Справа № 143/308/22
Іменем України
08.03.2023 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ланецького» про усунення перешкод у здійсненні права власності та скасування рішення державного реєстратора, -
Встановив:
В провадженні Погребищенського районного суду Вінницької області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ланецького» про усунення перешкод у здійсненні права власності та скасування рішення державного реєстратора.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 08.03.2023 року, не з'явилася, натомість від її представника - адвоката Щавінського К.С. надійшла заява, в якій він просить розгляд справи провести у їхню відсутність, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити (а.с.152).
24.02.2023 року через канцелярію суду надійшла заява керівника ФГ «Ланецького» про визнання позову та про розгляд справи у їхню відсутність (а.с.160).
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
30.09.2022 року через канцелярію суду від представника відповідача - адвоката Стороженка С.С. надійшло клопотання про призначення судово- почеркознавчої експертизи.
Клопотання обґрунтоване тим, що як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16.09.2022 року станом на 01.03.2020 року керівником ФГ «Ланецького» зазначено ОСОБА_2 .
Таким чином, на час підписання Додаткової угоди від 01.03.2020 року до договору оренди землі від 10.09.2010 року ОСОБА_3 не був головою фермерського господарства.
Також представник відповідача покликається на те, що підпис ОСОБА_3 , який діяв від імені ФГ «Ланецького», на Додатковій угоді від 01.03.2020 року до договору оренди землі від 10.09.2010 року виконано не ним, а іншою особою. Крім того, викликає сумнів у тому, що підпис ОСОБА_1 у цій Додатковій угоді та додаткових угод, виконаний нею, а не іншою особою.
Відсутність справжніх підписів на Додатковій угоді, на думку представника відповідача, призведе до встановлення недійсності волевиявлення сторін при підписанні та укладанні цього правочину, наслідком чого стане встановлення факту недійсності вказаної Додаткової угоди, а відповідно відсутності підстав для усунення перешкод позивачці у здійсненні права власності земельною ділянкою.
Наголошує на тому, що для з'ясування означених обставин необхідні спеціальні знання, а тому наявні підстави для призначення судово - почеркознавчої експертизи.
Водночас, зазначив, що клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи не було заявлено під час підготовчого провадження, оскільки вищезазначені відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, були ним отримані лише 16.09.2022 року.
Посилаючись на наведене та положення ст.ст.43, 76, 103, 104, 222 ЦПК України, просить призначити у даній справі судово - почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (а.с.81-82).
Визначаючись із обґрунтованістю клопотання представника відповідача про призначення судово - почеркознавчої експертизи, суд зважає на те, що відповідно до п.8 ч.2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи.
Ухвалою суду від 15.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.30-31).
Суд звертає увагу на ту обставину, що належним чином засвідчена копія Додаткової угоди до договору оренди землі від 10.09.2010 року, укладена 01.03.2020 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ФГ «Ланецького», як орендарем, за змістом якої сторони дійшли згоди про розірвання договору оренди землі від 10.09.2010 року та додаткових угод, укладених до цього договору, була додана до позовної заяви (а.с.6).
Як вбачається із матеріалів справи копії ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви та доданих до неї документів відповідач отримав 13.05.2022 року (а.с.26).
За таких обставин суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для з'ясування змісту цієї Додаткової угоди та заявлення клопотання про призначення судово - почеркознавчої експертизи впродовж підготовчого провадження у справі.
При цьому факт отримання відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, представником відповідача лише 16.09.2022 року такий висновок суду не спростовує, позаяк такі відомості не можуть вказувати на ту обставину, що підписи в означеній Додатковій угоді не належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
З огляду на викладене суд вважає, що доводи представника відповідача про те, що клопотання про призначення судово - почеркознавчої експертизи не було заявлено у підготовчому провадженні з поважних причин не заслуговують на увагу.
Поряд із цим, за правилами ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст.102 ЦПК України визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Звертаючись із клопотанням до суду, представник відповідача покликається на те, що відсутність справжніх підписів на Додатковій угоді призведе до встановлення недійсності волевиявлення сторін при підписанні та укладанні цього правочину, наслідком чого, на його думку, стане встановлення факту недійсності вказаної Додаткової угоди, а відповідно відсутності підстав для усунення перешкод позивачці у здійсненні права власності земельною ділянкою.
Проте, такі аргументи представника відповідача є неспроможними, оскільки ФГ «Ланецького» не пред'являло зустрічного позову про визнання недійсною цієї Додаткової угоди з підстав її підписання не ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а іншими особами.
Відтак, дослідження обставин щодо підписання цієї Додаткової угоди знаходиться поза межами предмета доказування у розглядуваній справі.
Поряд із цим, питання призначення судових експертиз та порядок їх проведення врегульовано ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 № 1950/5) (надалі - Методичні рекомендації).
Відповідно до пункту 1.1 Методичних рекомендацій об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов'язаними зі справою, так і не пов'язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням такої експертизи.
Відповідно до пункту 1.8 розділу 1 Методичних рекомендацій як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів.
У постанові Верховного Суду від 27.10.2022 року у справі №569/486/21 обумовлено, що положення цих законів та підзаконних нормативно-правових актів є доступними, чіткими і передбачуваними для особи, яка бажає заявити клопотання про призначення судової експертизи.
Однак, представником відповідача не надано суду оригіналу зазначеної Додаткової угоди, а також вільних, умовно - вільних та експериментальних зразків підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що об'єктивно унеможливлює вирішення питання про призначення експертизи.
Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судово - почеркознавчої експертизи слід відмовити.
Крім того, 17.11.2022 року через канцелярію суду від представника відповідача - адвоката Стороженка С.С. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (а.с.101).
Клопотання мотивовано тим, що ухвалою судді Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.11.2022 року відкрито провадження у цивільній справі №143/925/22 за позовом Фермерського господарства «Ланецького» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державний реєстратор Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області Козак Руслан Віталійович, про визнання недійсною додаткової угоди від 01.03.2020 року до договору оренди землі від 05.07.2011 року.
У цій справі ФГ «Ланецького» оскаржується дійсність згаданої додаткової угоди до договору оренди землі через не підписання сторонами, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як представником цього фермерського господарства.
Водночас, позовні вимоги ОСОБА_1 в розглядуваній цивільній справі №143/925/22 обґрунтовуються саме наявністю даної додаткової угоди до договору оренди землі.
Відтак, на думку представника відповідача, цивільну справу №143/308/22 не можливо розглянути до вирішення справи №143/925/22.
Посилаючись на наведені обставини та положення п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, просить зупинити провадження у справі №143/308/22 до набрання законної сили рішенням суду у справі №143/925/22.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заяви про зупинення провадження у справі, суд виходить із того, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року викладено правовий висновок про те, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
У заяві представника відповідача не наведено переконливих мотивів, на підставі яких слід дійти висновку про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів та неможливість здійснення судом перевірки обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, як свідчать матеріали справи, що розглядається, предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ФГ «Ланецького» про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом витребування земельної ділянки у відповідача та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФГ «Ланецького». В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається, серед іншого, на ту обставину, що на підставі означеної додаткової угоди від 01.03.2020 року сторони розірвали договір оренди землі, внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.03.2021 року внесено запис про припинення іншого речового права (права оренди земельної ділянки) ФГ «Ланецького».
Предметом позову у справі 143/925/22 є вимоги ФГ «Ланецького» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсною вищезазначеної додаткової угоди до договору оренди землі. При цьому ФГ «Ланецького» в межах цієї справи не оспорює державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди земельної ділянки) ФГ «Ланецького», проведену на підставі вказаної додаткової угоди до договору оренди землі.
Відтак, посилання представника відповідача на те, що у справі 143/925/22 оспорюється факт дійсності додаткової угоди до договору оренди землі, не свідчить про неможливість розгляду цієї справи, ураховуючи, крім вищенаведеного, також і презумпцію правомірності правочину, закріплену у ст. 204 ЦК України.
Таким чином, сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №143/925/22, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №143/308/22.
Крім того, слід зазначити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 910/5425/18, від 20 червня 2019 року в справі № 910/12694/18 та від 21 квітня 2022 року у справі №175/1814/19.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Стороженка С.С. про зупинення провадження у справі.
13.12.2022 року через канцелярію суду надійшло клопотання голови ФГ «Ланецького» Скрипника С.В. про передачу справи на розгляд за підсудністю до господарського суду (а.с.113-115).
Клопотання мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10.11.2022 року у справі №902/560/20 відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Ланецького» та введено процедуру розпорядження майном боржника на 170 календарних днів, до 01.05.2023 року та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Вважає, що оскільки стосовно відповідача розглядається справа про банкрутство, то дана справа №143/308/22 повинна розглядатися у межах справи про банкрутство ФГ «Ланецького», оскільки згідно п.8 ч.1 ст.20 ГПК України розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, відносно якого порушено справу про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Крім того, відповідно до ч.9 ст.95 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються, серед іншого, право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.
На думку відповідача, вирішення спору у даній справі стосується питання формування ліквідаційної маси боржника.
При цьому відповідач в обґрунтування такої правової позиції також посилається на положення ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ураховуючи викладене, відповідач просить передати дану справу до Господарського суду Вінницької області для розгляду в межах справи №902/560/20 про банкрутство ФГ «Ланецького».
Вирішуючи клопотання ФГ «Ланецького» про передачу справи до господарського суду, суд виходить із наступного.
За змістом п.8 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КузПБ), пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10.11.2022 року у справі №902/560/20 відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Ланецького» і на час розгляду цієї справи таке провадження триває.
Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
При цьому визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Таким чином, зокрема розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
Разом із цим, суд звертає увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом витребування у відповідача земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
Вирішуючи питання про правову природу заявленої позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом витребування у відповідача земельної ділянки, суд виходить із того, що відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц зазначив, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі № 521/20396/18 сформульовано правовий висновок про те, що за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи підлягають застосуванню у тих правових відносинах, коли їх сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Чинне в Україні право виключає можливість у такому випадку конкуренції позовів та не визнає за позивачем право довільного вибору способу захисту його прав на власний розсуд.
Визначаючи зміст статті 5 ЦПК України, необхідно виходити з того, що, у першу чергу, способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами, й лише у другу чергу, серед зазначених способів захисту, що відповідають правовій природі таких відносин, суд вправі обрати той з них, що забезпечує ефективність такого захисту.
Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.
Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов'язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних (зобов'язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
В свою чергу, приписи ст.391 ЦК України присвячені праву власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У п.4.19 постанови від 21.08.2018 року у справі №910/19865/17 Верховний Суд звернув увагу на неможливість одночасного пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника від володіючого не власника (ст. 387 Цивільного кодексу України)) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаний із позбавленням володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України)).
Аналіз змісту фактичних та правових підстав позову свідчить про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з негаторним позовом та фактично просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй майном з підстав, передбачених ч.1 ст.391 ЦК України.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.
Відтак, застосоване у пункт 1 прохальної частини позовної заяви формулювання вимог позову в частині включення словосполучника «шляхом витребування земельної ділянки» само по собі не свідчить про пред'явлення позивачкою віндикаційного позову.
З огляду на викладене ФГ «Ланецького» як боржник у розумінні КУзПБ, є відповідачем за цим позовом, вимоги до якого не підлягають вартісній оцінці та за своєю правовою процесуальною природою є немайновими, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього фермерського господарства.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави стверджувати, що на позовні вимоги ОСОБА_1 поширюються положення частини другої статті 7 КУзПБ та пункту 8 статті 20 ГПК України щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника до юрисдикції господарських судів.
Виходячи із вищевикладеного та зважаючи на суб'єктний склад сторін спору, суд дійшов висновку, що розглядувана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про передачу справи до господарського суду.
Керуючись п.6 ч.1 ст.251, ст. ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд,-
У хвалив:
У задоволенні клопотання представника Фермерського господарства «Ланецького» - адвоката Стороженка С.С. про призначення судово - почеркознавчої експертизи - відмовити.
У задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Стороженка С.С. про зупинення провадження у справі №143/308/22 до набрання законної сили рішенням суду у справі №143/925/22 - відмовити.
У задоволенні клопотання голови Фермерського господарства «Ланецького» Скрипника С.В. про передачу цивільної справи №143/308/22 до Господарського суду Вінницької області на розгляд за підсудністю- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя