Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 760/31518/21
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5032/2023
Головуючий у суді першої інстанції Л.А. Шереметьєва
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
01 березня 2023 року місто Київ
Справа №760/31518/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Сіра Ю. М.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_2 - адвокатом Грубською Ксенією Володимирівною, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Шереметьєвої Л. А., в приміщенні Солом'янського районного суду м. Києва, повне рішення складено 05.12.2022
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба в справах дітей і сім'ї Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей і сім'ї Ірпінської міської ради, у якому просила визначити місце проживання дитини - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.
В обґрунтування позову зазначила, що є матір'ю малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є відповідач, з яким у зареєстрованому шлюбі вона не перебувала. Вказала, що сторони проживають окремо та спільного господарства не ведуть. Спільна дитина сторін має особливі потреби у догляді та вихованні, проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 та повністю перебуває на її утриманні. Дитина свого батька не знає, відповідач не приймає активної участі у вихованні сина, розвитку та утриманні. Згідно Висновку консультації невролога від 30 вересня 2017 року дитині поставлено діагноз: невротичний розлад з епілептиформною активністю на ЕГГ внаслідок гіпоксичного перинатального ушкодження нервової системи у дитини з ознаками неспецифічної дисплазії сполучної тканини, що вказує на підвищену емоційну збудженість, тривалі протестні реакції. Позивач уважає, що даний висновок підтверджує, що дитині необхідний спеціальний догляд, який на даний час відповідач забезпечити не може.
У 2021 році у позивача виникло питання щодо реєстрації місця проживання малолітнього сина, однак батько дитини відмовився надати такий дозвіл через що вона була змушена звертатися із заявою до Служби у справах дітей та сім'ї з проханням визначити місце проживання дитини разом з нею. Відповідно до листа Служби у справах дітей та сім'ї від 18 травня 2021 року на черговому засіданні комісії з питань захисту прав дитини 12 травня 2021 року розглядалося питання про визначення місця проживання малолітнього сина в присутності обох батьків, але на комісії відповідач повідомив, що звернувся з позовом до суду про визначення місця проживання малолітнього сина з ним та надав підтверджуючі документи. У зв'язку з цим орган опіки та піклування припинив розгляд поданої заяви, що у свою чергу змусило її звернутися до суду позовом.
Згідно висновку від 04 листопада 2021 року за результатами психологічного обстеження дитини встановлено, що у нього виявлено індивідуально-особистісні особливості перебігу психічної діяльності, які потребують створення особливих умов навчання та виховання, нейропсихологічної діагностики та корекції, оскільки у своїй сукупності складають засади/складності формування шкільних вмінь та навичок, соціальної адаптації. З урахуванням того, що відповідальність за виховання сина лежить саме на ній, психологічно син «належить» саме матері, стосовно неї переживає реальні почуття сина, відповідальності за свої дії та вчинки. Батько дитини згідно висновку, у психічній реальності сина не представлений.
