01 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року,
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 11.11.2022 задоволено частково клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_7 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63680686 від 20.05.2022), з метою збереження речових доказів із забороною її відчуження та розпорядження.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, захисник зазначала, що у кримінальному провадженні нікому не повідомлено про підозру, не доведено істотну шкоду або інші кваліфікуючі ознаки цього злочину. Стороною обвинувачення не доведено об'єктивну сторону кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування.
Крім того, санкція статті не передбачає конфіскації майна.
Справа № 754/10430/22 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/1291/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
На переконання апелянта, ухвала слідчого судді про накладення арешту на вищезазначене майно, постановлена без належного та об'єктивного з'ясування всіх обставин кримінального провадження та попередньої кваліфікації дій ОСОБА_7 .
Власник майна ОСОБА_7 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомила та клопотань про відкладення судового засідання не подавала.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_9 .
Заслухавши думку захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, та одночасно просила поновити строк апеляційного оскарження, посилаючись на проблеми з енергопостачанням у м. Одесі, які унеможливили вчасну підготовку та подання апеляційної скарги, вислухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно ст. ст. 7, 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016,кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто 11.11.2022 без виклику та у відсутності власника майна або її представника, дані про направлення власнику майна копії оскаржуваної ухвали у матеріалах провадження відсутні.
Як зазначила апелянт, копію оскаржуваної ухвали їй вручено 19.01.2022, тоді як апеляційну скаргу подано захисником 27.01.2023, тобто з порушенням визначеного абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України строку апеляційного оскарження.
Обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянт посилалась на проблеми з енергопостачанням у м. Одесі, які унеможливили вчасну підготовку та подання апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає обгрунтованими вказані доводи захисника ОСОБА_6 про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні Деснянського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження 42022102030000109 від 23.05.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Як зазначено у клопотанні, в ході досудового розслідування згідно з інформацією з КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06.06.2022 року за № 062/14-4422 (И-2022) встановлено, що первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.02.1995 року. Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого від 07.09.1995 року право власності перейшло до ОСОБА_11 .
У наступному право власності зареєстровано за ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в рівних долях на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.12.1997 року.
Разом з цим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору дарування від 21.07.2009 року, серія та номер: 420, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_14 , 04.02.2022 року проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на квартиру АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63319893 від 08.02.2022 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16 ).
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №137, виданого 20.05.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17 , право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 .
У ході досудового розслідування кримінального провадження встановлені підстави вважати, що квартирою шахрайським шляхом заволоділи невстановлені слідством особи, шляхом використання підробленого договору дарування квартири від 21.07.2009, серія та номер: 420, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_14 , виходячи з наступного.
За інформацією Київського обласного державного нотаріального архіву від 02.06.2022 року за № 557/01-17 встановлено, що за результатами проведення перевірки архівного фонду № 63 (приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу, ОСОБА_14 ), договір дарування квартири від 21.07.2009 за реєстровим номером 420 серед справ (наряд 2-03 договори про відчуження квартир та документи, на підставі яких вони посвідчувались), не виявлено.
В наряді 2-03 договори про відчуження квартир та документи, на підставі яких вони посвідчувались містяться договори щодо відчуження квартир за іншими датами, іншими реєстровими номерами.
Відомостей щодо нотаріальних дій, вчинених за реєстровим № 420 за датою 21.07.2009 року приватним нотаріусом, архів надати не може у зв'язку з відсутністю Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2009 рік.
В Описі справ постійного терміну зберігання приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_14 , за 2009 рік наявна лише відмітка про проведення виїмки зазначеного реєстру, але інформація про документи, на підставі яких було проведено виїмку та ким саме відсутня в описі та до архіву не передавалися.
Разом з цим, відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України від 01.11.2022 року за результатами проведення технічної експертизи документів у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що бланк договору дарування квартири ВМІ № 284377 від 21.07.2009, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_14 за реєстровим № 420 не відповідає аналогічним бланкам документів, що знаходяться в офіційному обігу на території України за способом друку.
Зображення та друковані тексти з лицьового та зворотного боків бланку документа (крім серійного номеру бланка, реквізитів виробника бланка) нанесено за допомогою плоского друку. Зображення серійного номеру бланку, що розташований з лицьового боку у правому нижньому кутку нанесені за допомогою знакодрукуючого пристрою струменевим способом друку.
Зображення реквізитів виробника бланка, що розташовані зі зворотного боку бланка у правому нижньому кутку нанесені за допомогою знакодрукуючого пристрою елекстрографічним способом друку.
Також, за інформацією Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована лише ОСОБА_13 . Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, згідно актового запису про смерть № 11499 від 20.06.2006 року встановлено, що ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З викладеного вбачається, що договір дарування квартири від 21.07.2009 за реєстровим номером 420, не укладався та не міг бути укладений з ОСОБА_18 у зв'язку зі смертю останньої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, у органу досудового розслідування є всі підстави вважати, що вказаною квартирою шахрайським шляхом заволоділи невстановлені слідством особи, шляхом використання підробленого договору дарування квартири від 21.07.2009 року, серія та номер: 420, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_14 , а державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_15 проведено на підставі підробленого договору дарування квартири, який нотаріально не посвідчувався та не укладався.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Проте, усупереч таких вимог, право власності за ОСОБА_15 відповідно до договору дарування від 21.07.2009 року, серія та номер: 420, не проведено відповідно до чинного законодавства в бюро технічної інвентаризації та підлягало реєстрації до 01.01.2013 року.
Постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_19 від 15.06.2022 року нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 42022102030000109, з тих підстав, що вказане нерухоме майно було об'єктом кримінально-протиправних дій.
10.11.2022 прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_7 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63680686 від 20.05.2022), з метою збереження її у якості речового доказу із забороною її відчуження та розпорядження.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 11.11.2022 задоволено частково клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_7 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63680686 від 20.05.2022), з метою збереження речових доказів із забороною її відчуження та розпорядження.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вона у встановленому законом порядку визнана речовим доказом у межах кримінального провадження, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на квартиру, врахувавши і наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.
Твердження захисника про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, посилання апелянта на недоведеність об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, недоведеність наявності істотної шкоди та інших кваліфікуючих ознак злочину,колегія суддів вважає є передчасними.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Крім того, в апеляційній скарзі захисником наведені доводи про те, що дане кримінальне провадження зареєстроване та здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, яка не передбачає конфіскацію майна як вид покарання, та на думку захисника, органом досудового розслідування не доведено об'єктивну сторону вказаного злочину.
Такі доводи апелянта спростовуються даними судового провадження, оскільки, як убачається із даних клопотання та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42022102030000109, дане провадження здійснюється за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та відомостей про здійснення досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, матеріали справи не містять.
Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що дана квартира не може підлягати конфіскації як виду покарання, не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки арешт майна у даному судовому провадженні накладено з метою збереження речових доказів, яка є самостійною підставою для арешту майна та не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 113, 117, 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Клопотання захисника ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити захиснику ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3