Справа № 297/2114/21
Закарпатський апеляційний суд
14.03.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/604/21 за апеляційною скаргою прокурора Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 25.10.2021. Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Королево, Виноградівського району, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, із середньою освітою, неодружений, що має на утриманні одну неповнолітню дитину, пенсіонер, несудимий, засуджений:
- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 02 (два) роки з покладенням на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судової авто-технічної експертиз в розмірі 1716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) грн 10 коп.
Речові докази: автомобіль марки «VOLKSWAGEN SHARAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 повернуто обвинуваченому ОСОБА_6 , як володільцю; DVD-R диск «НР 4,7 GB» з відеозаписом обставин події з камери готелю «Гелікон» с. Яноші, вул. Шевченко, 45 залишено в матеріалах кримінального провадження.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставинах.
29.06.2021 приблизно о 10 год 04 хв ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN SHARAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Шевченка в с. Яноші, Берегівського району, тимчасово зупинився біля правого краю проїзної частини, неподалік будинку № 45 та, всупереч п. 15.13 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпечності своїх дій та відсутності перешкод для інших учасників дорожнього руху, відчинив передні ліві двері свого транспортного засобу, внаслідок чого ОСОБА_10 , що рухався на велосипеді у попутному напрямку, зіткнувся із вказаною відчиненою дверкою, упав та отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в Берегівський ЦРЛ.
-2-
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_6 , просить вирок суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 03 (три) роки; звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку 02 (два) роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Зазначає, що основне покарання ОСОБА_6 , суд призначив у межах санкції, однак, в порушення ст. 65 КК України, не застосував до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, при цьому не в повній мірі врахував конкретні обставини кримінального провадження, зокрема, характер і обсяг допущених ОСОБА_6 порушень Правил дорожнього руху України, які свідчать про те, що останній, як учасник дорожнього руху, не знає та не виконує вимог цих Правил, що є підставою для позбавлення його права керування транспортними засобами на певний період. Нехтування ОСОБА_6 вимогами Правил дорожнього руху України призвело до загибелі ОСОБА_10 .
Відповідно до вимог ч. 5 ст.405 КПК України апеляційна скарга розглядається у відсутності потерпілого, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомив про поважні причини свого неприбуття. Участь потерпілого відповідно до вимог цього Кодексу не є обов'яковою, а учасники судового розгляду не заперечували про розгляд апеляційної скарги у його відсутності. Крім того, апеляційний суд враховує клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 про розгляд апеляційної скарги у його та потерпілого відсутності, оскільки останній претензій до обвинуваченого не має.
Заслухавши доповідача, промову прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та законність вироку суду першої інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляції, заслухавши сторін в судових дебатах та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. Тому суду слід неухильно додержуватись вимог про законність, обгрунтованість та вмотивованість вироку і ухвали в кримінальному провадженні.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
-3-
Вказаних вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 судом дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду ОСОБА_6 повністю визнавав себе винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що також підтвердив у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, в судовому засіданні зі згоди обвинуваченого та інших учасників судового процесу, суд першої інстанції, з'ясувавши добровільність позиції обвинуваченого та учасників судового провадження, правильність розуміння ними змісту вказаних обставин, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Викладені у вироку висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у пред'явленому йому обвинуваченні, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються перевіреними судом першої інстанції доказами та учасниками кримінального провадження не оскаржуються, а тому апеляційним судом у відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України не перевіряються.
Оцінюючи доводів прокурора про неправильне застосування закону України по кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення через м'якість і необхідність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк три роки, колегія суддів приходить до такого висновку.
Частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Засади призначення покарання зазначені у ч. 1 ст. 65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Частиною 2 статті 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» предбачено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатаціїтранспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
-4-
У пункті 21 вищенаведеної постанови передбачено, що у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання, зокрема, позбавлення права керувати транспортними засобами.
Як вбачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції у повній мірі виконав вимоги ст. 50, 65, 66, 67 КК України та правових позицій, викладених у постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, вчиненим з необережності, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, є особою пенсійного віку, під час дорожньо-транспортної пригоди був у тверезому стані, несудимий, а також наявність на час ухвалення вироку на утриманні неповнолітньої дитини, обставини, що пом'якшують покарання, зокрема: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування потерпілому заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди, відсутність претензій з боку потерпілого, при відсутності обставин, що його обтяжують, обґрунтовано прийшов до висновку про призначення ОСОБА_6 покарання, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, з іспитовим строком на один рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, та без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 має постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина, пенсійний вік, стан здоров'я, позицію потерпілого, який немає претензій ні морального ні матеріального характеру до обвинуваченого з огляду на повне відшкодування обвинуваченим заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди.
Доводи апеляційної скарги прокурора проте, що при призначені обвинуваченому ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання не було враховано суспільну небезпеку та не надано оцінку наслідкам вчиненого, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки суд першої інстанції належним чином оцінив усі обставини вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки та особу обвинуваченого.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що за характером вини кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, відноситься до необережних злочинів, обвинувачений зробив для себе належні висновки, про що свідчить його процесуальна поведінка протягом усього часу розгляду кримінального провадження.
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує те, що у кримінальному провадженні відсутні обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому.
Що стосується призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то в цій частині, відповідно до вимог чинного законодавства України та правозастосовної практики, його застосовування чи не застосування має бути індивідуалізованим та є факультативним.
-5-
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України та є обґрунтованим.
Також, колегія суддів приймає до уваги заяву потерпілого ОСОБА_12 про відсутність до обвинуваченого претензій у зв'язку з відшкодуванням шкоди та прохання суворо не карати ОСОБА_6 .
На думку колегії суддів, виходячи з конкретних обставин даної дорожньо-транспортної пригоди, відношення до своїх дій з боку обвинуваченого, позицію потерпілого зазначену вище, яка підтверджується його власноруч написаною заявою, приймаючи до уваги юридичну конструкцію санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також те, що позбавлення обвинуваченого прав керування транспортними засобами поставить його сім'ю, яка складається з сімох осіб, у скрутне матеріальне становище, оскільки обвинувачений, будучи пенсіонером та отримуючи невелику соціальну допомогу, якої недостатньо для забезпечення потреб родини, використовує транспортний засіб для тимчасових підробітків, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 призначено законне і справедливе покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегією суддів також враховується і надана стороною захисту довідка про стан здоров'я обвинуваченого, яка додатково зумовлює необхідність залишення за обвинуваченим права керування транспортним засобом.
Досліджені під час апеляційного розгляду зазначені обставини у їх сукупності підтверджують правильність висновків суду першої інстанції щодо не призначення обвинуваченому додаткового покарання, та дають колегії суддів підстави для висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в частині призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, не встановлено, а тому колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатській області від 25.10.2021 щодо ОСОБА_13 ,- без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційним судом.
Судді