Справа № 750/1627/23
Провадження № 2/750/533/23
13 березня 2023 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Мойсієнко К.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
07 лютого 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має інвалідність підгрупи «А», у твердій грошовій сумі в розмірі двох прожиткових мінімумів в розмірі 5666 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 01 січня 2023 року до досягнення дитиною повноліття. Також, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання, як одного з батьків з ким проживає дитина з інвалідністю, в розмірі прожиткового мінімуму на працездатну особу в сумі 2684 починаючи з 01 січня 2023 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення з нього аліментів на утримання сина визнає частково, а саме згоден сплачувати аліменти в розмірі 2000 грн. щомісяця. Щодо стягнення аліментів на утримання позивача заперечує у повному обсязі. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що після розірвання шлюбу у них з позивачем було досягнуто усної домовленості щодо участі в утриманні неповнолітнього сина, на підставі якої ОСОБА_2 , починаючи з 01 березня 2021 року і до цього часу, постійно та регулярно перераховував кошти на утримання дитини. Навіть після втрати постійного місця роботи, у зв'язку із збройною агресією, відповідач знаходив можливість допомагати синові матеріально. Додатково до перерахованих коштів, ОСОБА_2 постійно забезпечує дитину необхідним одягом, взуттям, шкільним приладдям та іншими речами, необхідними для належного забезпечення потреб дитини. Крім того, позивач разом із сином проживає у обладнаній трикімнатній квартирі, яка була подарована відповідачем та користується автомобілем, який був залишений їй після розлучення.
Також, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», син ОСОБА_4 має право на матеріальне забезпечення за рахунок Державного бюджету України, а також одному з непрацюючих батьків, який фактично здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, призначається надбавка відповідно до закону. Крім того, Чернігівський центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження» безоплатно надає комплекс послуг з реабілітації дитини.
Щодо стягнення аліментів на утримання позивача, як одного з батьків з ким проживає дитина з інвалідністю, відповідач просив відмовити у повному обсязі у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково, а саме в частині стягнення з нього аліментів на користь позивача на утримання неповнолітнього сина в розмірі 2000 грн. на місяць. В іншій частині позовних вимог просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2009 року, який був розірваний 23 березня 2021 року.
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), який проживає разом з позивачем.
ОСОБА_3 має статус дитини з інвалідністю до 18 років, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави -учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
З огляду на вказане, враховуючи вимоги закону, обов'язок відповідача утримувати неповнолітнього сина, суд вважає за можливе стягнути аліменти з відповідача на користь позивача на неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.
Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача аліментів на її утримання, як матері неповнолітньої дитини з інвалідністю, суд зазначає наступне.
Статтею 88 СК України встановлено, що якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.
Частина 1 даної статті встановлює підстави, за яких виникає зазначене вище право: 1) один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю; 2) дитина не може обходитися без постійного стороннього догляду; 3) цей з подружжя опікується нею; 4) другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Відсутність хоча б однієї із перерахованих підстав не призводить до виникнення відповідного юридичного складу та не надає особі права на утримання. Доказування у такій категорії справ має ґрунтуватися на сукупності доказів. Інвалідність дитини підтверджується відповідним висновком МСЕК. Проживання з дитиною слід доводити довідкою житлово-експлуатаційної організації та показами свідків. Опікування над дитиною та неможливість дитини обходитись без постійного стороннього догляду слід підтвердити показаннями свідків та відповідними медичними документами, в тому числі рекомендаціями лікарів, випискою з амбулаторної картки хворого, довідкою лікувальної установи тощо. Не менш важливим є доказування платоспроможності платника аліментів.
Особливістю цього права є його тривалий характер, оскільки воно триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 23 грудня 2014 року медичною комісією Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», сину сторін - ОСОБА_5 було встановлено інвалідність до досягнення ним 18 років (а.с. 10).
Згідно висновку медичної комісії Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» № 1818 від 28 грудня 2018 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено підгрупу «А», яка означає, що дитина фактично не може бути самостійною і не здатна до самообслуговування (а.с. 11).
Медичний висновок з продовження підгрупи ОСОБА_6 дійсний до 10 лютого 2029 року, після чого підлягає перегляду (а.с. 12, 13).
Згідно акту від 03.02.2023, неповнолітній син сторін проживає разом з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації (а.с. 8).
Також, як пояснила у судовому засіданні позивач, у власності відповідача перебуває нерухоме майно, а саме квартира, великий приватний будинок і дача, а тому відповідач є матеріально забезпеченим.
Вказаних обставин відповідач не заперечував.
Крім того, відповідач є працездатною особою, доказів того, що останній не може працювати за станом здоров'я суду не надано.
За встановлених обставин, враховуючи матеріальний стан відповідача, що він є працездатним, на його утриманні не перебувають інші особи, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісяця.
Щодо вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час, а саме з 01 січня 2023 року, суд зазначає наступне.
Згідно положень ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 635/6268/18, від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18, від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17, аналіз ч. 2 ст. 191 СК України дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
За змістом ч. 2 ст. 191 СК України, стягнення аліментів за час, що передує пред'явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: - до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; - особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані в результаті ухилення особи, зобов'язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.
Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо.
Ухилення може виражатися в тому, що зобов'язана особа - відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), одержала вимогу про сплату аліментів, проте не виконала її та інші подібні дії.
Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.
Присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов'язком суду, з позовом до якого звернувся позивач. Суд, виходячи із конкретних обставин справи, проаналізувавши усі надані докази, може присудити аліменти на утримання дитини за минулий час, у межах визначеного законом строку, або відмовити у задоволенні таких позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У судовому засіданні позивач не зазначила які конкретно заходи вона вживала для одержання аліментів з відповідача у період вказаний у позові та не надала доказів, що він ухилявся від їх сплати. Натомість відповідач надав суду докази на підтвердження того, що він перераховував кошти на сплату аліментів, що підтверджується копіями квитанцій, наданими відповідачем до відзиву на позовну заяву.
За вказаних обставин, суд не знаходить підстав для стягнення аліментів з 01 січня 2023 року, як про це просить позивач.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, на підставі ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, а відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України та статтями 88, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, суд,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Дащенки, Варвинського р-ну (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 лютого 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Дащенки, Варвинського р-ну (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) аліменти на її утримання, як матері дитини, з якою проживає дитина з інвалідністю, в сумі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 07 лютого 2023 року і на весь час проживання та опікування дитиною з інвалідністю.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1028 грн. 51 коп. судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.03.2023.
Суддя