м. Вінниця
14 березня 2023 р. Справа № 120/10339/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення 17 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області №424 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення та у затвердженні документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Ухвалою від 13.12.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії документів, що слугували підставою для прийняття спірного рішення. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
27.01.2023 року до суду Шаргородською міською радою скеровано лист №05-01/55 до якого долучено копію листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №36-2-0.331-5741/2-21 із переліком прийнятих наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області в період 2019 - 2021 роки на території Шаргородської ОТГ.
03.02.2023 року позивачем подано додаткові письмові пояснення у яких зазначено, що належним та ефективним захистом її порушених прав та інтересів буде задоволення позовних вимог з відстрочкою виконання прийнятого судом рішення в порядку статті 378 КАС України, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, реалізуючи принцип "ефективного правосуддя".
Ухвалою суду від 14 лютого 2023 року витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області інформацію щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (наказ №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року).
На виконання вимог ухвали суду від 14 лютого 2023 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області в адресу суду направлено наказ №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
27.02.2023 року позивачем долучено до матеріалів справи оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Ухвала суду про відкриття провадження від 13.12.2022 року отримана відповідачем 21.12.2022 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом з тим, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
08.01.2020 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області із земель державної власності сільськогосподарського призначення.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій від 04.03.2020 року №2-5829/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду №120/3276/20-а від 24.09.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 року №2-5826/15-20-СГ. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, за межами населеного пункту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
На виконання вказаного рішення, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
На підставі договору №6102 від 25.11.2020 року Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Надалі, ОСОБА_1 звернулась до Шаргородської міської ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, кадастровий номер 0525380500:02:001:0175, яка розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Однак, рішенням 17 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради від 23.12.2021 року №424 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки у відповідності до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області доведена інформація про надані дозволи на розроблення документації із землеустрою за період 2019-2021 роки, в якій відсутні відомості про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.
У відповідності до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 ЗК України).
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, вказав, що у відповідності до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області доведена інформація про надані дозволи на розроблення документації із землеустрою за період 2019-2021 роки, в якій відсутні відомості про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .
У даному випадку суд зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
Вказана обставина підтверджується листом №0-2-0.6-740/2-23 від 21.02.2023 року та копією наказу №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року, що надані Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання вимог ухвали суду від 14.02.2023 року про витребування доказів.
Крім того, копія наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року також міститься у наданому відповідачу на затвердження проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Отже, посилання відповідача на відсутність відомостей про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження при розгляді справи та спростовуються вище викладеним.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-IX, розділ Х "Перехідних положень" доповнено пунктом 24, яким серед іншого визначено, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Тобто, з дня набрання чинності Законом України №1423-IX від 28 квітня 2021 року з 27.05.2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Таким чином, саме до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області станом на 04.11.2020 року було віднесено прийняття наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Отже, станом на дату прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області були беззаперечними, оскільки лише з 27.05.2021 року Шаргородська міська рада отримала право на розпорядження бажаною для позивача земельною ділянкою.
У зв'язку із наведеним, 25.11.2020 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" було укладено договір №6102.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що позивачем повністю дотримано процедуру отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та дотримано процедуру реалізації права на виготовлення відповідного проекту для затвердження.
Втім, відповідач відмовив позивачу у затвердженні документації із землеустрою з не передбачених частиною 8 статті 186 Земельного кодексу України підстав.
Також, відповідачем проігноровано наявність у матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідного наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою. Не наведено мотивів не врахування наявних у проекті землеустрою відомостей про надання дозволу на його розроблення.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про протиправність рішення 17 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області №424 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення та у затвердженні документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та як наслідок його скасування.
Визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Верховний Суд у постанові №400/1350/19 від 18 травня 2022 року вказав, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити технічну документацію із землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити технічну документацію із землеустрою. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Верховний Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не мав права відмовити у затвердженні технічної документації у зв'язку з відсутністю визначених чинним законодавством підстав для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд та наявність обов'язку затвердити технічну документацію.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд дійшов висновку про відсутність дискреційних повноважень.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Дослідивши оригінал поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та матеріали справи, суд зазначає, що позивачем дотримано усіх умов для затвердження проекту землеустрою, проте відповідачем відмовлено у його затвердженні.
Як на підставу для відмови у затвердженні проекту із землеустрою вказано, що у відповідності до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області доведена інформація про надані дозволи на розроблення документації із землеустрою за період 2019-2021 роки, в якій відсутні відомості про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .
Однак, як уже встановлено судом вище, такі посилання відповідача є безпідставними, оскільки наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15779/15-20-СГ від 04 листопада 2020 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
Про вказаний наказ відповідачу достеменно було відомо, оскільки його копія міститься у проекті землеустрою, який просила затвердити позивач.
Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.
За позицією позивача, ефективним способом захисту її порушених прав буде зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов'язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
На переконання суду, зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивача та призведе до реального їх відновлення.
При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року, №560/1334/19 від 27.01.2021 року та Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові 120/60/22 від 05 липня 2022 року у яких суди дійшли висновку, що належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов'язання суб'єкта владних повноважень саме затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.
В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивача та не виключається повторність звернень позивача за захистом до суду з питань реалізації права на землю.
Крім того, відповідач не направив суду відзив на позовну заяву та не надав заперечень щодо наведених позивачем у позові обставин про протиправність оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, керуючись частиною 4 статті 159 КАС України, суд кваліфікує неподання відзиву на позовну заяву відповідачем, як визнання позову.
Частина 2 статті 77 КАС України покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.
В контексті наведених норм суд констатує, що відповідачем у даній справі не спростовано позицію позивача щодо наявності підстав для затвердження проекту землеустрою, а відтак не доведено правомірність прийнятого ним рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд враховує те, що у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №58/2023 від 06.02.2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак, суд дійшов висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому відповідно до частини 3 статті 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд констатує, що позивач звернулась до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, тому належало сплатити судовий збір у розмірі 992,40 грн., який наразі підлягає відшкодуванню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 17 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Вінницької області №424 від 23 грудня 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення та у затвердженні документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Зобов'язати Шаргородську міську раду Жмеринського району Вінницької області прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га, кадастровий номер 0525380500:02:001:0175, та надати ОСОБА_1 відповідну земельну ділянку у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 224, м. Шаргород, Вінницька область, 23500, ЄДРПОУ 04326253).
Суддя Свентух Віталій Михайлович