вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
23.02.2023 Справа № 917/848/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №917/848/22
за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради, вул. Шевченка, 78/109, м.Кобеляки, Полтавська обл., 39200
до відповідача Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, вул.Касьяна, 29, м. Кобеляки, Полтавська обл., 39200
про визнання нечинним та зупинення рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради
Секретар судового засідання: Теницька С.В.
за участю представників учасників процесу: відповідно до протоколу судового засідання від 23.02.2023 року
встановив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Позивач просить суд визнати нечинним та зупинити рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради за мотивами позовної заяви.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зміни, які внесені оспорюваним рішенням Кобеляцької міської ради, не відповідають чинному законодавству.
Як докази обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію Витягу з ЄДР на підтвердження повноважень особи, яка діє від імені КНП «Кобеляцький Центр ПМСД», копію Статуту КНП «Кобеляцький Центр ПМСД» Кобеляцької міської ради від 27.08.2021 року № 15, копію рішення дев'ятнадцятої сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8, копію листа голові Кобеляцької міської ради від 09.06.2022 № 01-12/279, копію листа голові Кобеляцької міської ради від 06.06.2022 № 01-12/275, копія листа голові Кобеляцької міської ради від 12.05.2022 № 01-12/244, копія розпорядження міського голови від 01.02.2022 № 159, копію контракту з головним лікарем комунального закладу «Кобеляцький Центр ПМСД», який належить до спільної власності територіальних громад Кобеляцького району, копію додаткової угоди № l до Контракту з головним лікарем КНП «Кобеляцький Центр ПМСД», який належить до спільної власності територіальних громад Кобеляцького району, укладеного 26 лютого 2013 року (додаток до розпорядження Кобеляцького міського голови від 01.02.2021 № 159), копію колективного договору.
Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, стверджуючи про те, що рішення прийняте відповідно до приписів законодавства та в межах повноважень відповідача як засновника комунального підприємства - позивача.
Як докази обґрунтованості заперечень проти позову відповідач надав наступні докази: копію рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 роки № 8 «Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради, копію Акту щодо проведення службового розслідування щодо дій головного лікаря комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр ПМСД» Кобеляцької міської ради Коломієць Любові Афанасіївни (без додатків).
Позивач надав відповідь на відзив. З матеріалів справи вбачається, що відзив був надісланий відповідачем позивачу 10.11.2022 року, позивач зазначає про отримання ним відзиву 16.11.2022 року та надає суду відповідь на відзив 30.11.2022 року за вх. № 9330 (а.с. 217-233) без доказів направлення відповідачу та за межами встановленого судом строку - 5 днів з дня отримання, тому суд не приймає відповідь на відзив до розгляду.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
03.08.2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області про визнання нечинним та зупинення рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 року справу № 917/848/22 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 08.08.2022 року на підставі статті 174 ГПК України позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради залишив без руху, надав строк для усунення та встановив спосіб усунення недоліків у позовній заяві.
Суд ухвалою від 23.08.2022 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 15.09.2022 року на 11:00 год.
Суд ухвалою від 02.09.2022 року відмовив в забезпеченні позову.
У судовому засіданні 15.09.2022 року суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 20.10.2022 року до 11:00.
Суд ухвалою від 20.10.2022 року продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подання доказів та відзиву на позовну заяву у справі № 917/848/22 задовольнив, продовжив відповідачу процесуальний строк для подання доказів та відзиву на позовну заяву у справі №917/848/22 по 10.11.2022 року, відклав підготовче засідання на 22.11.2022 року на 10:00.
У зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду в цей день не відбулося, ухвалою від 18.01.2023 року суд призначив дату наступного підготовчого засідання на 07.02.2023 на 11:00 год.
Ухвалою від 07.02.2023 року суд закрив підготовче провадження у справі 917/848/22 та призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 23.02.2023 року на 10:00.
