27 лютого 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 683/1172/22
Провадження № 22-ц/4820/250/23
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.
за участю позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №683/1172/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року (суддя Кутасевич О.Г., повне судове рішення складено 29 листопада 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про визнання незаконними умови контракту та зобов'язання провести перерахунок розміру посадового окладу.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував, що відповідно до контракту від 28 квітня 2004 року він був призначений на посаду начальника Старокостянтинівського комунального ремонтно-будівельного шляхового підприємства, яке згодом було перейменоване в Комунальне підприємство «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» Старокостянтинівської міської ради (далі - КП «РБШП»). В подальшому такі контракти були укладені 27 квітня 2005 року, 27 квітня 2006 року, 27 квітня 2007 року, 27 квітня 2008 року та 27 квітня 2009 року.
На підставі зазначених контрактів позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем протягом шести років на посаді керівника КП «РБШП». Проте, ОСОБА_1 зазначає, що його посадовий оклад, визначений в зазначених контрактах, укладений в порушення Закону України «Про оплату праці» та інших нормативно-правових актів, що регулюють умови оплати праці в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, галузевими угодами і колективними договорами. Позивач вважає, що у цих контрактах та в доповненнях до них відповідач за відсутності чіткої та зрозумілої схеми його встановлення, за власно надуманою схемою, виходячи із мінімальної заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, без врахування мінімальних гарантій в оплаті праці передбачених галузевими угодами, визначав розмір його посадового окладу, як керівника. Позивач посилається на те, що наведені ним обґрунтування неправомірності дій відповідача щодо визначення розміру його посадового окладу підтверджуються висновком за результатами проведення судово-економічної експертизи від 13.02.2020 №2819/19-26/270-275/20-26 у кримінальному провадженні №1201724022000017, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.05.2017.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними контракти, укладені між ним, як керівником підприємства, що є у комунальній власності та Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області 28 квітня 2004 року, 27 квітня 2005 року, 27 квітня 2006 року, 27 квітня 2007 року, 27 квітня 2008 року та 27 квітня 2009 року в частині визначення розміру посадового окладу; зобов'язати Старокостянтинівську міську раду Хмельницької області провести перерахунок розміру посадового окладу, визначеного в цих контрактах: з квітня по серпень 2004 року в розмірі 885,60 грн; з вересня по грудень 2004 року в розмірі 1023,84 грн; з січня по березень 2005 року в розмірі 1131,84 грн; з квітня по червень 2005 року в розмірі 1252,80 грн; з липня по серпень 2005 року в розмірі 1339,20 грн; з вересня по грудень 2005 року в розмірі 1434,24 грн; з січня по березень 2006 року в розмірі 1512,00 грн; з квітня по червень 2006 року в розмірі 2016,00 грн; з липня по листопад 2006 року в розмірі 2160,00 грн; за грудень 2006 року в розмірі 2304 грн; з січня по березень 2007 року в розмірі 2496,00 грн; з квітня по червень 2007 року в розмірі 2620,80 грн; з липня по вересень 2007 року в розмірі 2745,60 грн; з жовтня по грудень 2007 року в розмірі 2870,40 грн; з січня по березень 2008 року в розмірі 3213,60 грн; з квітня по вересень 2008 року в розмірі 3276,00 грн; з жовтня по листопад 2008 року в розмірі 3400,80 грн; з грудня по березень 2009 року в розмірі 3775,20 грн; з квітня по червень 2009 року в розмірі 3900 грн; з липня по вересень 2009 року в розмірі 3931,20 грн; з жовтня по грудень 2009 року в розмірі 4642,56 грн; з січня по лютий 2010 року в розмірі 5631,12 грн.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що як вбачається із матеріалів справи, зокрема у кримінальному провадженні №1201724022000017, відповіді на питання про те, що розміри посадових окладів, які наведені в пункті 15 контрактів, укладених між керівником підприємства, що є у комунальній власності та Старокостянтинівською міською радою в період з 28.04.2004 по 22.02.2010 встановлювалися в неналежний, в незаконний спосіб, без дотримання норм та мінімальних гарантій в оплаті праці, передбачених законодавством, положеннями Галузевих угод і умовами Колективних договорів та зазначалися в менших розмірах, мали бути отримані та підтверджені в результаті проведення експертом судово-економічної експертизи .
Апелянт не погоджується з висновком суду, що строк для звернення з цим позовом був пропущений без поважної причини та з цього приводу зазначає, що розглядаючи дану справу, суд не взяв до уваги строки подання первинних бухгалтерських документів стороною відповідача для розгляду їх слідчому та судовому експерту і строки їх дослідження самим судовим експертом. ОСОБА_1 зазначає, що витребування первинних бухгалтерських документів проводилося в два тривалих терміни за ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду та постанови слідчого СВ Старокостянтинівського ВП ГУНП. Апелянт посилається, що лише на витребування первинних бухгалтерських документів на запит експерта, до яких безпосередньо був причетний відповідач, витрачено більше як 1 рік та 3 місяці, а для дослідження первинних бухгалтерських документів та складання висновків експертизи майже 1 рік і 7 місяців. Кримінальне провадження №12017240220000317 було закрито в третій декаді вересня 2020 року, таким чином його розгляд тривав майже 3 роки 4 місяці.
На думку апелянта, це дає підстави стверджувати, що відповідач, який безпосередньо приймав участь у наданні первинних бухгалтерських документів, умисно зволікав зі строками їх подання, щоб в суді заявити про сплив строків позовної давності, що ним і було зроблено.
На строки витребування первинних документів та розгляду кримінального провадження, як і на строки подання позову вплинула пандемія короновірусної хвороби «COVID-19» та розпочате 24.02.2022 повномасштабне вторгнення РФ на територію України.
Саме за цих обставин позивач вважає, що строк подачі позову не сплив, відлік його слід починати не з подачі заяви від 03.05.2017 до поліції про можливе вчинення кримінального правопорушення, а з дня отримання слідчим повторної судово- економічної експертизи від 13.02.2020, в якому експерт підтвердив право позивача на встановлення йому посадових окладів згідно норм та мінімальних гарантій в оплаті праці передбачених законодавством, положеннями галузевих угод і умовами Колективних договорів, які відповідач безпідставно не застосовував при встановленні їх в контрактах.
Виходячи з вищенаведеного в позовній заяві від 17 травня 2022 року позивач не просив суд про поновлення строків пропущених з поважних причин, так як такі строки не пропущені.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу Старокостянтинівська міська рада погоджується із висновками суду першої інстанції та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції вірно застосовано строки позовної давності та відмовлено в задоволені позову. Крім того, в судовому засіданні представником позивача наголошувалося, що спір є трудовим, а тому в даному випадку має бути застосовано спеціальні строки позовної давності, визначені ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Тому, навіть враховуючи позицію позивача, що відлік позовної давності необхідно починати від 13.02.2020, кінцевий строк звернення до суду сплив 13.05.2020, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Твердження позивача про те, що про розміри недонарахованої йому заробітної плати йому стало відомо лише після отримання ним висновку судово-економічної експертизи від 13.02.2020 та до цього часу його звернення до суду було неможливим, є необґрунтованими, оскільки позивач не міг бути визнаний потерпілим у кримінальному провадженні за ознаками злочинів, передбачених за ч.ч.1, 2 ст.175 КК України, а відтак, його права могли бути відновленні лише у разі звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідним позовом.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Представник відповідача Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.
Оскільки, як вбачається із доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 оскаржує судове рішення лише в частині застосування судом першої інстанції строку позовної давності, тому апеляційним судом переглядається оскаржуване судове рішення лише в цій частині.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.
Судом встановлено, що 28 квітня 2004 року між Старокостянтинівською міською радою (органом управління майном в особі міського голови Мельничука М.С., що діяв на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») з одного боку та ОСОБА_1 (керівником), з другого боку, укладено контракт, яким останнього призначено на посаду начальника Старокостянтинівського комунального ремонтно-будівельного шляхового підприємства на вказаний в ньому термін, яке згодом було перейменоване в КП «РБШП» (а.с.19-24).
Згідно укладеного контракту виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області 28.04.2004 винесено розпорядження №153/2004-рк про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Старокостянтинівського комунального ремонтно-будівельного шляхового підприємства (а.с.15).
В подальшому, кожного року з 2005 по 2009 рік між цими сторонами укладались аналогічні контракти, якими, зокрема, визначались розміри посадового окладу керівника підприємства, з якого ОСОБА_1 КП «РБШП» нараховувалась та виплачувалась заробітна плата (а.с.25-46).
13.02.2020 на замовлення ОСОБА_3 була проведена судово-економічна експертиза №2819/19-26/270-275/20-26, яку суд першої інстанції визнав належним та допустимим доказом у справі та взяв до уваги (а.с.47-83).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що його посадовий оклад, визначений в оспорюваних контрактах в порушення Закону України «Про оплату праці» та інших нормативно-правових актів, що регулюють умови оплати праці в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, галузевими угодами і колективними договорами.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконними контрактів, укладених між ним, як керівником підприємства, що є у комунальній власності та Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області 28 квітня 2004 року, 27 квітня 2005 року, 27 квітня 2006 року, 27 квітня 2007 року, 27 квітня 2008 року та 27 квітня 2009 року в частині визначення розміру посадового окладу та необхідності визначення його з урахуванням відповідних нормативно-правових актів, галузевих угод та колективних договорів.
Рішення в цій частині учасниками справи не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Разом з тим, районний суд, врахувавши заяву Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про застосування строку позовної давності, відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 , виходячи із пропуску позивачем строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 23 січня 2020 року (справа №916/2128/18), для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться вст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого процесуальним законом,про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Разом з тим, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 не заявляв про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовною заявою і не просив такий поновити.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами 28.04.2004 був укладений контракт про призначення позивача на посаду начальника Старокостянтинівського КП «РБШП», в якому були обумовлені умови матеріального забезпечення керівника і в подальшому щороку, а саме: 27.04.2005, 27.04.2006, 27.04.2007, 27.04.2008, 27.04.2009 між сторонами укладалися аналогічні контракти.
Зазначені обставини підтверджують те, що позивач, як керівник Старокостянтинівського КП «РБШП», будучи обізнаним за своєю посадою з положеннями колективного договору, Галузевими угодами між Міністерством ЖКГ України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово - комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2003 - 2004, 2005 - 2006, 2007 - 2008, 2010 - 2012 роки, Галузевими угодами між обласним управлінням містобудування, архітектури, житлово - комунального господарства Хмельницької ОДА та Хмельницьким обласним комітетом профспілки працівників житлово - комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2004-2005 роки, термін якої був подовжений на 2006 рік, 2007 -2009 роки із внесеними змінами та доповненнями, які безпосередньо поширювалися на органи місцевого самоврядування та підприємства, установи і організації всіх форм власності, міг дізнатися та дізнався про порушення свого права щодо неправильності нарахування розміру заробітної плати та визначення посадового окладу керівника Старокостянтинівського КП «РБШП» з порушенням мінімальних соціальних гарантій ще 28.04.2004 при укладенні спірного контракту та в подальшому при щорічному переукладенні спірних контрактів відповідно 27.04.2005, 27.04.2006, 27.04.2007, 27.04.2008, 27.04.2009. А тому обґрунтованим є висновок районного суду про сплив позовної давності, оскільки з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 17 травня 2022 року.
Разом з тим, помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що позивач про порушення свого права дізнався лише 03.05.2017, коли за його заявою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201724022000017 за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 175 КК України. Однак це посилання не призвело до невірного вирішення справи.
Аргументи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності слід обраховувати не з дня звернення позивача до поліції від 03.05.2017 про можливе вчинення кримінального правопорушення, а з дня отримання слідчим повторної судово-економічної експертизи від 13.02.2020 є неспроможними.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Колегія суддів погоджується із висновком судом першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення судово-економічної експертизи для визначення саме розміру недонарахованої йому заробітної плати після звернення до суду із відповідним позовом в межах строків позовної давності.
Апеляційний суд наголошує, що дотримання строку звернення до суду - є однією з умов реалізації права на позов і пов'язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
З урахуванням наведеного, висновок районного суду щодо наявності підстав для відмови у позові через пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності за заявою представника відповідача про застосування такого строку є таким, що ґрунтується на законі.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не пропущено строк позовної давності підлягають відхиленню з підстав, наведених в мотивувальній частині постанови.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині його оскарження, апеляційна скарга не містить.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 березня 2023 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай