Справа № 552/1336/22 Номер провадження 11-кп/814/1365/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
07 березня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 16 серпня 2022 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 лютого 2022 року за №12022221220000078, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 14 жовтня 2022 року, обвинуваченому
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимому, останній раз -
03 листопада 2021 року Ленінським районним судом м. Харків за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, обставини й тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, визначене за його вчинення покарання, особу обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 16 серпня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що прокурором не доведено наявність заявлених ризиків і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити його (обвинуваченого) належну процесуальну поведінку, який має: малолітню дитину та матір похилого віку на утриманні, хронічне захворювання.
Учасники судового провадження належним чином повідомлялись про місце, дату, час судового засідання та клопотань про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не заявляли. Тому на підставі ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги проводиться за відсутності учасників судового провадження.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він у ніч з 14 на 15 січня 2022 року, діючи повторно, шляхом зірвання замка на дверях проник у господарське приміщення по АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належний ОСОБА_7 електричний котел, вартістю 2 866 гривень.
Окрім того, 17 лютого 2022 року приблизно о 02 годині ОСОБА_6 , діючи повторно, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перелізши через паркан, проник на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав належні ОСОБА_8 болгарку та автомобільні покришки, загальною вартістю 13 690 гривень 72 копійки.
Такі дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_6 зазначений запобіжний захід.
Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що ОСОБА_6 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, врахувавши обставини й тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання винуватим - від 3 до 6 років позбавлення волі, особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, зокрема за аналогічний корисливий злочин.
При цьому, встановлені під час розгляду клопотання й апеляційної скарги обставини в їх сукупності не дають підстав для висновку про наявність у ОСОБА_6 мінцих соціальних зв'язків, що могли би слугувати достатнім стримуючим фактором для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
З огляду на відсутність у обвинуваченого працевлаштування та законних джерел доходів, доводи апеляційної скарги про наявність у нього утриманців є непереконливими.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що обвинувачений має малолітню дитину та матір, однак дані відомості з огляду на викладене вище не спростовують висновки першої судової інстанції про неможливість запобігти встановленим вище ризикам у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 .
Даних (медичних висновків) про неможливість перебування обвинуваченого під вартою перевіркою матеріалів провадження не встановлено та під час провадження в суді апеляційної інстанції надано не було. У свою чергу, на підставі ст.49 Конституції України ОСОБА_6 не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не змінились і не зменшились, обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому тяжкого злочину повторно, до повного відбуття покарання за аналогічний злочин проти власності за попереднім вироком, з проникненням у сховище з майном людей, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, дані про особу ОСОБА_6 в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, що виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, зокрема й особистого зобов'язання, як просить апелянт.
Водночас апеляційний суд, керуючись ч.2 ст.404 КПК України, зауважує, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку щодо продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишив поза увагою те, що, виходячи з положень ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України, суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч.4 ст.183 КПК України.
Згідно з ч.4 ст.184 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого ст.ст.255-255-3 КК України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ст.ст.629-631 КПК України.
У данному провадженні наведені вище обставини відсутні, через це місцевий суд при постановленні судового рішення про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпідставно не визначив останньому розмір застави як альтернативний запобіжний захід.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 16 серпня 2022 року розподілено колегії суддів 20 грудня 2022 року. За названою ухвалою суд першої інстанції продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14 жовтня 2022 року. Окрім того, в цьому ж кримінальному провадженні 11 жовтня 2022 року місцевим судом ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч.3 ст.185, ст.71 КК України на 5 років позбавлення волі та в ухваленому вироку вирішено питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому шляхом його продовження у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, на час розподілу матеріалів провадження та відповідно їх розгляду апеляційним судом оскаржувана ухвала втратила свою дію та не має правового значення в розумінні положень Глави 18 КПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з підстав недотримання судом першої інстанції приписів ч.3 ст.183 КПК України, оскільки таке скасування та постановлення нової ухвали не зможе забезпечити виконання завдань кримінального провадження.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 16 серпня 2022 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4