Справа № 369/4386/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2113/2023
07 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинськогорайонного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року у складі судді Фінагеєвої І.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 06.07.1991 має у приватній власності будинок АДРЕСА_1 , розмір жилої площі 80 кв.м., договір дарування посвідчено державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Стратілат П.І. 06.07.1991 та зареєстровано в реєстрі № І-952.
Рішенням Малютянської сільської ради 19 сесії 05 скликання № 46/285 від 24.12.2009 ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222484201:01:002:0092, площею 0,2453 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 721893від 25.07.2012 року.
Згідно Будинкової книги за адресою: АДРЕСА_1 в будинку прописані: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрована з 14.04.1990; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрований з 14.04.1990; ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрований за досягненням віку з 07.08.1992; ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстрована за досягненням віку з 21.06.2000 ; ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) зареєстрована з 06.03.1996; ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) зареєстрований за досягненням віку з 16.12.1998; ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) зареєстрована до батьків з 05.10.2004; ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) зареєстрована до мами з 07.05.2005; ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) зареєстрований з 26.06.2010; ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) зареєстрована з 26.06.2010.
Будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано в БТІ, житлова площа станом на 20.04.1988 склала - 91,7 кв.м.
Згідно акту депутата Боярської міської ради Сіленка Р.О. від 12.03.2021 року № 239 будинковолодіння в с. Малютянка належить ОСОБА_1 (1954 р.н.) і згідно даний, які містяться в будинковій книзі, крім неї, за вищевказаною адресою зареєстровані громадяни: ОСОБА_3 - 1954 р.н. (чоловік ОСОБА_1 ); ОСОБА_2 - 1982 р.н (дочка ОСОБА_1 ); ОСОБА_4 - 1975 р.н. (син ОСОБА_1 ); ОСОБА_6 -1976 р.н. (невістка ОСОБА_1 ); ОСОБА_7 - 1997 р.н. (онук ОСОБА_1 ); ОСОБА_7 - 2004 р.н. (онука ОСОБА_1 ); ОСОБА_8 - 2005 р.н. (онука ОСОБА_1 ); ОСОБА_9 - 1982 р.н. (зять ОСОБА_1 ); ОСОБА_10 - 2010 р.н. (онука ОСОБА_1 ).
ОСОБА_11 (до шлюбу ОСОБА_11 ), дочка ОСОБА_1 (відповідач) у липні 2016 року звернулася із позовною заявою про розірвання шлюбу до ОСОБА_9 , 22.09.2016 року рішенням Києво-Святошинського районного суду шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було розірвано.
З липня 2016 року відповідач не проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто понад один рік без поважних причин, про що складено Акт обстеження будинковолодіння від 21.07.2016 депутатом Малютянської сільської ради Цецюк Л.М., що ОСОБА_2 проживає окремо, але її чоловік ОСОБА_9 з дітьми ОСОБА_13 (2005 р.н.) та ОСОБА_14 (2010 р.н.) проживає за даною адресою і займається вихованням дітей, діти забезпеченні окремими ліжками, окремими робочими місцями і всіма необхідним для навчання та розвитку творчих здібностей.
Крім того, 19.02.2021 депутатом Боярської міської ради Сіленко Р.О. у присутності двох свідків було складено акт № 135 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але з липня 2016 року по теперішній час остання за вказаною адресою не проживає.
Відповідачка не проживає в даному будинку, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в будинку не має і взагалі будинком не цікавиться.
Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім'ї відповідачці не чинили. Вона постійно проживає однією сім'єю з іншим чоловіком в с.Білогородка вже 5 років та заради забезпечення потреб нової сім'ї бере кредити в різних банківських установах, а потім колекторські компанії вимагають сплачувати за неї борги, оскільки вона прописана в будинку.
Позивачка постійно сплачує комунальні послуги, витрачає кошти на утримання будинку, відповідачка не бере участі у спільних витратах вже більше 5 років. Таким чином, факт її реєстрації порушує право позивачки на вільне розпорядження і користування майном.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає що рішення суду постановлено із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в недостатній мірі дослідив обставини справи і зробив хибні висновки, що з матеріалів справи не вбачається та позивачкою у судовому засіданні не доведено, що відповідачкою чиняться їй перешкоди у користуванні власністю, а покази свідків та самої ОСОБА_15 в судовому засіданні, підтверджують той факт, що остання періодично з'являлась до спірного житлового приміщення, що свідчить при наявність у неї інтересу до спірного житла, хоча свідки не свідчили про те, що відповідачка періодично з'являється у будинку.
Суд не взяв до уваги, що відповідачка без поважних причин не проживає в будинку позивачки більше ніж один рік, будинком не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, участь в ремонтних роботах не бере, на адресу позивачки постійно надходять боргові повідомлення, адресовані відповідачці, колектори буквально тероризують позивача та дітей відповідача.
Також вказано, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що належних доказів на підтвердження факту вибуття відповідачки на постійне проживання до іншого житлового приміщення матеріали справи не містять, як не містять і будь-яких документальних підтверджень наявності у відповідачки постійного місця проживання в іншому населеному пункті або в іншому жилому приміщенні в тому ж населеному пункті.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідачка в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, а тому її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши позивачку та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування від 06 липня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Стратілат П.І., зареєстрованого в реєстрі за № І-952 (а.с. 10-11 т.1).
Рішенням Малютянської сільської ради 19 сесії 05 скликання № 46/285 від 24.12.2009 ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222484201:01:002:0092, площею 0,2453 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копією Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 721893 від 25.07.2012 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004295 (а.с.12 т.1).
Установлено, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 .
Згідно Будинкової книги за адресою: АДРЕСА_1 в будинку прописані: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрована з 14.04.1990; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрований з 14.04.1990; ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрований за досягненням віку з 07.08.1992; ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстрована за досягненням віку з 21.06.2000 ; ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) зареєстрована з 06.03.1996; ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) зареєстрований за досягненням віку з 16.12.1998; ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) зареєстрована до батьків з 05.10.2004; ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) зареєстрована до мами з 07.05.2005; ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) зареєстрований з 26.06.2010; ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) зареєстрована з 26.06.2010 (а.с. 13-19 т.1).
Убачається, що в спірному житловому приміщенні зареєстровані та проживають діти відповідачки.
З акту депутата Боярської міської ради VIII скликання Фастівського району Київської області ОСОБА_16 від 12.03.2021 року № 239 убачається, що будинковолодіння в с. Малютянка належить ОСОБА_1 (1954 р.н.) і згідно даний, які містяться в будинковій книзі, крім неї, за вищевказаною адресою зареєстровані громадяни: ОСОБА_3 - 1954 р.н. (чоловік ОСОБА_1 ); ОСОБА_2 - 1982 р.н (дочка ОСОБА_1 ); ОСОБА_4 - 1975 р.н. (син ОСОБА_1 ); ОСОБА_6 -1976 р.н. (невістка ОСОБА_1 ); ОСОБА_7 - 1997 р.н. (онук ОСОБА_1 ); ОСОБА_7 - 2004 р.н. (онука ОСОБА_1 ); ОСОБА_8 - 2005 р.н. (онука ОСОБА_1 ); ОСОБА_9 - 1982 р.н. (зять ОСОБА_1 ); ОСОБА_10 - 2010 р.н. (онука ОСОБА_1 ) (а.с. 20 т.1).
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2016 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розірвано (а.с. 22 т.1).
Відповідно до копії акту обстеження будинковолодіння від 21.07.2016, складеного депутатом Малютянської сільської ради Цецюк Л.М., ОСОБА_2 проживає окремо, але її чоловік ОСОБА_9 з дітьми ОСОБА_13 (2005 р.н.) та ОСОБА_14 (2010 р.н.) проживає за даною адресою і займається вихованням дітей, діти забезпеченні окремими ліжками, окремими робочими місцями і всіма необхідним для навчання та розвитку творчих здібностей (а.с. 23 т.1).
Також, 19.02.2021 депутатом Боярської міської ради Сіленко Р.О. у присутності двох свідків було складено акт № 135 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але з липня 2016 року по теперішній час остання за вказаною адресою не проживає (а.с. 24).
Крім того позивачем долучено до справи претензії кредиторів до ОСОБА_2 щодо повернення кредитних коштів, які надходять на адресу будинку АДРЕСА_1 (а.с.124-129 т.1).
Відповідно до справи, під час розгляду справи районним судом було допитано у якості свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які вказали, що відповідачка більше року не проживає в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 157-162 т.1).
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту вибуття ОСОБА_2 на постійне проживання до іншого житлового приміщення (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд до іншого населеного пункту, укладення трудового договору на невизначений строк тощо), а також відсутнє документальне підтвердження наявності у відповідачки постійного місця проживання в іншому населеному пункті або в іншому жилому приміщенні в тому ж населеному пункті.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, N 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2020 року у справі № 127/27419/16-ц (провадження № 61-20287св19).
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, N 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втручання у її право особи на повагу до житла буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Як убачається з матеріалів справи, з 26 січня 2000 року ОСОБА_2 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 .
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка втратила інтерес до спірного житла, вибула до іншого місця проживання, враховуючи те, що остання періодично з'являється у будинку, що не заперечується позивачкою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно надав оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Скаржницею не доведено протилежного й на стадії апеляційного провадження.
Доводи апеляційної скарги, що факт реєстрації ОСОБА_2 порушує право позивачки на вільне розпорядження та користування майном, не сплачує житлово-комунальні послуги та інші витрати по утриманню будинку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки це не є підставою позбавлення особи права користування будинком.
Крім того, з пояснень відповідачки встановлено, що остання не має наміру відмовлятися від будинку та проживання в ньому, що свідчить про наявність інтересу до такого житлового приміщення.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скарга, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 березня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: