П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/12464/22
Головуючий в 1 інстанції: Хурса О. О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Турецької І.О.
при секретарі Цехмейстренко Ю.В.,
за участі представника апелянта Котенка А.Г.
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Заславського В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління поліції охорони в Одеській області від 08.08.2022 №168 о/с про звільнення зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського-водія взводу №2 роти реагування №1 батальйону № 2 УПО в Одеській області;
- зобов'язати Управління поліції охорони в Одеській області поновити сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського-водія взводу № 2 роти реагування № 1 батальйону № 2 УПО в Одеській області з 08.08.2022 року або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Управління поліції охорони в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08.08.2022 року по день фактичного поновлення на роботі.
В обґрунтування позову зазначалось, що наказом № 168 о/с від 08.08.2022 року позивача було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Позивач звертав увагу, що рапорт не відповідав його внутрішній волі та був написаний під психологічним та моральним тиском з боку командира батальйону № 2 УПО в Одеській області майора поліції ОСОБА_2 . Крім того, як зазначено позивачем, у рапорті не зазначалось жодної поважної причини звільнення, тому позивач мав можливість протягом двох тижнів вчинити дії щодо відкликання поданого рапорту, що фактично і було зроблено.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року, ухвалене в порядку письмового провадження в м. Одеса позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Управління поліції охорони в Одеській області від 08.08.2022 №168о/с про звільнення зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського-водія взводу № 2 роти реагування №1 батальйону №2 УПО в Одеській області. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції у спеціальному званні «сержант», на посаді поліцейського-водія взводу № 2 роти реагування № 1 батальйону № 2 УПО в Одеській області з 09.08.2022 року. Стягнуто з Управління поліції охорони в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 09.08.2022 по 04.01.2023, у розмірі 55794,08 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Управління поліції охорони в Одеській області надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач самостійно прийняв рішення про своє звільнення за власним бажанням, про що вказує наданий ним рапорт від 08.08.2022 року. Однак, вже потім він змінив своє рішення та намагався відкликати поданий рапорт. Апелянт з посиланням на постанову Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 753/1181/18, стверджує, що зазначення причини звільнення за власним бажанням в заяві працівника та в наказі роботодавця на звільнення не є обов'язковим.
Як на окрему підставу для задоволення апеляційної скарги апелянт зазначає те, що суд першої інстанції не забезпечив виконання вимог щодо всебічності та повноти дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, не дослідив взаємний зв'язок доказів та не надав повної оцінки зібраним у справі доказам в цілому.
Позивачем до суду надано письмові пояснення, в яких позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. В свою чергу в наданих поясненнях зазначається, що в ході написання рапорту позивач поважну причину звільнення не вказував, а також звертає увагу суду, що в рапорті дату написання та дату з якої просить його звільнити він особисто не зазначав, тобто зазначена дата проставлена іншою особою.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді поліцейського-водія взводу № 2 роти реагування №1 батальйону №2 УПО в Одеській області.
08.08.2022 ОСОБА_1 подав рапорт начальнику УПО в Одеській області про звільнення з органів поліції з 08.08.2022 за власним бажанням, при цьому від проходження ВЛК відмовляється , тому що вважає себе здоровим.
Наказом Управління поліції охорони в Одеській області від 08.08.2022 №168 о/с «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 поліцейського-водія взводу № 2 роти реагування №1 батальйону №2 УПО в Одеській області звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» та сплачено грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2022 рік - 33 доби.
В подальшому , 13.08.2022 позивачем подано заяву начальнику Управління поліції охорони в Одеській області, у які позивач відкликає рапорт від 08.08.2022 року про звільнення, та просить скасувати наказ УПО в Одеській області від 08.08.2022 року № 168 о/с на тій підставі, що його рапорт не відповідав власній волі та був написаний під психологічним та моральним впливом з боку командира батальйону № 2 УПО в Одеській області майора поліції ОСОБА_2 . Вказану заяву було отримано відповідачем 15.08.2022.
Вважаючи наказ відповідача про звільнення зі служби в поліції протиправним, а своє звільнення таким, що відбулося з порушенням законодавчо визначеної процедури, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач не зазначив у рапорті про звільнення за власним бажанням посаду яку він займав, а саме посади поліцейського-водія взводу №2 роти реагування №1 батальйону №2 УПО в Одеській області, то рапорт від 08.08.2022 не може бути розцінений, як рапорт про звільнення за власним бажанням, оскільки в ньому відсутня воля позивача про звільнення його з посади.
Крім того, суд також зазначив, що можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту) законодавством допускається, однак для цього сторони повинні дійти обопільної згоди/наміру щодо дати з якої особу буде звільнено, оскільки за відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним, якщо особу звільнено менш ніж за три місяці від дня подання рапорту про звільнення.
Враховуючи те, суд прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача зі служби в поліції, то похідні вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також були задоволені у відповідній частині.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про національну поліцію» (надалі Закон № 580-VIII) у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За частиною 1 статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 (далі - Положення № 114), передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
При цьому, норми Положення №114 в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №817/981/17.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.07.2019р. у справі №804/406/16, від 08.08.2019р. у справі №813/150/16, справа № 814/2563/16.
Відповідно до п. 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до пункту 24 цього Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
З аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У вказаному судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС від 11.08.2021 р. справа №826/7075/16, від 28.09.2021 р. справа №826/14071/17.
З огляду на викладені положення законодавства та правові позиції , викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є законною та правомірною.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги щодо оскаржуваного у цій справі наказу про припинення трудового договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 08.08.2022 р. звернувся з рапортом до начальника УПО в Одеській області полковника поліції О. Березневича в якому просив звільнити його за власним бажанням, від проходження ВЛК відмовляюсь, вважаю себе здоровим, з 08.08.2022 р. (а.с.53).
Згідно рапорту командира батальйону №2 УПО в Одеській області майору поліції В. Іллєнко до начальника УПО в Одеській області полковником поліції ОСОБА_3 встановлено, що08.08.2022 р. поліцейським-водієм взводу №2 роти реагування №1 батальйону №2 УПО в Одеській області сержантом поліції ОСОБА_4 складено власноручно та подано рапорт на звільнення зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) 08.08.2022 р. В зазначеному рапорті вказано, що з вказаним поліцейським проведено співбесіду, але від подальшого проходження служби він відмовляється, наполягає на негайному звільненні 08.08.2022 р. У зв'язку з цим, керівник підрозділу В. Іллєнко надає згоду на задоволення рапорту сержанта поліції ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням 08.08.2022 р. та просить розглянути рапорт по суті (а.с.39).
Тобто, з зазначених рапортів ОСОБА_1 та керівника підрозділу В. Іллєнко встановлено, що ОСОБА_1 чітко виявив своє бажання бути звільненим саме з 08.08.2022 р., про що зазначив у рапорті, а керівник підрозділу В. Іллєнко не заперечував та в цей же день направив зазначений рапорт на виконання, з чого суд робить висновок, що сторони погодили дату звільнення позивача з займаної посади.
Також, судом встановлено, що наказом №168 о/с від 08.08.2022 р. звільнено ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII на підставі його рапорту від 08.08.2022, з якого вбачається, що позивач вважаючи себе здоровим просить звільнити його від проходження ВЛК, з 08.08.2022, та не містить інформації про обставини, які б свідчили про намір позивача звільнитися (а.с.18).
Крім того ОСОБА_1 08.08.2022 р. отримав оригінал витягу з наказу №168 о/с від 08.08.2022 р., з повідомленням про необхідність подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями ознайомлений 08.08.2022 р. та ознайомлений з рекомендаціями для поліцейських ,передбачених ЗУ «Про запобігання корупції» при звільнення зі служби/роботи 08.08.2022 р. (а.с.18-19). При цьому, ОСОБА_1 отримуючи та ознайомлюючись із цими документами не зазначив про будь-який психологічний тиск на нього та відсутність бажання звільнятися зі служби.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем, було досягнуто згоди щодо конкретної дати 08.08.2022р, з якої служба в поліції Кирилова Є.Б. буде припинена, згідно рапорту позивача від 08.08.2022р., тому колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що сторони не досягли домовленості про дату звільнення позивача, менш ніж за три місяці від дня подання такого рапорту про звільнення.
Крім того колегія суддів вважає хибним висновком суду першої інстанції, про те що оскільки позивач не зазначив у рапорті про звільнення за власним бажанням посаду яку він займав, то рапорт від 08.08.2022 не може бути розцінений, як рапорт про звільнення за власним бажанням, оскільки в ньому відсутня воля позивача про звільнення його з посади з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в рапорті про своє звільнення за власним бажанням позивач, підписуючи свою заяву повністю зазначив свою посаду, а саме поліцейський - водій РРБ№2 роти № 8 УПО в Одеській області, сержант поліції Є.Б.Кирилов». З огляду на зміст рапорту позивача, судова колегія вважає, що роботодавець, при звільненні за власним бажанням звільнив ОСОБА_1 з займаної посади на його прохання з дотриманням вимог діючого законодавства.
Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 особисто в рапорті не зазначав дату написання рапорту та дату з якої просить його звільнити та вважає, що зазначена дата була дописана іншою особою, судом не приймаються, оскільки в обґрунтування позову ОСОБА_1 не зазначав таких підстав позову, судом першої інстанції такі доводи не досліджувались, а тому у відповідності до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
При цьому, матеріалами справи спростовуються доводи позивача та його представника про те, що вони з рапортом ОСОБА_1 від 08.08.2022 р. знайомі не були та не знали, що в рапорті є посилання на конкретну дату звільнення, оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення ОСОБА_1 та адвокату Заславському В.М. копії заперечення відповідача на відповідь на відзив, копії довідки від 04.10.2022 р. та копії рапорту Кирилова Є.Б. від 08.08.2022 р. поштовими відправленнями №6504600295357 та №6504600295365, які були вручені адресатам 10.11.2022 р. та 19.12.2022 р. (арк. спр. 73-76).
Також, колегія суддів не погоджується з доводами позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що на позивача було вчинено тиск при написані рапорту 08.08.2022 р., а тому позивач 13.08.2022 р. звернувся до відповідача з заявою про відкликання раніше написаного рапорту про звільнення, оскільки позивачем під час розгляду справи у суді будь-якими доказами не доведено фактів здійснення на нього тиску з метою змушення його до звільнення.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про добровільне прийняття такого рішення позивачем, а суб'єктивне сприйняття позивачем певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення (в даному випадку звільнення) не є тотожним тиску з боку власника чи уповноваженого ним органу.
Суд вважає безпідставними доводи позивача про не ознайомлення його з заявою відповідача наданою до суду першої інстанції 20.12.2022 р. вх.№38759/22, оскільки ця заява була подана до суду на виконання вимог ухвали суд, при цьому дослідивши заяву судом встановлено, що в ній не було зазначено будь-яких нових обставин справи, а лише повідомлено суду про те, що копія рапорту позивача від 08.08.2022 р. вже подавалась до суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів за результатом розгляду апеляційної скарги встановила, що відповідачем дотримано норми законодавства України при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача та звільнено позивача з займаної посади з дотриманням процедури такого звільнення, позивач в рапорті про звільнення зазначив конкретну дату з якої бажає щоб його було звільнено та зазначена дата звільнення була погоджена між ним та відповідачем, позивач не заперечує фактичне його звернення до відповідача з такою заявою та доказів, які б свідчили про здійснення на нього тиску з метою змушення його до звільнення до суду не надає, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є прийнятними, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволені позовних вимог, судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України, покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Одеській області.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 16.03.2023 року
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: І.О. Турецька