З урахуванням зазначеного, а також створення усіх умов для проживання, виховання та розвитку сина, його догляду та виховання, просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба в справах дітей і сім'ї Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей і сім'ї Ірпінської міської ради, про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, в тому числі внаслідок необгрунтованих відмов у збиранні доказів стороні відповідача,просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 судом першої інстанції не враховано якнайкращі інтереси дитини, які мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків, не враховано суті завдань Сімейного кодексу України, де обов'язковою умовою є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку з правом на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Судом першої інстанції не прийнято до уваги відсутність постійного місця проживання, в тому числі реєстрації позивача, відсутності нормальних житлово-побутових умов для найкращого сталого розвитку дитини, оскільки дані умови проживання розглянуті формально, не взято до уваги фактичну характеристику позивача, не прийнято до уваги деспотичні методи виховання, вчинення насильницьких дій по відношенню до спільного сина або у його присутності по відношенню до старшої доньки, не проведення обов'язкових щеплень, самостійно (без лікарського контролю) визначення способу, методу та порядку харчування і дитини, а також перекладання обов'язків з виховання дитини на діда - пенсіонера, незаконні дії, направлені на втрату сталого емоційного зв'язку з батьком дитини шляхом протиправних перешкоджань у побаченнях та здійснені виховання дитини батьком дитини. Суд першої інстанції не врахував, що висновок за результатами проведення психологічного дослідження ґрунтується виключно на поясненнях матері, а також окремих документах, наданих лише однією стороною, при цьому психолог не досліджувала матеріалів справи, особисто не спілкувалася з батьком дитини. Позивач навмисно не повідомляла відповідача про проведення такого дослідження та не запрошувала його на прийом до психолога з метою створення уявлення прихильності дитини тільки до неї, як матері. Такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним, допустимим повним та достовірним доказом у цій справі. Вважає, що для захисту інтересів малолітньої дитини судом мало б бути встановлено особисту прихильність дитини до кожного з батьків. Апелянт також вважає неналежним та недостовірним доказом висновок консультації невролога від 30.09.2021 як нефахового спеціаліста для встановлення діагнозу Е48.8, оскільки даний висновок складений з грубим порушенням вимог чинного законодавства, так як в ньому висвітлені неправдиві відомості щодо анамнезу життя, які насправді ніколи не відбувалися, а є вигадками самої позивачки з метою штучного створення ілюзії хвороби дитини. Суд не взяв до уваги, що сумнівні методи виховання дитини позивачкою ОСОБА_1 мають наслідом у малолітнього ОСОБА_5 підвищену нервову збудливість та емоцийну лабільність, підвищену плаксивість, дратівливість, внутрішню тревожність, недовірливість, страхи, зважаючи на наявний у справі висновки психолога від 04.11.2021.
Також судом першої інстанції було протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи, проігноровані доводи відповідача та подані ним докази, які прямо свідчать про наявність проявів будь-якого насильства чи протиправної поведінки щодо дитини ОСОБА_3 , або в його присутності з боку матері, а також, що нервовий стан дитини пов'язаний з неналежним відношенням до неї з боку матері та її родичів. Судом першої інстанції взагалі проігноровані та не досліджувалися обставини проявів будь-якого насильства чи протиправної поведінки щодо дитини ОСОБА_5 , або в його присутності з боку матері, не встановлено особисту прихильність дитини до кожного із батьків, натомість взято до уваги неналежний, недопустимий, неповним та недостовірний доказ - висновок психолога. Судом навіть не було встановлено дійсну адресу місця проживання малолітнього сина сторін, доцільності зміни місця проживання дитини коло осіб, з якими разом дитина проживає та в яких умовах. Не досліджено інформацію щодо стану здоров'я позивачки та членів її сім'ї, які проживають разом. Також, недоведеними апелянт вважає ті обставини, що у сина сторін нібито не виявлено ознак, які дозволяють припустити вплив матері на формування у сина негативної думки про батька, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Проте для з'ясування цих обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, та віднесено до основних завданнь психологічної експертизи відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.
ОСОБА_2 вважає, що для вирішення питання про психологічний стан дитини та її ставлення до спілкування з батьком потрібні спеціальні знання в області психології, тому у справі необхідно призначити судову психологічну експертизу.
Окремо звернув увагу, що в оскаржуваному рішенні судом зазначено, що дитина проживає з матір'ю у Франції, однак жодним чином судом не встановлено ані адресу місця перебування (проживання) дитини, ані інформації про дійсне становище та умови проживання дитини та коло осіб з якими вона разом проживає. У порушення ч. 1 ст. 131 ЦПК України ОСОБА_1 належним чином не повідомила суд про зміну свого місця проживання, в матеріалах справи як відсутня точна адреса нового місця проживання позивачки та дитини на території Франції, так і відсутні висновки дослідження матеріально-побутових умов проживання дитини за адресою нового постійного місця проживання дитини на території Франції. Суд мав би встановити реальне становище, місце та умови проживання дитини задля обґрунтування того, що юрисдикція суду України зберігається для вирішення спору по суті вимог, адже зі зміною звичайного місця проживання дитини припиняється юрисдикція суду України на вирішення спору про визначення місця проживання дитини.
Також апелян вважає, що у порушення вимог ст. 189 ЦПК України, судом першої інстанції під час підготовчого провадження належним чином не було визначено характеру спірних правовідносин та складу учасників судового процесу (ССДС Ірпінської міської ради не може залишатися стороною у справі, залученою за адресою проживання малолітнього ОСОБА_3 , котрий більше не проживає на території України), не з'ясовано заперечень проти позовних вимог, а також не визначено обставин справи, які підлягають встановленню, та зібранню відповідних доказів, не вчинено інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Суд першої інстанції не врахував наявності в спорі іноземного елементу й під час ухвалення рішення застосував виключно національне законодавство.
Нагалосив на тому, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не з'ясував питання, чи підлягає вирішенню цей спір судами України за правилами міжнародних договорів, в порядку яких підлягає вирішенню спір. Судом першої інстанції було необгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишенням позову без розгляду, посилаючись та не, що спільний предмет позовів сторін не свідчить про одні і ті ж підстави позову, які дають підстави для висновку, про залишення позову без розгляду за п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України. Також просив покласти на позивача витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач очікує понести у зв'язку із переглядом справи в апеляційному суді.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав.
Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволеня апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, вважаючи його законним та обгрнутваним, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Треті особи Служба в справах дітей і сім'ї Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей і сім'ї Ірпінської міської ради належним чином повідомлялися про час та дату розгляду справи, у судове засідання апеляційної інстанції явку своїх представників не забезпечили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від третіх осіб не надходило.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3 статті 9 Конвенції про права дитини).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України (стаття 141 СК України).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (частина перша статті 153 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини друга та третя статті 157 СК України).
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (абзац другий частини другої статті 159 СК України).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону про охорону дитинства).
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга та третя статті 11 Закону про охорону дитинства).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частини перша, друга та третя статті 15 Закону про охорону дитинства).
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» конкретизує, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Судом встановлено, що сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, вони мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матірью, батько дитини проживає окремо.
Між батьками виник спір щодо визначення місця проживання дитини.
Положеннями частини першої, другої статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно з частиною четвертою статті 119, статті 158 СК України органи опіки та піклування обов'язково беруть участь у розгляді справи про місце проживання дитини, а також можуть визначити способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо.
Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п'ята, шоста статті 119 СК України).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 22 лютого 2022 року № 13/7 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю.
З висновку психологічного дослідження від 04 листопада 2021 року вбачається, що дитина має емоційну прив'язаність до матері, батько у психічній реальності сина не представлений.
Крім цього, зазначено, що у сина сторін не виявлено ознак, які дозволяють припустити вплив матері на формування у сина негативної думки про батька.
Даний факт підтвердили в судовому засіданні суду першої інстанцції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - представники Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради.
З характеристики позивачки з місця роботи ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» вбачається, що остання є спокійною та врівноваженою, комунікабельною, доброзичливою людиною. Зазначено, що діти разом з дідусем відвідували офіс, діти завжди охайно виглядають та ввічливі.
Отже, позивачка, як мати, здатна забезпечити дитині належні умови для зростання, виховання та матеріального утримання.
На виконання вимог статті 119 СК України суд першої інстанції, оцінивши висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 22 лютого 2022 року № 13/7 щодо його обґрунтованості та відповідності інтересам дитини, погодився з тим, що доцільним є визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Суд також враховував, що наданий час у провадженні суду знаходиться позов про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина.
При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановив усі обставини справи, всебічно дослідив та дав правильну оцінку усім доказам зібраним по справі у сукупності, включаючи письмові докази та показання свідків, створивши об'єктивну картину подій і в основу рішення поклав саме інтереси дитини при вирішенні даного спору.
Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, з'ясувавши у сукупності обставини, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог і заперечень, оцінивши подані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову і визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його матір'ю. Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.
