушеного права шляхом визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0054/74/41754 від 02.12.2005 року у порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку», в якому просило:
- визнати предметом іпотеки нежитлові приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 ;
- зобов'язати державний реєстраційний орган провести державну реєстрацію обтяжень майна та внести відомості про обтяження та заборону відчуження до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна на нежитлові приміщення (номер-апартаменти з кухнею) №150 по АДРЕСА_2 ;
- у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0054/74/41754 від 02 грудня 2005 року у сумі 5 526875,88 грн., що визначена рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно: номер-апартаменти з кухнею №150 по АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
- стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 11939,74 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 02 грудня 2005 року міжакціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0054/74/41754, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 297 000,00 дол. США, строком до 02 грудня 2025 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 січня 2012 року у справі №1527/2-5014/11 були задоволені позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 і фінансового поручителя ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2005 року №014/0054/74/41754 у розмірі 5 526 875,88 грн.
02 грудня 2005 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, АППБ «Аваль» (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) уклали нотаріально посвідчений договір застави майнових прав.
Відповідно до пункту 1.2 договору застави предметом застави виступають майнові права, а саме: майнові права за договором № ГП/Р-32 про інвестування від 18 листопада 2005 року; майнові права за договором № ГП/Р-34 про інвестування від 18 листопада 2005 року; майнові права за договором № ГП/Р-33 про інвестування від 18 листопада 2005 року, укладених між Приватним підприємством «Прогрес-Риелт» (далі - ПП «Прогрес-Риелт») та заставодавцем. У пункті 1.4 договору застави визначено, що предметом договорів є будівництво: номерів-апартаментів з кухнею будівельний номер 151/1, будівельний номер 146 та будівельний номер 80, в м. Одеса, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, які мають бути збудовані ПП «Прогрес-Риелт», та перейдуть у власність заставодавця після вводу до експлуатації. Після здачі забудовником апартаментів в експлуатацію, 27 серпня 2007 року ОСОБА_2 оформив право власності на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) №150, в будинку якому після введення в експлуатацію було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .
Позивач зазначив, що вищевказані нежилі приміщення є наразі фактичною адресою номера-апартаментів з кухнею будівельний №80 за договором про інвестування №ГП/Р-33 від 18.11.2005 року.
За твердженням позивача з матеріалів кримінального провадження №12018161500002066 стало відомо, що ОСОБА_2 27.08.2007 року оформив право власності на спірне нерухоме майно і в подальшому 12.03.2009 року здійснив відчуження вище вказаного нерухомого майна ОСОБА_4 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О.С. та в подальшому було змінено реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна з №20060679 на №281652951101.
30.01.2014 року ОСОБА_5 набула право власності на спірні апартаменти, відповідно до договору купівлі-продажу №162, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І.
14.11.2014 року ОСОБА_5 відчужила вищевказане майно ОСОБА_6 , відповідно до договору дарування №1019, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Рій К.Ю.
16.12.2014 року ОСОБА_6 відчужила майно ОСОБА_7 на підставі договору дарування №1107, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Рій К.Ю.
15.09.2015 року ОСОБА_1 набув право власності на апартаменти відповідно до договору купівлі-продажу №5508, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.
Оскільки, позивач згоду на відчуження заставного майна не надавав, вказане вище стало підставою для звернення до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» відмовлено.
25 жовтня 2022 року адвокат Козачишин О.В., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, в якій просив стягнути з АТ «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 44 300 грн., які були понесені відповідачем за розгляд справи.
Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2022 року заявапредставника ОСОБА_8 , адвоката Козачишина О.В. про ухвалення додаткового рішення задоволена.
Постановлено у справі додаткове рішення, яким стягнуто з АТ «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 44 300 грн.
Не погодившись з рішенням суду, АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що прийняте рішення є наслідком неповного дослідження обставин справи, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, однак судом першої інстанції не були враховані наявні в матеріалах справи обставини та докази, а також пояснення АТ «Райффайзен Банк», які мають суттєве значення для вирішення справи.
Не погоджуючись з додатковим рішення суду, АТ «Райффайзен Банк»звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якої просить додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що розмір судових витрат, зазначений в заяві про розподіл судових витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а також не підтверджується належними доказами.
У відзивах на апеляційні скарги, адвокат Козачишин О.В., представник ОСОБА_1 зазначає, що апеляційні скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ніяким чином не спростовують висновків суду і не доводять неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального законодавства.
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Козачишина О.В. про призначене судове засідання на 15 березня 2023 року був сповіщений належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 73-74, 77-78 т. 2).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність ОСОБА_1 та його прдставника, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Собчук О.В., представника АТ «Райффайзен Банк», адвоката Ніц А.С., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи,законність і обґрунтованість рішення судута додаткове рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що02 грудня 2005 року Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №014/0054/74/41754, згідно з умовами якого банк повинен був надати позичальнику кредит у розмірі 297 000,00 дол. США, строком до 02 грудня 2025 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 січня 2012 року у справі №1527/2-5014/11 були задоволені позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 і фінансового поручителя ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2005 року №014/0054/74/41754 у розмірі 5 526 875,88 грн.
02 грудня 2005 року АППБ «Аваль» (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) уклали договір застави майнових прав, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. та зареєстрований в реєстрі за №3280.
Відповідно до пункту 1.2 договору застави предметом застави виступають майнові права за договорами, а саме: майнові права за договором № ГП/Р-32 про інвестування від 18 листопада 2005 року; майнові права за договором № ГП/Р-34 про інвестування від 18 листопада 2005 року; майнові права за договором № ГП/Р-33 про інвестування від 18 листопада 2005 року, укладених між Приватним підприємством «Прогрес-Риелт» (далі - ПП «Прогрес-Риелт») та заставодавцем.
У пункті 1.4 договору застави визначено, що предметом договорів є будівництво: номерів-апартаментів з кухнею будівельний номер 151/1, будівельний номер 146 та будівельний номер 80, в м. Одеса, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, які мають бути збудовані ПП «Прогрес-Риелт», та перейдуть у власність заставодавця після вводу до експлуатації.
Згідно п. 1.5 договору застави сторони оцінюють номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 151/1, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-32 про інвестування від 18.11.2005 р. в 564553 грн.; номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 146, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-34 про інвестування від 18.11.2005 р. в 787883 грн.; номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 80, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-33 про інвестування від 18.11.2005 р. в 494316 грн.
Після здачі забудовником апартаментів в експлуатацію, 27 серпня 2007 року ОСОБА_2 оформив право власності на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) №150, яким після здачі було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . В позовній заяві банку зазначалось, що вищевказані нежилі приміщення є наразі фактичною адресою номера-апартаментів з кухнею будівельний №80 за Договором про інвестування №ГП/Р-33 від 18.11.2005 року.
Після введення будинку по АДРЕСА_2 в експлуатацію між банком та ОСОБА_2 договір іпотеки нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150 не укладався. Записи про обтяження в реєстр іпотек та єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна щодо спірного нерухомого майна не вносилися.
Таким чином, правовий статус переданих в заставу банку майнових прав на договори у взаємовідносинах між позивачем та ОСОБА_2 не змінився і регулюється договором застави від 02.12.2005 року.
Назва договору застави від 02.12.2005 року, назва його сторін та зміст свідчить про заставу майнових прав правовідносини щодо яких регулюються нормами законодавства про заставу і на які розповсюджуються норми Закону.
Після придбання ОСОБА_4 нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150 за адресою: АДРЕСА_2 , було змінено реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна з №20060679 на №281652951101.
30.01.2014 року ОСОБА_5 набула право власності на апартаменти відповідно до договору купівлі-продажу №162, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І.
14.11.2014 року ОСОБА_5 відчужила вищевказане майно ОСОБА_6 , відповідно до договору дарування №1019, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Рій К.Ю.
16.12.2014 р. ОСОБА_6 відчужила майно ОСОБА_7 на підставі договору дарування №1107, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Рій К.Ю.
Згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 15.09.2015 р., який зареєстрований в реєстрі за №5508, ОСОБА_1 набув право власності на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) №150, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що перед укладенням вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Н.А. здійснила необхідні дії для укладення та нотаріального посвідчення правочину, зокрема, перевірила документи попереднього власника зазначених нежилих приміщень та отримала витяги з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна тощо. Тобто нотаріус перевірила відсутність в державних реєстрах відомостей щодо прав інших осіб на вказане нерухоме майно.
Згідно отриманою нотаріусом інформації ніяких іпотек, заборон, обтяжень спірного нерухомого майна в оформленні договору купівлі-продажу нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150 не було. Ці обставини підтвердив і продавець нерухомого майна ОСОБА_7 , про що зазначив в п. 4 договору купівлі-продажу від 15.09.2015 р., який був укладений з ОСОБА_1 .
Відповідач придбав майно за договором купівлі-продажу і розрахувався за нього з колишнім власником, сплативши останньому 470500 грн.
Судом вірно зазначено, що до відповідача власником спірних нежилих приміщень були п'ять осіб. Всі правочини з відчуження зазначених приміщень були нотаріально посвідчені і безперешкодно укладені у період з 12.03.2009 року по 15.09.2015 року.
Відмовляючи АТ «Райффайзен Банк» у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із відсутності на момент вчинення відповідачем правочинна з купівлі-продажу нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , судових спорів щодо цього майна, відсутність у відповідних державних реєстрах іпотек/обтяжень/арештів на спірне нерухоме майно, що є підставою для відмови в позові. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.
Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
Добросовісна особа, яка придбала нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тому, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Судом вірно зазначено, що з моменту першого відчуження (12.03.2009 р.) нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , до моменту подачі позову до ОСОБА_1 пройшло більше 11 років. Матеріали справи не містять доказів про проведення банком будь-якої претензійно-позовної роботи щодо ОСОБА_2 з приводу предмету застави до подачі цього позову. Матеріали справи не містять навіть листів банку до ОСОБА_2 щодо заставного майна, зокрема, про необхідність переоформлення застави в іпотеку, згідно умов договору застави від 02.12.2005 р., після введення будинку в експлуатацію.
Враховуючи відсутність даних у відповідних реєстрах про обтяження спірного майна, тривалу бездіяльність позивача щодо захисту своїх прав відносно предмета застави, інші встановлені судом обставини справи, зокрема, відсутність судових спорів з приводу нерухомого майна до придбання спірного майна ОСОБА_1 , суд на законних підставах визнав, що вказані обставини безумовно позбавляли відповідача можливості дізнатися про права третіх осіб на спірне майно, а тому задоволення позовних вимог банку призведе до порушення вищевказаного завдання цивільного судочинства.
Також судом вірно враховано, що до позову банку не були додані докази реєстрації майнових прав за договором застави майнових прав, який посвідчений приватним нотаріусом Колодяжною А.В. 02.12.2005 р. та зареєстрований в реєстрі за №3280, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (надалі - ДРОРМ).
Судом обгрунтовано були взяті до уваги надані разом з відзивом на позов відповідачем докази, що вказані в вищевказаному договорі майнові права на номера-апартаментів з кухнею будівельний №80 були 30.03.2006 року о 12:31:58 зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, тип обтяження - застава рухомого майна, №3037748, контрольна сума 1АД63ЕБ436. Внесення цього запису в ДРОРМ також підтверджує укладення саме договору застави, а не іпотеки.
В інших реєстрах заборон/іпотек зазначені в договорі застави від 02.12.2005 року майнові права позивачем зареєстровані не були.
Вищевказане обтяження за №3037748 автоматично вилучено з ДРОРМ у зв'язку з завершенням п'ятирічного терміну зберігання. Тобто, 30.03.2011 року цей запис було вилучено з реєстру, після чого він не продовжувався, не поновлювався, заново не вносився і на даний час в ДРОРМ відсутній.
Після вилучення зазначеного запису з ДРОРМ в інші державні реєстри заборон/іпотек/обтяжень записи про обтяження спірного майна не вносилися.
Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлений порядок внесення записів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Так, записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення.
У зв'язку з цим, саме АТ «Райффайзен Банк» несе ризик невнесення (несвоєчасного внесення) відомостей про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а також наділене правом вимагати від заставодавця (третьої особи) погашення кредиту та відшкодування завданих збитків.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави і є чинними на момент його відчуження. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
На підставі вищевикладеного, суд дійшоввірного висновку, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна (нежилих приміщень (номер-апартаменти з кухнею) №150, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ) і воно було придбано ОСОБА_1 вільним від незареєстрованих прав третіх осіб, в даному випадку АТ «Райффайзен Банк».
Щодо позовних вимог про те, що спірне нерухоме майно відповідача нібито є предметом застави/іпотеки, згідно договору застави майнових прав посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 02.12.2005 р. та зареєстрованого в реєстрі за №3280, який укладений між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 , а також, щовищевказаний договір є єдиним наданим позивачем доказом, що майнові права на належне відповідачу нерухоме майно нібито раніше перебували в заставі Банку, а томунібито є предметом застави/іпотеки та позову по цій справі, судом зазначено наступне.
В п. 1.2 договору застави майнових прав посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 02.12.2005 р. вказано, що в забезпечення зобов'язань за кредитним договором в заставу передаються: майнові права за договором №ГП/Р-32 про інвестування від 18.11.2005 року; майнові права за договором №ГП/Р-34 про інвестування від 18.11.2005 року; майнові права за договором №ГП/Р-33 про інвестування від 18.11.2005 року. В цьому пункті не зазначено, що є об'єктом інвестування за вищевказаними договорами, його характеристики та місце розташування.
Згідно п. 1.5 договору застави сторони оцінюють: номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 151/1, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-32 про інвестування від 18.11.2005 р.; номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 146, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-34 про інвестування від 18.11.2005 р.; номера-апартаментів з кухнею будівельний номер 80, яка будується в місті Одесі, Гагарінське плато, готельний спортивно-оздоровчий комплекс, згідно договору №ГП/3-33 про інвестування від 18.11.2005 р.
З урахуваннням викладеного, суд дійшов вірного висновку, що зі змісту вищевказаного договору застави майнових прав не зрозуміло майнові права за якими договорами інвестування від 18.11.2005 р. передані в забезпечення кредиту Банку - №№ГП/Р-32, ГП/Р-33, ГП/Р-34 або №№ГП/3-32, ГП/3-33, ГП/3-34.
Самі договори інвестування від 18.11.2005 року до матеріалів справи №522/14550/21 позивачем на додані. Без зазначених договорів фактично неможливо визначити на якому поверсі будувались апартаменти, їх опис та інші характеристики майбутнього об'єкту нерухомості достатні для його ідентифікації.
Враховуючи зазначені розбіжності, з матеріалів справи неможливо достеменно встановити майнові права за якими договорами, та на які об'єкти були предметом договору застави.
Така правова позиція за аналогічним позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_9 , за участю третьої особи - ОСОБА_2 про захист порушеного права кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, викладена в постанові ВС від 11 серпня 2022 року справа № 522/21000/18.
Також у справі відсутні докази, що один з зазначених в договорі застави майнових прав від 02.12.2005 р. об'єктів, які будуються, отримав номер № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з викладеним суд на законних підставах дійшов до обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині не доведені належними та допустимими доказами.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що банк звертався до ОСОБА_2 з вимогою/пропозицією/позовом укласти новий договір застави (іпотеки) нерухомого майна, згідно договору застави майнових прав від 02.12.2005 р., після закінчення будівництва будинку ПП «Прогрес-Риелт» і введення його в експлуатацію. При цьому про введення будинку за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію банку стало відомо, ще у 2007 році.
Іпотека майнових прав на нерухоме майно не є тотожною речовим правам (праву власності) на нерухоме майно оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення, а тому, не можна звертати стягнення на зареєстроване у встановленому порядку нерухоме майно, яке у подальшому не було передане кредитору (банку) в іпотеку.
Судом прийнято до уваги, що договором застави майнових прав посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 02.12.2005 р. та зареєстрованого в реєстрі за №3280 не було передбачено, що після того, як об'єкт буде зданий в експлуатацію, він автоматично стане предметом іпотеки.
Також судом вірно зазначено про те, що на підтвердження вимог звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором банк повинен був надати докази видачі кредиту та докази наявності поточної заборгованості за кредитом на момент розгляду справи, проте в матеріалах справи відсутні зазначені докази, а саме видачі кредиту, поточної заборгованості позичальника перед банком.
Оскільки, ставлячи питання про звернення стягнення на нерухоме майно відповідача у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2005 року №014/0054/74/41754 позивач не надав належні докази поточної заборгованості за вищевказаним кредитом, суд на законих підставах дійшов висновку, що вказане є підставою для відмови в задоволені позову.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №522/21000/18, провадження № 61-8897св21.
Щодо застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, судом вірно зазначенонаступне.
Готельний спортивно-оздоровчий комплекс на Гагарінському плато в м. Одесі був прийнятий в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта відповідно до акту від 31.05.2007 р. та отримав повну адресу - АДРЕСА_2 .
Зазначений акт затверджений розпорядженням Приморської райадміністрації Одеської міської ради №1081 від 01.06.2007 р. та зареєстрований Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування ОМР 01.06.2007 р. №212. Згідно матеріалів справи право власності на своє нерухоме майно третя особа оформила 27.08.2007 р.
Дата вводу в експлуатацію комплексу в 2007 році безумовно стала відома позивачу в тому ж році. Про це свідчить наданий відповідачем витяг з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів №111682663 від 15.09.2015, в якому наявна інформація про укладення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» іпотечних договорів на приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема, укладення договорів іпотеки в 2007 та 2008 роках.
У зв'язку з цим, строк подачі позову про звернення стягнення на предмет застави почався для позивача з моменту звернення до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 02.12.2005 р.
При цьому, суд погодився з доводами відповідача про сплив строку позовної давності для подачі позову, однак, у зв'язку з відмовою в позові з інших правових підстав, судом обгрунтовано не булозастосувано строк позовної давності.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимогАТ «Райффайзен Банк» за їх необгрунтованістю.
Доводи апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк»про те, що прийняте рішення є наслідком неповного дослідження обставин справи, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, однак судом першої інстанції не були враховані наявні в матеріалах справи обставини та докази, а також пояснення АТ «Райффайзен Банк», які мають суттєве значення для вирішення справиє безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Щодо ухваленого додаткового рішення, судом першої інстанції зазначено наступне.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з АТ «Райффайзен Банк» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 44 300 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості понесених ОСОБА_1 судових витрат.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат було надано до суду договір-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 24 листопада 2021 року, додаткова угода № 1 до договору-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 24.11.2021 року щодо оплати послуг на правничу (правову) допомогу, довідка № 01 від 25.10.2022 року щодо загальної вартості правничої допомоги по справі № 522/14550/21 надану ОСОБА_1 , згідно договору-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 24.11.2021 року, акт приймання-передачі робіт (послуг) за договором-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 24.11.2021 року.
Закту приймання-передачі робіт (послуг) за договором-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 24.11.2021 року станом на 25.10.2022 року плата за договором склала 44300 грн., з яких 10000 грн. сплачені ОСОБА_1 , що підтверджується відповідною квитанцією від 13.01.2022 року.
При цьому зазначено, що витрати клієнта понесені в ході розгляду справи № 522/14550/21, військові дії на території України та тимчасове скрутне матеріальне положення Клієнта ( ОСОБА_1 ) сторонами погоджено сплату залишку вартості наданих робіт (послуг) у розмірі 34300 грн. у строк до 25.04.2023 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом обгрунтовано не були взяті до уваги доводи позивача про те що, винагорода є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами та такою, що дійсно не відповідає складності справи, оскільки вказані доводи не знайшли свого підтвердження, з урахуванням чого суд не знайшов підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції обґрунтованими.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
На підставі вищевикладених обставин, суд першої інстанції, з урахуванням вимог чинного законодавства дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_10 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 44 300 грн.
Доводи апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк», про те, що розмір судових витрат, зазначений в заяві про розподіл судових витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а також не підтверджується належними доказами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені доводи спростовуються матеріалами справи та наданими доказами на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу.
Висновки суду щодо ухвалених судових рішень відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду та додаткове рішення суду відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скаргиакціонерного товариства «Райффайзен Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 17 березня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Є.С. Сєвєрова
______________________________________ Т.В. Цюра