справа№380/2011/23
09 березня 2023 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити дії
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосуванні обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2019 року виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) та отримує пенсію за вислугу років (32 роки) призначену відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказує, що з 01.04.2018р. проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова КМУ №103). Однак при перерахунку пенсії не були враховані такі складники як суми нарахування та обчислення пенсії у вигляді щомісячного додаткового грошового забезпечення. Вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Львівській області незаконними звернувся до суду, за наслідками якого, 02 березня 2022 року Львівським окружним адміністративним судом було винесено рішення (справа № 380/21015/21), яким Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зобов'язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 пенсії за вислугу років, починаючи з 01.04.2019 у розмірі 86 % відповідних сум грошового забезпечення на підставі довідки Львівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 18.05.2021 №С/860, з урахуванням вже виплачених сум. Зазначає, що з 01.06.2022 року ГУ ПФУ у Львівській області перерахувало пенсію позивачу на основі рішення ЛОАС від 02 березня 2022 року. Однак, при виконанні зазначеного рішення Львівського окружного адміністративного суду відповідач застосував обмеження максимального розміру його пенсії. Позивач вважає, що такі дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача є неправомірними і такими, що порушують права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення, гарантовані як Конституцією України, так і іншими законами України, тому звертається до суду з позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою від 08.02.2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку визначеному ст. 263 КАС України.
Відповідач у встановлений судом строк відзив не подав, про розгляд справи повідомлений 08.02.2023 належним чином через електронний кабінет.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч.2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті розпочинається у випадках визначених ст. 263 КАС України через 15 днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов, відзив на позовну заяву, а також поданих сторонами доказів
встановив:
ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон 2262-ХІІ) за вислугу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2022 у справі №380/21015/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.04.2019. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, починаючи з 01.04.2019 у розмірі 86 % відповідних сум грошового забезпечення на підставі довідки Львівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 18.05.2021 №С/860, з урахуванням вже виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів позивачеві перерахунок пенсії за наслідками якого визначив основний розмір пенсії: 86% грошового забезпечення в сумі 17580,12 грн, з урахуванням індексації 20041,34 грн, та доплат - 25875,28 грн.
Однак з урахуванням максимального розміру пенсії підсумок пенсії відповідач встановив 19340 грн. (а.с.11).
Позивач не погодився з такими діями відповідача та звернувся до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Нормами ст..ст.1, 3 та 8 Конституції закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю України, яка є соціальною та правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 46 Основного Закону також встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до стст.22, 64 Конституції право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією.
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде вже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією право особи на соціальний захист гарантується в першу чергу ст.46, а право на судовий захист - ст.ст.55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови в розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи незадоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) щодо фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані із соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду в указаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення без розгляду позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу з боку держави.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Верховна Рада може змінити закон лише виключно законом.
Згідно з ч.3 ст.51 закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Системний аналіз цієї статті дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов'язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2016 у справі №164/1904/14-ц, у постановах Великої палати ВС від 6.02.2019 у справі №522/2738/17, у постановах ВС: від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 30.10.2018 у справі №493/1867/17, від 22.01.2019 у справі №201/9987/17 (2-а/201/304/2017), від 29.11.2019 у справі №642/7479/16-а, від 30.01.2020 у справі №554/5119/16-а, від 23.07.2020 у справі №761/28365/16-а.
Законом України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначені умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Зазначеним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ч.7 ст.43 вказаного Закону (в редакції Закону України № 3668-VI від 08.07.2011р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011р.) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3668-VI від 08.07.2011р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону України № 2262-XII від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно п.2 резолютивної частини цього Рішення положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ст.1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Приписами частини сьомої ст.43 названого Закону (у редакції Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р., який набрав чинності з 01.01.2017р.) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Проте, частина сьома ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016р., дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є відсутньою частина сьома ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
За таких обставин, внесені Законом України № 1774 від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Отже, внесені Законом України № 1774 від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (яка визнана неконституційною і втратила чинність) зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином діючим законодавством не було встановлено обмежень щодо максимального розміру пенсій для категорії пенсіонерів, до яких належить позивач.
Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 09.02.2021 року у справі № 1640\2500\18, від 23.06.2020 року у справі № 686\24928\16-а, від 10.10.2019 року у справі № 522\22798\17, від 08.08.2019 року у справі № 522\3271\17, від 15.04.2019 року у справі № 522\16973\17, від 12.03.2019 року у справі № 522\3049\17, від 31.01.2019 року у справі № 638\6363\17, від 16.10.2018 року у справі №522\16882\17.
Окрім того, слід зазначити, що дія положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI із змінами, внесеними Законом № 1774-VIII, щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються після набрання ним законної сили, тобто з 01.01.2016 року.
Із огляду на зазначене вище, перерахунок пенсії позивача необхідно відповідачем здійснювати без обмеження її максимальним розміром.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, які під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача були відсутніми.
Враховуючи те, що приписи ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. № 7-рп/2016, тому дії пенсійного органу щодо обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром є протиправним.
Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у часі, суд виходить з того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (пп.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення № 15-рп/2004 від 02.11.2004р.).
Конституційний Суд України в абз.2 п.4 мотивувальної частини Рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005р. зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році установлено, що з 01.03.2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31.12.2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Однак у спірних правовідносинах наведене положення п.2 постанови №118 щодо підвищення пенсій з 01.03.2022 року у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом суперечить приписам Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними, та підлягають застосуванню відповідачем. Наведена вказує на протиправне обмеження розміру пенсії позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Судові витрати у вигляді судового збору відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір від 20.12.2022 про надання правової допомоги, акт виконаних робіт від 24.01.2023, квитанція про оплату на суму 4000 грн.
Згідно з актом Виконавцем в інтересах Клієнта, згідно Договору, у повному обсязі виконано зобов'язання:
- надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год.;
- ознайомлення з матеріалами пенсійної справи - 0,5 год.;
- пошук в ЄДРСР аналогічної практики - 1 год;
- складання та оформлення позовної заяви - 2 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн.
4 год. х 1000 грн. - 4000 грн.
Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 4000 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін; позов носить немайновий характер.
Суд звертає увагу, що вказана справа є типовою, та розглядається у відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі №160/8324/19, а тому для підготування такої позовної заяви адвокатом не витрачено значних зусиль та часу.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значних затрат часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення багато численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат сплачених адвокату у заявленому розмірі 4000,00 грн не є співмірним із складністю справи.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити з 01.04.2019 року виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням виплачених сум.
4. Судові витрати у вигляді сплати судового збору розподілу не підлягають.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ: 13814885) витрати на правову допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
6. У стягненні витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 09.03.2023 р.
Суддя Коморний О.І.