У судовому засіданні 23.03.2023 року оголошено перерву до 23.03.2023 року до 13:30.
Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні 23.02.2023 року представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На стадії розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 23.02.2023 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено учасників про дату підписання повного тексту судового рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є питання встановлення наявності або відсутності підстав для визнання нечинним та зупинення рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради.
Кобеляцька міська рада Полтавського району Полтавської області є засновником Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради.
Рішенням першого пленарного засідання дванадцятої сесії Кобеляцької міської ради від 27.08.2012 року № 15 затверджено Статут Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради (а.с. 83-90).
22.07.2022 року на дев'ятнадцятій позачерговій сесії Кобеляцькою міською радою восьмого скликання прийняте рішення № 8 «Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради та затвердження його в новій редакції (а.с. 91-93), відповідно до якого:
1. Внесено зміни до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради та викладено його наступні пункти та підпункти в новій редакції (детально - далі за текстом рішення суду).
2. Затверджено Статут Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради в новій редакції з вищевказаними змінами.
3. Головного лікаря Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради Коломієць Л.А. уповноважено підписати Статут в новій редакції.
4. Доручено головному лікареві Коломієць Л.А. або іншій особі, на яку покладено виконання обов'язків головного лікаря в період його відсутності, здійснити державну реєстрацію нової редакції Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради в установленому законодавством порядку протягом 7 днів з дня отримання даного рішення.
5. Рішення п'ятнадцятої сесії Кобеляцької міської ради восьмого скликання від 23 грудня 2021 року № 12 «Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради та затвердження його в новій редакції» визнати таким, що втратило чинність.
6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Кобеляцької міської ради з питань соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, культури, спорту та партнерських зв'язків.
Вказаним рішення відповідач викладає наступні пункти та підпункти статуту позивача у новій редакції.
1. Так, розділом 5 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради регулюються питання порядку утворення статутного капіталу, майна та фінансування.
Попередня редакція п. 5.9 Статуту мала наступну редакцію : «Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів власник в особі Засновника несе повну субсидіарну відповідальність за обов'язаними підприємства в установленому законодавством порядку».
Оспорюваним рішенням відповідача п. 5.9 Статуту викладено в новій редакції : «Підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями коштами, що перебувають у його розпорядженні у встановленому законодавством порядку».
Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту, стверджуючи про перекладання на нього відповідальності за недостатнє фінансування Програми медичних гарантій, чим місцева влада намагається зняти з себе відповідальність за фінансування делегованих повноважень відповідно до ст. 89 Бюджетного Кодексу України щодо видатків, які здійснюються з бюджетів територіальних громад, забезпечення стабільного фінансування роботи комунальних підприємств охорони здоров'я, які належать територіальній громаді та перебувають в управлінні міської ради.
Відповідач в підтримання правомірності нової редакції пункту 5.9 Статуту зазначає, що позивач в своїй позовній заяві здійснює неправильне трактування цього пункту Статуту та в обґрунтуванні підміняє поняття зобов'язання, які виникають безпосередньо між ЦПМСД та контрагентами під час здійснення господарської діяльності та замість цього використовує зобов'язання, які виникають між Кобеляцькою міською радою як органом місцевого самоврядування й ЦПМСД.
На думку відповідача, нова редакція спірного підпункту статуту відповідає приписам пункту 2 та 3 першого розділу Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - Положення), затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.07.2016 № 801, ЦПМСД, ст. 52 Господарського кодексу України. В той час як підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Отже, законодавством не встановлюється обов'язок нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникають в ЦПМСД при здійсненні господарської діяльності та покладених на них завдань, тому виникнення субсидіарних зобов'язань можливе лише у випадках, коли Кобеляцька міська рада буде стороною договірних зобов'язань ЦПМСД та матиме субсидіарні зобов'язання перед кредитором.
Крім того, відповідач вказує на правову позицію відповідно до Постанови Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 в справі №711/3288/17, у якій зазначено, що при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
Також у відзиві відповідач стверджує, що приписи статті 89 Бюджетного кодексу, на яку Позивач посилається як на норму, де закріплюються повноваження органів місцевого самоврядування, не врегульовує спірні правовідносини. У пункті 2.2 мотивувальної частини рішення № 3-р/2020 Конституційний Суд України, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
2. Розділ 6 Статуту визначає права та обов'язки Підприємства.
Попередня редакція пп. 6.1.3 Статуту надавала Підприємству право укладати господарські угоди з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також фізичними особами відповідно до законодавства. Здійснювати співробітництво з іноземними організаціями відповідно до чинного законодавства.
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 6.1.3 Статуту викладено в новій редакції : «Укладати правочини (господарські угоди, договори) з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також із фізичними особами відповідно до чинного законодавства. Правочини, сума яких перевищує 50 тис. грн, підприємство укладає за письмовим погодженням із Засновником».
Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту, посилаючись на приписи ст. 78 та ст. 179 Господарського кодексу України.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги в цій частині, вказує, що дані норми не забороняють встановлювати зобов'язання для ЦПМСД з боку Засновника, а тому дана позовна вимога не є обґрунтованою.
3. Попередня редакція п. 6.1.9 Статуту надавала Підприємству право створювати структурні підрозділи Підприємства відповідно до чинного законодавства України.
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 6.1.9 Статуту викладено в новій редакції : «За письмовим погодженням із Засновником створювати структурні підрозділи підприємства відповідно до чинного законодавства».
Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту з огляду на надання йому ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України права самостійно визначати свою організаційну структуру, кількість працівників та затверджувати штатний розклад. На думку позивача, міська рада має право створити спостережну раду, затверджувати та аналізувати фінансовий план, але не має права втручатися в роботу комунального некомерційного підприємства.
Відповідач зазначає, що створення структурних підрозділів за погодженням з Замовником не суперечить законодавству України та є механізмом контролю за здійсненням діяльності підприємства, засновником якого с Кобеляцька міська рада.
На думку відповідача, позивачем не враховано ч. 10 статті 65 Господарського кодексу України, де передбачаються особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств), які встановлюються Господарського кодексу України та законами про такі підприємства. ЦПМСД є комунальним некомерційним підприємством та діяльність таких підприємств також регулюється з урахуванням глав 5 та 8 Господарського кодексу України, а також Закону України «Про основи законодавства про охорону здоров'я».
4. Пунктом 7.3 Розділу 7 Статуту врегульовано повноваження, права та обов'язки Засновника.
Попередня редакція пп. 7.3.2 Статуту мала наступну редакцію : «Затверджує фінансовий план та план розвитку Підприємства та контролює їх виконання».
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 7.3.2 Статуту викладено в новій редакції : «Засновник затверджує:
1) Фінансовий план та план розвитку Підприємства;
2) Положення про преміювання та погоджує виплати стимулюючих надбавок та премій працівникам підприємства в залежності від показників фінансово-господарської діяльності підприємства».
Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту, обґрунтовуючи його незаконність лише щодо п. 2 щодо затвердження засновником Положення про преміювання та погоджує виплати стимулюючих надбавок та премій працівникам підприємства в залежності від показників фінансово-господарської діяльності підприємства.
Позовні вимоги останній обґрунтовує тим, що фонд оплати праці комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради, за рахунок якого сплачується заробітна плата, доплати, надбавки, премії, тощо, на 100 % фінансується з Державного бюджету України за рахунок коштів, що надходять до підприємства від Національної служби здоров'я України за послуги медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Таким чином, на думку позивача, Кобеляцька міська рада переймає на себе непритаманні їм повноваження, вийшовши за межі компетенції, перебирає право розподілу грошових коштів державного бюджету, відповідно ст. 19 Конституції України, ст. ст. 9, 21 К3пП України, ст. 3, 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування», ст. 16, 19 Закону України «Основи законодавства про України про охорону здоров'я», п. 1, 3 розділу 1, п.7.4.13 розділу 7, п. 9.7 розділу 9 Статуту Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради.
Відповідач у відзиві на позов не навів спростування позовних вимог щодо даного підпункту Статуту.
5. Пунктом 7.4 Розділу 7 Статуту врегульовано повноваження, права та обов'язки Головного лікаря Підприємства.
Попередня редакція пп. 7.4.2 Статуту мала наступну редакцію : «Самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що регулюються діючим законодавством та віднесені цим Статутом до компетенції Засновника»
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 7.4.2 Статуту викладено в новій редакції : «Безпосередньо підпорядковується Засновнику та несе відповідальність за виконання покладених на нього завдань, що визначені цим Статутом».
Попередня редакція пп. 7.4.10 Статуту мала наступну редакцію : «Вирішує питання щодо фінансово-економічної та господарської діяльності Підприємства в межах наданих йому прав, доручає виконання окремих організаційно-господарських функцій іншим посадовим особам: заступникам головного лікаря, керівникам підрозділів, завідувачам амбулаторій».
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 7.4.10 Статуту викладено в новій редакції : «Подає на погодження Засновнику штатний розпис підприємства в межах граничної чисельності структури Підприємства. За погодженням із Засновником призначає на посаду та звільняє з посади головного бухгалтера, своїх заступників, керівників структурних підрозділів, завідувачів амбулаторій».
Попередня редакція п. 7.4.23 Статуту мала наступну редакцію : «Затверджує положення про структурні підрозділи Підприємства, інші положення та порядки, що мають системний характер, зокрема:
- штатну чисельність Підприємства;
- положення про преміювання працівників за підсумками роботи Підприємства;
- порядок надходження і використання коштів, отриманих як благодійні внески, гранти та дарунки;
- порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку лікарських засобів та медичних виробів».
Оспорюваним рішенням відповідача пп. 7.4.23 Статуту викладено в новій редакції : «Затверджує положення про структурні підрозділи Підприємства, інші положення та порядки, зокрема:
- порядок надходження і використання коштів, отриманих як благодійні внески, гранти та дарунки;
- порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку лікарських засобів та медичних виробів».
Позивач не погоджується з даною новою редакцією викладених підпунктів Статуту, стверджуючи про те, що відповідно до п. 2 розділу 7 Статуту Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради поточне керівництво (оперативне управління) підприємством здійснює керівник підприємства - головний лікар, який призначається на посаду розпорядженням міського голови на підставі подання конкурсною комісією кандидатури переможця конкурсного відбору відповідно умов постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 року № 1094 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного комунального закладу охорони здоров'я».
За додатковою угодою № 1 від 01.02.2021 року до Контракту з головним лікарем Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кобеляцької міської ради, укладеному між Кобеляцькою міською радою та головним лікарем, головний лікар зобов'язується здійснювати поточне (оперативне керівництво) підприємством, організовує його господарчу, соціально - побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання підприємством завдань, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом, забезпечувати належний рівень медичного обслуговування населення, ефективну діяльність підприємства, раціональне використання і збереження закріпленого за підприємством майна, раціональний добір кадрів.
На думку позивача, нова редакція наведених пунктів Статуту є недійсною в силу ст. 9 КЗпП як така, що погіршує становище працівників порівняно з законодавством України, є втручанням в поточну діяльність позивача, що має здійснюватися самостійно, виходить за межі повноважень органу місцевого самоврядування та обмежує права працівників та керівника підприємства.
Відповідач у відзиві на позов на підтримання правомірності рішення міської ради в частині нової редакції підпункту 7.4.2 Статуту зазначає про те, ст. 9 КЗпП України стосується умов контрактів, а не Статуту Підприємства, тому дане обґрунтування не має відношення до предмету позову та не є предметом доказування. Разом з тим, на думку відповідача, зобов'язання, які покладаються на головного лікаря як посадову особу, не погіршують її становище, оскільки Контрактом також зобов'язано виконувати головним лікарем нормативно-правові розпорядчі акти Кобеляцької міської ради та її Виконавчого комітету.
Щодо внесених змін до Статуту в частині пунктів 7.4.10 та 7.4.23 відповідач просить суд відхилити позовні вимоги в цій частині, у зв'язку з відсутністю доказів, які б доводили позовні вимоги, оскільки позивач їх не обґрунтував.
6. Попередня редакція п. 8.2 Статуту мала наступну редакцію : «Структура Підприємства, порядок внутрішньої організації та сфери діяльності структурних підрозділів Підприємства затверджується головним лікарем Підприємства».
Оспорюваним рішенням відповідача п. 8.2 Статуту викладено в новій редакції : «Структура та чисельність Підприємства погоджується рішенням Засновника за поданням Головного лікаря Підприємства. Порядок внутрішньої організації, розмежування функціональних обов'язків та сфери діяльності структурних проділів Підприємства затверджується Головним лікарем».
Як повідомили суду представники сторін у судовому засіданні, у тексті позовної заяви та відзиву на позов була допущені помилка у зазначенні номеру пункту Статуту : вказано «.8.4» замість « 8.2».
Виходячи з цитування тексту даного пункту Статуту як у позовній заяві, так і у відзиві на позов, спір стосується саме пункту 8.2 Статуту.
Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту, вказуючи на невідповідність даної редакції ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України. Крім того, останній стверджує, що комунальні некомерційні підприємства входять до сфери управління органів місцевого самоврядування, тому для забезпечення реалізації права а формування та затвердження безпосередньо керівником комунального некомерційного підприємства структури та штатного розкладу необхідно відобразити дане положення в статуті закладу.
Відповідач вважає, що даний пункт відповідає чинному законодавству України з урахуванням ч. 10 ст. 65, 78 та главами 5 та 8 Господарського кодексу України, статті 143 Конституції України, оскільки структура і чисельність тісно пов'язана з реорганізаційними процесами.
7. Попередня редакція п. 10.2 Статуту мала наступну редакцію : «Головний лікар щорічно звітує про діяльність Підприємства перед Засновником, готує на його запит відповіді документи».
Оспорюваним рішенням відповідача п. 10.2 Статуту викладено в новій редакції : «Засновник має право здійснювати контроль фінансово-господарської діяльності Підприємства та контроль за якістю і обсягом надання медичної допомоги. Головний лікар щорічно звітує про діяльність Підприємства перед Засновником. За вимогою Засновника Підприємство подає бухгалтерський звіт та іншу документацію, яка стосується фінансово-господарської, кадрової, медичної діяльності тощо».
Позивач за текстом позовної заяви не навів жодного спростування відповідності чинному законодавству даної нової редакції Статуту. Відповідач за текстом відзиву не навів жодного спростування позовних вимог в цій частині.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за приписами статті 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Згідно з приписами статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.
За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
За викладеного, визнання незаконними (протиправними) рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів особи в разі, якщо порушення своїх прав вона вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи характер.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Суд враховує наведене вище та з метою уникнення надмірного формалізму і ефективного захисту порушеного права позивача дає оцінку вимогам по суті не зважаючи на формулювання позивачем позовної вимоги як визнання нечинним рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Таким чином, суд має встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У статті 143 Конституції Україні зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
Нормами Цивільного кодексу України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями відповідно територіальних громад.
Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 Цивільного кодексу України.
За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред'явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.
Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
За визначенням, наведеним у ст. 52 Господарського кодексу України, некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Як вказано у ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти, зокрема, комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади (ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Управління підприємством згідно з приписами ст. 65 Господарського кодексу України здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
У статті 67 Господарського кодексу унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Стаття 78 Господарського кодексу регулює загальні питання щодо комунального унітарного підприємства. Так, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.
Органами управління комунального унітарного підприємства є:
керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Частинами другою та третьою статті 76 Господарського кодексу України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Відповідно до частини третьої статті 77 Господарського кодексу України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Згідно з приписами частини сьомої статті 77 Господарського кодексу України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства
Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров'я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров'я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров'я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону (ст. 14, 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, регламентовано ст. 179 Господарського кодексу України. Так, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Фінансове забезпечення охорони здоров'я відповідно до ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом. Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення (ст. 19 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає наступне.
Нова редакція пункту 5.9 Статуту позивача не відповідає приписам статей 76-78 Господарського кодексу України, а тому вимоги в цій частині є правомірними.
Судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) щодо регулювання нормами Господарського кодексу України діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності казенних підприємств, без наділення вказаних суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.
Обґрунтування позовних вимог з посиланням на невідповідність даного пункту Статуту статті 89 Бюджетного кодексу України суд оцінює критично, оскільки остання не врегульовує спірні правовідносини.
Суд не оцінює обґрунтованим посилання відповідача на Постанову Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 в справі № 711/3288/17, оскільки дане рішення не є релевантним до спірних правовідносин (у справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до способу утворення КП «СУБ «Митниця» є унітарним комерційним підприємством та діє з метою отримання прибутку, у справі № 917/848/22 позивач є унітарним некомерційним підприємством).
Крім того, заперечення позовних вимог в цій частині з посилання на відповідність нової редакції пункту 5.9 Статуту приписам статті 52 Господарського кодексу України та статті 176 Цивільного кодексу України суд не оцінює як правомірні, оскільки вказані норми є загальними стосовно статей 76-78 Господарського кодексу України.
Нова редакція підпункту Статуту 6.1.3 не відповідає статтям 52, 62 та 179 Господарського кодексу України, відповідачем не доведено наявності правових підстав обмеження ціни договору у встановленому розмірі за оспорюваним рішенням, а тому вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими.
Посилання відповідача на відсутність законодавчої заборони встановлювати зазначені обмеження для комунального підприємства боку органу місцевого самоврядування суд оцінює критично, оскільки за базовим спеціально - дозвільним принципом, закріпленим у ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише таким чином та у такий спосіб, як це прямо передбачено конституційно-правовими нормами і лише в межах закріпленої за ними компетенції.
Нова редакція підпункту 6.1.9 Статуту відповідає приписам статті 143 Конституції України, статей 64, 65 Господарського Кодексу України щодо наявності повноважень міської ради на надання погодження на створення позивачем структурних підрозділів. При цьому суд звертає увагу на те, що позивач помилково обґрунтовує позовні вимоги у цій частині неможливістю самостійно приймати рішення щодо оптимізації витрат на утримання малопотужних амбулаторій та ФАПів в разі відсутності фінансової підтримки міської ради, оскільки підпункт 6.1.9 Статуту врегульовує лише питання створення нових структурних підрозділів позивача, а не діяльність існуючих.
Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, заперечення відповідача суд оцінює як правомірні.
Відповідачем в порушення принципу змагальності не спростовано позовні вимоги в частині визнання недійсною нової редакції підпункту 7.3.2 Статуту, не надано доказів на підтвердження участі міської ради у фінансуванні заробітної плати, оплат, надбавок, премій працівників позивача, тому суд на підставі оцінки наданих позивачем доказів визнає позовні вимоги в цій частині правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Нова редакція підпункту 7.4.2 Статуту відповідає статтям 65 та 78 Господарського кодексу України, посилання позивача на невідповідність даної норми приписам ст. 9 КЗпП України не оцінюється судом як правомірне в даному випадку, оскільки завданням Кодексу законів про працю України є регулювання трудових відносин працівників, в той час як предмет спору трудових відносин не стосується.
Крім того, твердження позивача стосовно втручання відповідача в поточну діяльність позивача, що має здійснюватися самостійно, спростовуються наданими підпунктом 7.4.3 Статуту повноваженнями головного лікаря щодо керівництва згідно з чинним законодавством виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю підприємства.
Викладене дає підстави для висновку, що позовні вимоги в цій частині є неправомірними, спростовані відповідачем, а тому не підлягають задоволенню.
Нова редакція підпункту 7.4.10 Статуту та підпункту 7.4.23 Статуту не відповідають приписам ст. 65 та ст. 78 Господарського кодексу України з огляду на обмеження функцій управління підприємством керівником.
Твердження відповідача щодо відсутності обґрунтувань невідповідності даних підпунктів Статуту нормам законодавства суд оцінює критично, оскільки за текстом позовної заяви можна дійти висновку щодо спільного обґрунтування неправомірності змін до 7 розділу Статуту.
При прийнятті даного рішення суд дійшов висновку про невідповідність чинному законодавству нової редакції 7.4.10 Статуту яка встановлювала обов'язок головного лікаря подати на погодження Засновнику штатний розпис підприємства в межах граничної чисельності структури Підприємства. За погодженням із Засновником призначає на посаду та звільняє з посади головного бухгалтера, своїх заступників, керівників структурних підрозділів, завідувачів амбулаторій, нова редакція пункту 8.2 Статуту є похідною від підпункту 7.4.10 Статуту та не відповідає приписам ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України.
Викладене дає підстави для висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, заперечення відповідача цього не спростовують, а тому суд на підставі оцінки наданих позивачем доказів визнає позовні вимоги в цій частині правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Нова редакція пункту 10.2 Статуту відповідає наведеним вище нормам права, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані, а тому в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Від учасників справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено невідповідність п. 5.9, пп. 6.1.3, пп. 7.3.2, пп. 7.4.10, пп. 7.4.23 та п. 8.2 нової редакції Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради затвердженої п. 1 рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради, відповідачем вимоги в цій частині не спростовано, тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.
В іншій частині п. 1 оспорюваного позивачем рішення відповідачем спростовано доводи позовної заяви, доведено відповідність приписам чинного законодавства нової редакції пунктів та підпунктів Статуту позивача та прийняття їх з дотриманням встановленої законом компетенції, а тому у позові в цій частині слід відмовити.
В частині позовних вимог щодо визнання нечинним пунктів 2 - 6 рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради у позові слід відмовити, оскільки зазначені пункти рішення мають технічний похідний від п. 1 рішення характер та не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
З системного аналізу наведеного вище ні ст. 20 Господарського кодексу України, ні ст. 16 Цивільного кодексу України не містить такого способу захисту порушеного права, як зупинення рішення органу місцевого самоврядування.
Враховуючи фактичні обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування ч. 2 ст. 5 ГПК України в даному випадку, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в такому формулюванні не є ефективним способом наряду з визнанням недійним оспорюваного у даній справі рішення органу місцевого самоврядування.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
Отже, в частині позовних вимог щодо зупинення рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради у позові слід відмовити.
Стосовно розподілу судових витрат.
Оскільки спір має немайновий характер та беручи до уваги часткове задоволення позову у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним п. 1 рішення дев'ятнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Кобеляцької міської ради від 22.07.2022 року № 8 "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради в частині викладення в новій редакції наступних пунктів та підпунктів: п. 5.9, пп. 6.1.3, пп. 7.3.2, пп. 7.4.10, пп. 7.4.23 та п. 8.2.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Касьяна, 29, м. Кобеляки, Полтавська обл., 39200) на користь Комунального некомерційного підприємства "Кобеляцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" Кобеляцької міської ради (вул. Шевченка, 78/109, м. Кобеляки, Полтавська обл., 39200) 1240,50 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ з набранням рішенням законної сили.
Повне рішення суду виготовлено та підписано 06.03.2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик