25 липня 2006 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Александрової М.А.,
суддів - Русинчука М.М., Расевича С.І.,
при секретарі - Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виробничо-торгівельного підприємства «Таверна» про внесення змін в запис в трудовій книжці щодо дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки її видачі та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивачки на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 травня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивачка -ОСОБА_1;
представники позивачки - ОСОБА_2, ОСОБА_3;
відповідач - виробничо-торгівельне підприємство «Таверна» (далі - ВТП «Таверна»;
представники відповідача - Гримарович Юрій Олегович, Тіунов Едуард Віталійович.
Колегія суддів
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 травня 2006 року в позові ОСОБА_1 до ВТП «Таверна» відмовлено .
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на поважність причин пропуску нею строку звернення до суду.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду -скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вважав, що позивачка пропустила без поважних причин встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Справа № 22-Ц-710/06 Головуючий в 1 інстанції Костюкевич О.К.
Категорія 38 Доповідач Русинчук М.М.
Проте такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 13 липня 2001 року працювала в ВТП «Таверна» і з 6 лютого 2002 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (ас. 12). Після звільнення трудова книжка їй видана лише ЗО жовтня 2004 року.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною 4 вказаного Кодексу передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Цей строк, як встановлено статтею 234 цього Кодексу може бути поновлений судом у разі пропуску його з поважних причин.
В розглядуваному випадку право на позов у позивачки виникло 30 жовтня 2006 року, коли їй фактично було видано трудову книжку, з яким вона звернулась до суду 11 листопада 2005 року, пропустивши встановлений для цього законом тримісячний строк. Зазначений строк позивачка пропустила з поважних причин -через хворобу, про що свідчать наявні в справі письмові докази (а.с. 19-21, 81-82, 84), а тому він підлягає поновленню.
Оскільки з вини відповідача трудова книжка позивачці видана з затримкою на 32 місяці і 24 дні, їй, виходячи з її середньомісячного заробітку в 140 грн. (а.с. 42), підлягає до виплати середній заробіток за весь цей час вимушеного прогулу на загальну суму 4588,39 грн. ((140 грн.* 32 місяці) +(140 грн.* 24 дні/31 день). Однак ОСОБА_1 просить стягнути в її користь меншу суму на оплату вимушеного прогулу, ніж та, що їй належить, і це є її правом. Тому, виходячи із закріплених в статті 11 ЦПК України положень щодо диспозитивності цивільного судочинства, які, зокрема, передбачають обов'язок суду розглядати цивільні справи в межах заявлених вимог, до стягнення в користь позивачки підлягає саме та сума, про яку вона просить.
Наведеними неправомірними діями відповідача позивачці спричинено моральну шкоду, що полягає в моральних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з тривалим порушенням її законного права на своєчасну видачу трудової книжки в день звільнення і викликаними цим перешкодами в працевлаштуванні, невизначеністю. Розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, колегія суддів визначає сумі 1500 грн.
Вимоги ОСОБА_1 про зміну запису в трудовій книжці щодо дати її звільнення з 6 лютого 2002 року на ЗО жовтня 2004 року у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки не підлягають до задоволення, оскільки в ній зазначено дійсну дату звільнення, можливість зміни якої через затримку видачі трудової книжки на дату фактичної видачі останньої законом не передбачена.
На підставі ст.ст. 47, 233-235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 травня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з виробничо-торгового підприємства «Таверна» в користь ОСОБА_1 2800 (дві тисячі вісімсот) гривень середнього заробітку з весь час затримки видачі трудової книжки та 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень на відшкодування моральної шкоди і в дохід держави 59,5 гривень судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.