(ЗАОЧНЕ)
Єдиний унікальний номер №943/2084/21
Провадження №2/943/99/2023
07 березня 2023 року
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,
при секретарі Гута О.С.,
за участі представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення,-
Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Бєлікова А.В., звернулася в суд з означеним позовом, покликаючись на те, що 23 вересня 1989 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб. Після одруження подружжя проживало у житловому будинку АДРЕСА_1 , який належав батьку позивача - ОСОБА_4 . 13 липня 2006 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
З 2007 року по 2014 рік позивач і відповідач проживали в Італії. У цей час сторони відновили свої фактичні шлюбні відносини та у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У 2017 році позивач і відповідач остаточно припинили свої фактичні шлюбні відносини. З того часу вони не ведуть спільного господарства, не пов'язані спільним побутом, кожен з них живе окремим життям. З 2017 року та по сьогоднішній день позивач періодично проживає в Італії.
З моменту реєстрації шлюбу сторін та по сьогоднішній день відповідач продовжує бути зареєстрованим та проживати в будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що відповідач втратив статус члена сім'ї позивача, у 2020 році одружився вдруге і створив нову сім'ю, але при цьому продовжує проживати у будинку позивача. У зв'язку із тим, що відповідач відмовився зніматися з реєстрації та виселятися у добровільному порядку, позивач змушена звертатися до суду з вказаною позовною заявою.
Представник позивача адвокат Найда І.А. позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просить такі задоволити, не заперечила проти винесення заочного рішення у справі. Додатково пояснила, що зі слів позивача їй відомо, що з 22.02.2022 року відповідач перебуває у Польщі та за адресою АДРЕСА_1 , не проживає. Просила дане судове засідання проводити без застосування засобів звукозапису такого.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, в порядку ч.8 ст. 128, ч.9 ст.130 ЦПК України, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позовну заяву, пояснення, тощо, не подав.
Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи, суд у відповідності до ст. ст. 211, 247 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, постановивши заочне рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 13 липня 2006 року підтверджується, що 13 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб (а.с. 14).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_5 , про що 30 серпня 2008 року відділом РАЦС Муніципалітету Риму видане свідоцтво про народження дитини (а.с. 17).
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом №145 від 12.03.2015 р., виданого приватним нотаріусом Лукащук Н.О., житловий будинок АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Олеською селищною радою 05.09.2012 року на підставі рішення виконкому від 30.08.2012 року №35. Після смерті ОСОБА_4 вказаний будинок у 2015 році успадкувала ОСОБА_2 (а.с.21).
Право власності ОСОБА_2 на будинок за адресою АДРЕСА_1 починаючи з 27.05.2019 р. також підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.07.2021 р. (а.с. 22-23).
ОСОБА_3 01 грудня 2020 року зареєстрував новий шлюб - із ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 01.12.2020 р., серія НОМЕР_2 (а.с. 32).
Як вбачається з копії рапорта ВП № 2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області (копія від 11.10.2021 р.), 17.07.2021 р. ОСОБА_2 зверталася до ВП із заявою про вчинення домашнього насильства (словесний конфлікт) ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 28).
Попередній висновок (23.07.2021 року) психолога ОСОБА_7 вказує, що позивач зверталася за наданням психологічної допомоги дитині, ОСОБА_5 , та відновлення здорових і безпечних стосунків між матір'ю та батьком. Позивач вказувала на наявність психологічного впливу на дитину зі сторони батька. Матір виявила готовність до вирішення тривалої конфліктної ситуації з батьком, натомість поспілкуватись із самим батьком у психолога не було можливості (а.с. 30-31).
Довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №695 від 28.10.2021 р., виданою Буською міською радою, підтверджується, що у будинку за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 (власник), ОСОБА_8 (мати), ОСОБА_5 (син) та ОСОБА_3 (колишній чоловік) (а.с. 24).
Відповідно до копії з будинкової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у буд. АДРЕСА_1 , у вказаному будинку ОСОБА_3 зареєстрований з 01.11.1991 р. і по теперішній час (а.с. 117-119).
Із акта виконавчого комітету Буської міської ради №698 від 29.10.2021 р., складеного старостою ОСОБА_9 у присутності двох свідків - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - вбачається, що у будинку за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований, але не проживає ОСОБА_3 (а.с. 33).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 447/455/17 Житловий кодекс УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм Цивільного кодексу України. Законодавець при прийнятті Цивільного кодексу України не визначив особливостей застосування норм Цивільного кодексу України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються Житловим кодексом УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 447/455/17, встановлення сервітуту у таких правовідносинах презюмується.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 447/455/17 зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Судом встановлено, що відповідач, будучи членом сім'ї (зятем) тодішнього власника житла (батька позивача - ОСОБА_4 ) за його згодою набув право користування вказаним житлом, тобто між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 виникли сервітутні правовідносини відповідно до ст. 405 ЦК України.
У подальшому, на момент коли власником вказаного житла стала ОСОБА_2 , шлюб відповідача із нею уже був розірваний та фактичні шлюбні відносини припинені. Тобто ОСОБА_3 втратив статус члена сім'ї ОСОБА_2 , створив нову сім'ю з іншою жінкою, але при цьому продовжив фактично проживати та бути зареєстрованим у будинку колишньої дружини, незважаючи на те що правові підстави для сервітутних правовідносин відпали.
Також відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 447/455/17, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Суд, беручи до уваги доводи позивача, вважає, що між сторонами очевидно склалися складні стосунки, які унеможливлюють їхнє спільне проживання.
Суд, зважуючи на інтереси обох сторін та інших осіб, що проживають у будинку за адресою АДРЕСА_1 , погоджується з позицією позивача, що втручання суду у право відповідача на повагу до житла у такій ситуації є виправданим та необхідним і здійснюється з метою захисту права власності позивача.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 247, 258-259, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 401, 403, 405, 406 ЦК України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення виготовлено 14.03.2023 року.
Суддя: Б. М. Журибіда