справа № 380/3015/23
про повернення позовної заяви
13 березня 2023 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Братичак Уляна Володимирівна, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Сокільничанка» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Сокільничанка», в якому просить суд:
- визнати порушення права ОСОБА_1 на інформацію Комунальним підприємством «Сокільничанка», а саме: неналежний розгляд запиту на інформацію від 16.01.2023, неподання інформації на запит від 16.01.2023;
- зобов'язати Комунальне підприємство «Сокільничанка» повторно розглянути запит від 16.01.2023 та надати наявну запитувану інформацію.
У зв'язку з тим, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою судді від 21.02.2023 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме для подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду (м.Львів, вул.Чоловського,2, 79018) в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали: оригінала документа про сплату судового збору за подання адміністративного позову (1073,60 грн.).
Вказаною ухвалою наведені доводи ОСОБА_1 щодо наявності передумов для звільнення його від сплати судового збору в цій справі та додані ним матеріали визнано такими, що не дають підстав для висновку про необхідність звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви у цій справі.
06.03.2023 позивач звернувся до суду із заявою, в якій висловлює свої аргументи, щодо непогодження з ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху від 21.02.2023, зокрема вказує, що суд надає позивачу лише один варіант поведінки - сплату грошей (судового збору), хоча, на його думку, судячи з поданих доказів - такі кошти позивач не може знайти, а отже сплатити збір не є для нього можливим в силу відсутності доходів.
Також, позивач долучив до матеріалів справи довідку з Пенсійного фонду та довідку з ДПС України про доходи за 1-4 квартал 2022 року. Разом з тим, як видно зі змісту поданої заяви, позивачем не було надано доказів сплати судового збору.
Суд звертає увагу, що позивач не заперечує щодо можливості прийняття судом рішення про розстрочення чи зменшення розміру судового збору, при цьому, заявляючи про нереальність сплати такого навіть у зменшеному чи розстроченому вигляді, фактично наполягає саме на звільненні його від сплати судового збору.
З огляду на наведене, суд зазначає наступне.
Так, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 21.02.2023 судом зверталася увага на відсутність у скаржника пільг щодо сплати судового збору, встановлених статтею 5 Закону України «Про судовий збір», а також на те, що питання звільнення від сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з підстав, визначених статтею 8 цього Закону.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір». Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Таким чином, Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 990/47/22 при розгляді матеріалів апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу та рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про зобов'язання вчинити дії, які суд враховує в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Згідно з сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема постановами від 04.07.2018 у справі № 686/114/16-ц, від 30.11.2020 у справі № 160/6933/19, від 29.10.2021 у справі № 540/1408/21) положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочення чи розстрочення в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
З наведеного слідує, що саме на позивача покладається обов'язок щодо доведення фактів, які слугують підставою, на його думку, для зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Згідно з позицією, сформованою, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.
Вказані висновки також відповідають висновкам, викладеним Верховним Судом в постанові від 29.10.2021 у справі № 540/1408/21.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що наведені у клопотанні ОСОБА_1 доводи щодо наявності передумов для звільнення його від сплати судового збору в цій справі та додані ним матеріали не дають підстав для висновку про необхідність звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви у цій справі.
Враховуючи те, що надані позивачем відомості потребують уточнення і не свідчать про відсутність у нього інших джерел доходів, суд дійшов висновку, що доводи останнього про майновий стан належними та допустимими доказами не підтверджені.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №520/5126/19 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 990/47/22.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. І, як уже зазначалося, вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, яке у розумінні практики Європейського суду з прав людини не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими (рішенням від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95)). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів.
Суд зауважує, що здійснення громадської та волонтерської діяльності є свідомим вибором позивача, водночас, вказані доводи жодним чином не звільняють останнього від виконання конституційного обов'язку, передбаченого ст. 67 Конституції України.
Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач є особою працездатного віку, даних, щодо того, що за станом здоров'я він не може працювати у суду немає.
Таким чином, оскільки недоліки позовної заяви, на які вказано в ухвалі судді від 21.02.2023 позивач не усунув, а підстав для задоволення клопотання про звільнення останнього від сплати судового збору суд не вбачає, то позовна заява відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України підлягає поверненню позивачеві, якому слід роз'яснити, що згідно ч.8 ст.169 вищевказаного Кодексу, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст.169, 171, 243, 248, 250, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Сокільничанка» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна