441/1836/22 2/441/180/2023
(заочне)
27.02.2023 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Перетятько О.В.
з участю секретаря Сороки М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 ,у якому просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 .
В обгрунтування позову покликається на те, що рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 25.11.2019 року шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Після фактичного припинення стосунків, з березня 2020 року діти почали проживати з ним, з відповідачки стягуються аліменти на їх утримання, має заборгованість по їх сплаті. Вказав, що колишня дружина з 2019 року перебуває за межами України, не цікавиться дітьми, не піклується про їх стан здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, діти не пам'ятають, коли останній раз бачили свою матір. Зазначив, що займається вихованням дітей спільно з дружиною - ОСОБА_5 , створюють їм належні умови проживання та розвитку, діти доглянуті, забезпечені харчуванням, мають усі належні умови для навчання та дозвілля.
Позивач в судове засідання не зявився, подав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав, покликаючись на мотиви, викладені у заяві. Просив про розгляд справи за його відсутності, проти постановлення заочного рішення не заперечив.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ст. 128 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На сайті «Судової влади»: Городоцький районний суд Львівської області у розділі «громадянам», в якому є список справ призначених до розгляду, було розміщено інформацію про час та дату усіх судових засідань у цій справі.
За таких обставин суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, за відсутності заперечень позивача, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу без участі сторін.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Представник третьої особи - органу опіки і піклування Комарнівської міської ради Львівського району Львівської областів суд не з'явився, міський голова скерував до суду рішення виконавчого комітету Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, Висновок комісії з питань захисту прав дитини та акт обстеження умов проживання, заперечень щодо задоволення позову не висловив.
Оглянувши заяви позивача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статей 160-161 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
З позовної заяви, копій рішення Городоцького районного суду Львівської області від 25.11.2019 року, свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , вбачається, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.01.2002 року, який рішенням суду від 25.11.2019 року розірвано. (а.с. 9-10). Від такого мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, 12), які після припинення фактичних шлюбних відносин виявили бажання переїхати до батька на постійне проживання де на даний час і проживають постійно.
Із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 з 16.03.2021 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає з дітьми без реєстрації у житловому будинку батька дружини ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_1 , що вбачається із акту підтвердження фактичного проживання № 357 від 08.04.2022 (а.с. 14, 20-22).
Крім того, у будинку проживають також діти дружини позивача від першого шлюбу - ОСОБА_9 , 2010 р.н., та ОСОБА_10 , 2016 р.н. У сім'ї склались теплі, дружні відносини, діти між собою ладять, позивач з дружиною створили комфортні умови для проживання та розвитку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , батько повністю їх матеріально забезпечує, займається їх вихованням.
Вказане стверджується також наданими на запит суду рішенням виконавчого комітету Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області № 5 від 25.01.2023 р., яким затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини від 24.01.2023 року № 1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з батьком (а.с. 36, 37).
Актом обстеження умов проживання від 13.01.2023 встановлено, що діти бажають проживати надалі з батьком, мати понад три роки їх не відвідує, зрідка зідзвонюється з молодшою дочкою, розмова носить формальний характер (а.с. 39).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.
Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Таким чином, у разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.
Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи досягла 17-річного віку, а отже в силу вищезазначеного, місце її проживання з одним із батьків визначається нею самою.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, зазначеною в Постанові у справі № 753/6498/15-ц від 28.01.2021.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що оскільки на момент ухвалення рішення у справі ОСОБА_3 досягла чотирнадцятирічного віку і має право самостійно обирати місце свого проживання, в задоволенні позовної вимоги про визначення її місця проживання разом з батьком слід відмовити.
Разом з тим, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, забезпечуючи інтереси малолітньої дитини ОСОБА_4 , а також, враховуючи ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дочки до батька, спільне проживання її в родині батька протягом більше трьох років перед вирішенням спору, її вік, інші обставини, які здатні вплинути на фізичне і психічне здоров'я дитини, моральний розвиток, те, що позивач має необхідні умови для участі у її вихованні, крім цього, враховуючи те, що відповідачка в судове засідання не з'явилась, заперечень на позов не подала, беручи до уваги відсутність заперечень органу опіки та піклування, суд вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .
Суд, в порядку ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідачки в користь позивача 496 грн. 20 судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12, 89, 141, 211, 258-259, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа - орган опіки і піклування Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком - задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_4 .
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , проживаючого по АДРЕСА_1 , 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Городоцький районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяви про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Перетятько О.В.