Переглядаючи справу судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави дійти висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом із матір'ю, у звичному для нього середовищі. Однак малолітня дитина не повинна бути розлучена з матір'ю, у сукупності зі створенням нею необхідних умов для розвитку дитини та віку дитини визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідатиме інтересам дитини. Заперечуючи проти позову, будь-яких доказів, достатніх для висновку про нездатність позивачки забезпечити дитині достойні умови для проживання та виховання, відповідач не надав. Будь-яких доказів неналежного харчування дитини відповідач суду також не надав, будь-яка інформація з цього приводу в наданій медичній документації відсутня. Таких доказів не надано відповідачем і під час перегляду справи апеляційним судом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач самостійно, без згоди на те батька, змінила місце проживання малолітньої дитини, оскільки за обставинами справи встановлено, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, проживають окремо, дитина проживає з матірью. Також апелянт ставить питання щодо процесуальної юрисдикції спору, наголошуючи на тому, що позивач, яка є громадянкою України, не проживає постійно на території України. Проте зазначене твердження не відповідає дійсності і є фактично невірним тлумаченням відповідачем норм закону.
Так, позов був поданий у 2021 році під час проживання позивача з дитиною на території держави Україна, за адресою: АДРЕСА_2 . Із позивачкою спілкувались представники органу опіки та піклування, досліджували житлово-побутові умови та надали суду свій висновок до початку збройної агресії РФ. Після початку бойових дій на території Бучанської громади та, зокрема, у м.Ірпінь, позивачка разом із сином виїхали з держави з метою захисту інтересів дитини та збереження його життя та здоров'я. Станом на теперішній час, вона разом із сином тимчасово перебуває під тимчасовим захистом Республіки Франція через війну, яка триває на території України, що не є тотожним поняттю «не проживає постійно на території України». Такі дії позивача були вчинені нею з метою збереження власного життя та життя дитини, яка на той час перебувала разом з нею, що не заперечується відповідачем.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача належного заробітку для утримання дитини колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки вони повністю спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами справи, на підставі яких суд дійшов висновку, що доходи позивачки на момент звернення до суду несуттєво відрізнялися від доходу відповідача, заробіток якого в адвокатському об'єднанні за місцем роботи «Сингаївський, Сербінов і партнери» становить мінімально встановлений державою рівень, а пенсія складає приблизно таку ж суму доходу.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відмови суду у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи з метою визначення психологічного стану малолітнього сина, його ступеня прихильності до обох батьків, відносин з обома батьками, характеристики із особистих відносин сина з обома батьками, оскільки призначення судової експертизи є правом суду з метою встановлення даних, які входять до предмету доказування у справі, а тому у суду відсутні підстави для задоволення такого клопотання відповідача.
Хибними є доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду у задоволенні клопотання відповідача про залишення цього позову без розгляду, оскільки судом першої істнації було постановлено з цього питання вмотивовану ухалу, у якій суд дійшов законного та обґрунтованого висновку, що розгляд цієї справи та справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба в справах дітей і сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей і сім'ї Ірпінської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, є доцільним у одному провадженні, однак сторони та їх представники як на стадії підготовчого засідання, так і під час розгляду питання про залишення позову без розгляду заперечували проти об'єднання справ та їх спільного розгляду. До того ж спільний предмет позовів сторін не свідчить про одні і ті ж підстави позовів, що позбавило суд дійти безаперечного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду за п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи належним чином оцінив подані сторонами докази, вірно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Суд апеляційної інстанцій врахуває, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, враховано ставлення обох батьків до виконання батьківських обов'язків, вік дитини, стан її здоров'я, турботу та піклування про неї, а також наявність у батьків роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інші соціальні фактори, які свідчать про їхнє ставлення до утримання і виховання сім'ї та дитини, наміри і можливості виховувати малолітню дитину як повноцінного члена громадянського суспільства. При цьому суд виходив із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (частина третя статті 45 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).
Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дитини, висновок органу опіки та піклування, урахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дитини, суд зробив обґрунтований висновок щодо визначення місця проживання дитини із матір'ю. При цьому колегія суддів також враховує те, що мати дитини має належні житлові умови, офіційно працевлаштована та має стабільний дохід, створила належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача є ідентичними запереченням ОСОБА_2 на позов, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову та навів достатнє мотивоване обґрунтування підстав для відмови у прийнятті заперечень відповідача.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Загалом такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до намагання переоцінити встановлені судом обставини.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_2 - адвокатом Грубською Ксенією Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 14 березня 2023 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна