Справа № 750/9055/22
Провадження № 2/750/276/23
10 березня 2023 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Мойсієнко К.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради - Змійка А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Позивач обґрунтував свій позов тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2014 року. Проте, упродовж останніх двох років спільне життя між подружжям поступово погіршилося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постійно проживає та прописана з позивачем. Мати дитини проживає окремо і провідує дитину приблизно раз на місяць. ОСОБА_1 весь час піклується про дочку, створює для неї всі належні соціально-побутові умови проживання, постійно займається вихованням дочки, її розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини. Батько з дочкою мають психологічний контакт та прив'язаність один до одного. Також, позивач має постійне джерело доходу, хоча офіційно непрацевлаштований. Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дочки разом з батьком, тобто за місцем її фактичного проживання.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач відзив на позов не подала.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити, також зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи по суті повідомлялась завчасно і належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради у судовому засіданні просив прийняти рішення, яке буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, при цьому зазначив, що проживання дитини з батьком не суперечить її інтересам, спору щодо визначення місця проживання дитини між батьками немає, так як батьки погодили і фактично домовилися про те, що донька проживатиме з батьком.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Заслухавши пояснення учасників, допитавши у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
29 квітня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, про що зроблено відповідний актовий запис № 491 (а.с. 7).
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Як пояснив у судовому засіданні позивач, сімейні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться, подальше збереження шлюбу позивач вважає не можливим, оскільки це суперечить його інтересам.
Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 56 Сімейного кодексу України, кожен має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно зі статтею 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подальше збереження шлюбу між сторонами суперечитиме їхнім інтересам, а тому шлюб підлягає розірванню, а позов - задоволенню.
Щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, суд зазначає наступне.
У судовому засіданні встановлено, що неповнолітня дочка сторін зареєстрована разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг № 12382 від 21.11.2022 (а.с. 8).
Як пояснив ОСОБА_1 , разом з дружиною вони не проживають останні два роки. Вона прийняла таке рішення самостійно, зібрала свої речі та пішла з дому. Де наразі відповідач проживає, позивачу не відомо. Мати з дочкою зустрічається приблизно раз на місяць, коли остання буває у м. Чернігові. Після отримання позовної заяви ОСОБА_2 з ОСОБА_4 не зустрічалась та не спілкувалась. У телефонному режимі відповідач повідомила, що до суду з'являтися не буде, оскільки її це не цікавить, а справу можна розглянути і без її участі.
Представник Управління (служби) у справах дітей також суду пояснив, що спілкувався з відповідачем у телефонному режимі і остання повідомила, що заперечень проти задоволення позову немає, проте, з'являтися до Органу опіки та піклування чи до суду не буде. Також відповідач пояснила, що на даний час проживає у м. Києві, але адресу місця проживання повідомити відмовилась.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , яка є матір'ю позивача, суду пояснила, що останні два роки дитина проживає разом з батьком, який її дуже любить і створив усі належні умови для життя та розвитку дочки. Свідок проживає поруч із сином та онукою, а тому майже кожного дня їх провідує, допомагає сину з дочкою коли він на роботі. Як їй відомо, відповідач на даний час проживає у м. Києві і у неї вже інша сім'я.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 , сусідка позивача, суду пояснила, що дитина постійно проживає разом з батьком по сусідству з нею у приватному будинку останні два роки, а матір неповнолітньої ОСОБА_4 вона ніколи не бачила і не знає.
Як вбачається з висновку щодо визначення місця проживання дитини, неповнолітня ОСОБА_4 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де створені всі належні умови для виховання та розвитку дитини, про що складений відповідний акт.
Згідно інформації Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 27 Чернігівської міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради, батьки беруть активну участь у навчанні та піклуванні про стан здоров'я дитини.
У телефонній розмові з працівниками управління, відповідач повідомила, що більше року проживає окремо від родини та не заперечує проти проживання доньки разом з батьком.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 Сімейного кодексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У рішенні Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд знаходить підстави для задоволення позову.
При цьому, суд враховує, що визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванні з нею, що передбачено чинним законодавством.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 квітня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 491 - розірвати.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1984 грн. 80 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текс рішення складено 15.03.2023.
Суддя