13 березня 2023 року м. Київ
Унікальний номер справи 759/9229/19
Апеляційне провадження 22-ц/824/2886/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі Кролівець О.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, визнання членом сім'ї наймача, встановлення факту спільного проживання,
у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому, з урахуванням уточнених позовним вимог просив визнати за ним право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; визнати його членом сім'ї наймача вказаної квартири; встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період із серпня 2003 року по 05.08.2011.
В обгрунтування позову зазначав, він з серпня 2003 року проживав однією сім'єю разом із своїм батьком ОСОБА_2 у спірній квартирі та вів з ним спільне господарство, утримували разом квартиру у належному стані. Право користування спірною квартирою ОСОБА_2 отримав на підставі ордеру на жиле приміщення, зареєстрував своє місце проживання у цій квартирі та набув прав наймача. За згодою батька як наймача квартири він як син вселився у квартиру та в силу приписів ст. 64,65 ЖК України, набув нарівні з наймачем прав, що виникають з підстав користування квартирою.
05.08.2011 батько вийшов з дому за місцем свого проживання і не повернувся. З приводу зникнення батька він неодноразово звертався до органів внутрішніх справ щодо його розшуку. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 759/8388/15-ц батька оголошено померлим. На виконання вказаного рішення суду, 05.01.2016 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 . З часу зникнення батька він продовжує проживати у вищевказаній квартирі та виконує обов'язки як наймач за договором, зокрема своєчасно і у повному обсязі оплачує вартість наданих комунальних послуг, вживає заходи для усунення виявлених у квартирі несправностей, шляхом проведення поточного ремонту. 19.04.2019 відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації відмовив йому у реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2020 позов задоволено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 вищевказані рішення скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.11.2022 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою № що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 . Визнано ОСОБА_1 членом сім'ї наймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період із серпня 1 року по 05.08.2011(даний текст переписано з резолютивної частини рішення).
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у позові відмовити.Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. А саме, суд не врахував, що в матеріалах справи відсутня письмова згода наймача та його дружини ОСОБА_3 , яка на той час була зареєстрована та мала право користування житлом, на вселення в спірну квартиру сина- ОСОБА_1 . Суд не виконав вимоги, викладені у постанові Верховного Суду та не встановив дійсні обставини справи. Суд не звернув уваги на те, що допитані свідки не змогли чітко вказати, що спірна квартира була єдиним місцем проживання позивача, а факт ведення спільного господарства з наймачем квартири не доведено доказами. З 21.05.2002 по 02.04.2019 позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . На час смерті дружини позивача дитині позивача було 4 роки. Вказані факти спростовують твердження позивача про спільне проживання його з батьком у спірній квартирі. У 2003 році позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_4 та проживав з дружиною. Станом на 2003 рік, коли як вказує позивач він вселився у спірну квартиру, його батько ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 . Спірна квартира є однокімнатною, тому організувати проживання подружжя та дорослого сина неможливо. Крім того, з 1985 року по 2002 рік позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 та у 1994 році реалізував своє право на приватизацію житла.
У відзиві представниця позивача ОСОБА_5 просила апеляційну каргу залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції - без змін посилаючись на його законність та обгрунтованість. Зазначає, що з показів свідків чітко вбачається, що позивач з літа 2003 року почав постійно проживати разом з батьком у спірній квартирі. Відсутність письмової згоди на вселення позивача не свідчить про те, що він був вселений без згоди наймача. На час вселення позивача у спірну квартиру дружина колишнього наймача ОСОБА_3 уже не проживала у цій квартирі. Крім того, батько позивача на той час потребував сторонньої допомоги. Незважаючи на укладений шлюб із ОСОБА_4 подружжя фактично не проживало разом. Факт реєстрації позивача за іншою адресою не спростовує тверджень про його дійсне місце проживання.
У судовому засіданні представниця відповідача ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Позивач та його представниця ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був батьком позивача.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2015 ОСОБА_2 оголошено померлим та на підставі вказаного рішення Відділом ДРАЦС Святошинського районного управління юстиції м. Києві видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .
10.06.1991 ОСОБА_2 було видано ордер на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_5 на одну особу.
11.12.2003 між ЖЕО -808 КП УЖГ Святошинського району м. Києва та ОСОБА_2 укладено договір найму жилого приміщення (спірної квартири).
За відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою спірної квартири з 27.08.1991 по теперішній час.
19.04.2019 позивач звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА з приводу реєстрації у спірній квартирі, та отримав відмову через відсутність згоди наймача житлового приміщення на реєстрацію місця проживання третіх осіб.
Відповідно до листа від 09.04.2019 № 107-56/2925 за інформацією сектору з питань приватизації житлового фонду Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, документи щодо, приватизації квартири АДРЕСА_1 , не оформлялись.
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили той факт, що позивач проживав постійно з батьком за адресою спірної квартири.
Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що працювала з батьком позивача на будівництві. ОСОБА_10 постійно приходив до батька, приносив продукти. Вона часто бувала у спірній квартирі в гостях. Після зникнення батька позивач продовжує проживати у квартирі, зробив ремонт.
У спірній квартирі була зареєстрована дружина померлого ОСОБА_2 , яка померла.
Позивач з 21.05.2002 по 02.04.2019 був зареєстрований заадресою: АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселився у спірну квартиру за усною згодою батька, на законних підставах, як член сім'ї наймача, вів спільне господарство з батьком, постійно проживав з ним та проживає по теперішній час, сплачує комунальні послуги, доглядає за житлом.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
За обставинами справи встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , який був наймачем спірної квартири.
Позивач у позовній заяві стверджує, що проживав з батьком у спірній квартирі однією сім'єю з серпня 2003 року. Оскільки у резолютивній частині рішенні зазначено, що судом встановлено факт проживання позивача з батьком однією сім'єю у період з серпня 1 року по 05.08.2011, слід виходити з мотивувальної частини рішення, в якій встановлено, що позивач вселився у спірну квартиру у 2003 році.
Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковим для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції зазначив, що суду необхідно встановити дату смерті дружини батька позивача та наявність її письмової згоди на вселення позивача у спірну квартиру.
Суд зазначених вимог не виконав.
За матеріалами справи встановлено, що з 03.11.1992 у спірній квартирі була зареєстрована дружина батька позивача - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак на вселення позивача у спірну квартиру необхідна була не лише згода наймача квартири - батька позивача, а і письмова згода члена сім'ї наймача, а саме ОСОБА_3 .
Проте у матеріалах справи відсутні докази наявності письмової згоди ОСОБА_3 . Більше того, позивач навіть не згадує у позовній заяві про члена сім'ї наймача спірної квартири.
При розгляді апеляційної скарги позивач спочатку вказав, що ОСОБА_3 змінила місце проживання та на час його вселення уже не проживала у спірній квартирі, а проживала за межами м. Києва. Надалі вказав, що ОСОБА_3 надала усну згоду на його вселення. Проте, будь - яких доказів на підтвердження таких пояснень позивачем не надано.
З поквартирної карточки вбачається, що ОСОБА_3 знята з реєстрації за адресою спірної квартири лише 04.08.2020, а згідно свідоцтва про смерть місце смерті ОСОБА_3 є м. Київ.
Позивач не надав будь - яких пояснень про те, хто подавав документи на зняття з реєстрації ОСОБА_3 , де вона померла у м. Києві, якщо він стверджує, що вона проживала за межами міста, а також не надав пояснень чому він не надав документи до паспортного відділу для зняття з реєстрації ОСОБА_2 та чому протягом восьми років його батько так і не подав письмову заяву про вселення позивача у спірну квартиру.
Відтак не виконавши вказівки суду касаційної інстанції та не встановивши цих обставин, суд помилково вважав доведеним факт правомірного вселення позивача у спірну квартиру та набуття ним права користування цією квартирою. Суд першої інстанції правильно зазначив, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Проте, суд не врахував, що обставини, на які посилається позивач як на підставу правомірності позовних вимог мають бути доведені належними та допустимим доказами. Будь - яких доказів наявності згоди ОСОБА_3 на вселення позивача у спірну квартиру не надано. На час, про який вказує позивач ОСОБА_3 була членом сім'ї наймача спірної квартири та в установленому законом порядку не була позбавлена права користування цією квартирою, а відтак її згода на вселення є обов'язковою.
Крім того, судом встановлено, що позивач з 21.05.2002 по 02.04.2019 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач при розгляді апеляційної скарги вказав, що він періодично проживав із дружиною та донькою за адресою: АДРЕСА_3 , а періодично у спірній квартирі.
Відтак, коли за матеріали справи не встановлено наявності письмової згоди всіх членів сім'ї наймача на вселення позивача у спірну квартиру та не встановлено постійного його проживання у спірній квартирі сам факт здійснення ним ремонтних робіт у цій квартирі чи сплати комунальних платежів не є підставою для визнання за ним права користування спірною квартирою. У разі, якби позивач своєчасно подав до відповідних органів документи про смерть свого батька, такі б комунальні послуги не нараховувалися.
За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у позові.
При повторному розгляді справи відповідач подав заяву до суду першої інстанції про поворот виконання рішення суду посилаючись на те, що після набрання рішенням суду законної сили (до скасування його судом касаційної інстанції) позивач зареєструвався у спірній квартирі. Проте, відмовляючи у позові колегія суддів не може застосувати поворот виконання рішення суду, оскільки надалі після того, як позивач зареєструвався за адресою спірної квартири, зазначена квартира була приватизована у рівних частках членами сім'ї позивача ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно до розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 18.08.2021 № 127.
Вказані обставини зайвий раз підтверджують, що позов подано не з метою захисту житлових прав самого позивача, а з метою оформлення права власності на спірну квартиру за іншими особами, які не є учасниками розгляду у даній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 цього ж Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з положень даних норм колегією суддів відмовлено у прийнятті доказів від позивачана стадії апеляційного розгляду, які додані до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Постанова складена 14.03.2023.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О. В. Немировська
Т. І. Ящук