вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
07.03.2023 Справа № 917/1274/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І.
при секретарі судового засідання Квіта О.Т.,
розглянувши матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження», ідентифікаційний код 21697910 (вул. Московська, 41/8, кв 92, м. Київ, 01015)
до Приватного акціонерного товариства «Гірник», ідентифікаційний код 13928815 (вул. Київська, 85 А, м. Кременчук, Полтавська область, 39631)
про стягнення 868961, 21 грн
за участю представників сторін (через ВКЗ):
від позивача: Совенко О.П.;
від відповідача: Черниш М.В.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Гірник» про стягнення 898 999,41 грн заборгованості за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 05.2018 від 10.05.2018, з яких: 286 138,20 грн основного боргу, 277 611,80 грн пені; 169 566,91 грн 15% річних, 137 068,68 грн інфляційних втрат; 28 613,82 грн штрафу.
Суд ухвалою від 17.10.2022 залишив позовну заяву без руху та надав позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви та доказів їх направлення на адресу відповідача.
Позивач у визначений судом термін усунув недоліки позовної заяви шляхом подачі доповнень до позовної заяви.
Ухвалою від 28.10.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, визнав справу малозначною, постановив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду від 28.10.2022 відповідач отримав за юридичною адресою 07.11.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з підписом представника відповідача про отримання, тому останнім днем строку для подання відзиву є 22.11.2022. У визначений судом строк відповідач відзиву не подав.
29.11.2022 суд отримав заяву позивача про зменшення позовних вимог, в якій позивач, посилаючись на часткове погашення відповідачем основного боргу в сумі 22 038, 20 грн, просить стягнути з відповідача 876 961, 21 грн заборгованості за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 05.2018 від 10.05.2018, з яких: 264 100,00 грн основного боргу, 277 611,80 грн пені; 169 566,91 грн 15% річних, 137 068,68 грн інфляційних втрат; 28613,82 грн штрафу.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно відмітки канцелярії Господарського суду Полтавської області, заява про зменшення позовних вимог була подана позивачем 28.11.2022, тобто в межах 30-ти денного строку з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду ухвалою від 19.01.2023.
14.12.2022 суд отримав від відповідача заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив на позов з клопотанням про продовження строку на його подання (а. с. 56-66).
19.12.2022 суд постановив ухвалу про задоволення заяви Приватного акціонерного товариства «Гірник» про розгляд справи № 917/1274/22 за правилами загального позовного провадження та перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі суд призначив на 19.01.2023.
20.12.2022 суд отримав заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач, посилаючись на часткове погашення відповідачем основного боргу в сумі 8000, 00 грн, просить стягнути з відповідача 868 961, 21 грн заборгованості за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 05.2018 від 10.05.2018, з яких: 256 100,00 грн основного боргу, 27 7611,80 грн пені; 169 566,91 грн 15% річних, 137 068,68 грн інфляційних втрат; 28 613,82 грн штрафу.
Відповідно до ч. 6 ст. 250 ГПК України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі.
За таких обставин суд прийняв до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, про що постановив ухвалу від 19.01.2023.
Ухвалами від 16.01.2023, 26.01.2023, 07.02.2023 суд відмовив позивачу та відповідачу в задоволенні заяв про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції в зв'язку з відсутністю технічної можливості.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, як замовником за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом, своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості та підстави нарахування і стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат, 15% річних за прострочення грошового зобов'язання.
У відзиві на позов (а.с.61-65) відповідач зазначив, що не заперечує проти взятих на себе зобов'язань за Договором в розмірі основного боргу, підтверджених актами виконаних робіт (наданих послуг), однак заперечує проти розміру нарахованих штрафних санкцій. Відповідач посилається на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення штрафу, пені і процентів річних, що є несправедливим, коли наслідки виконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, та просить суд обмежити штраф та пеню, а також відмовити у стягненні відсотків річних та інфляційних нарахувань з підстав справедливості, пропорційності.
Також зазначає, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, які за умовою договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, підпадають під визначення пені, тому просить відмовити у стягненні річних з посиланням на ст. 61 Конституції України.
Одночасно відповідач у відзиві посилається на те, що підставою для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання відповідно до пункту 8.5. Договору є форс-мажорні обставини; що дія форс-мажорних обставин в Україні підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 в зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 на 30 діб та подальшого його продовження. Крім цього Відповідач здійснив контррозрахунок суми штрафних санкцій, за яким сума пені складає 213 485,45 грн, а інфляційні втрати складають 67 115,76 грн.
У відповіді на відзив від 19.12.2022 (а.с.81-84) позивач зазначив, що доводи відповідача про звільнення його від сплати штрафних санкцій в зв'язку з форс-мажорними обставинами є помилковими, оскільки сама лише довідка Торгово-промислової палати України не може бути доказом існування форс-мажорних обставин; що обов'язок відповідача з оплати послуги за Договором перевезення виник в 2018 році, задовго до запровадження воєнного стану в Україні (настання надзвичайних обставин); відсутність у боржника необхідних коштів не вважається підставою для звільнення від відповідальності; позивач проявив ініціативу мирного врегулювання спору, звернувшись до відповідача з претензією про погашення заборгованості до 30.09.2022 та можливістю уникнути відповідальності за прострочення виконання зобов'язання; на думку позивача, відповідач зловживає своїм правом стосовно позивача, оскільки прострочення оплати за Договором є істотним та становить більше чотирьох років.
У запереченнях від 16.01.2023 на відповідь на відзив (а.с.105) відповідач зазначив, що форс-мажорні обставини, що виникли в державі внаслідок військової агресії росії проти України, є загальновідомим фактом і не потребує доведення, тому вважає, що відповідач не порушив положень п. 8.4. Договору від 10.05.2018 №05.2018. На думку відповідача, сторони звільнені від виконання своїх зобов'язань та відповідальності за можливе прострочене виконання зобов'язання з 24.02.2022 по дату закінчення таких обставин.
В додаткових поясненнях від 28.02.2023 (а.с.153-155) позивач вказує на відсутність підстав для зменшення чи скасування відповідачу розміру пені, штрафу, відсотків, річних чи інфляційних витрат як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. В обґрунтування своєї позиції позивач, зокрема, зазначив, що:
- не розраховуючись за отримані послуги, відповідач вів господарську діяльність за рахунок коштів позивача;
- нестача обігових коштів змусила позивача брати гроші в позику, при цьому на позивача було покладено додатковий фінансовий тягар у вигляді сплати 45% річних за обслуговування позики;
- додаткові фінансові витрати позивача були спричинені штрафними санкціями з боку контрагентів;
- з відкритих джерел (сайт державних закупівель в системі Prozorro) вбачається, що в період з 2017 року по теперішній час відповідач був переможцем щонайменше у 105 тендерах, які проводилися з метою закупівель товарів, робіт,послуг за бюджетні кошти, при цьому загальна сума договорів, укладених з відповідачем за результатами закупівель, склала у 2018 році - 13 867 041,72 грн, у 2019 - 37 269 946, 68 грн, у 2020 - 31 464 202,54 грн, у 2021 - 16 324 639,05 грн, у 2022 році - 3 173 697, 24 грн що свідчить про наявність у відповідача грошових коштів та свідоме ухилення ним від виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем;
- обов'язок відповідача оплатити послуги виник до впровадження воєнного стану;
- має місце значне та довготривале прострочення виконання умов договору (понад 4 роки).
Ухвалою від 09.02.2023 суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 07.03.2023.
Ухвалами від 13.02.2023, від 02.03.2023 суд задовольнив клопотання позивача та відповідача про участь в судовому засіданні 07.03.2023 в режимі відеоконференції .
Ухвалою від 07.03.2023 суд поновив позивачу строк подачі доказів по справі.
У судовому засіданні 07.03.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
10.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання» Промвпровадження» (позивач, перевізник) та Приватним акціонерним товариством «Гірник» (відповідач, замовник) було укладено Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 05.2018 (далі - Договір перевезення), відповідно до умов якого перевізник зобов'язався приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним замовником, вантаж, який останній надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному даним Договором.
Сторони у Договорі перевезення узгодили, зокрема, такі умови.
Перевізник здійснює перевезення на підставі погоджених сторонами заявок, які замовник надсилає перевізнику поштою, електронною поштою, факсом тощо або узгоджує усно за допомогою телефонного зв'язку. Заявка повинна містити пункт завантаження вантажу, пункт призначення вантажу, строк надання транспортних засобів під завантаження, строк доставки вантажу (п. 1. 2. Договору перевезення).
Сторони домовились, що всі послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, отримані замовником від перевізника, вважаються отриманими на виконання цього договору (п. 1. 3. Договору перевезення).
Загальна вартість послуг (провізної плати) за кожною заявкою зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін у день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу. У разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізної плати) за кожну декаду зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день відповідної декади (п. 2. 4. Договору перевезення).
Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок перевізника оплати вартості послуг (провізної плати) протягом 10 після закінчення розрахункового періоду (календарного місяця). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього договору (п. 2. 8 Договору перевезення).
Перевізник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості послуг надати їх замовнику. У такому випадку замовник повинен оплатити повну вартість наданих послуг (провізну плату) протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт (наданих послуг) (п. 2. 9 Договору перевезення).
Зараховані на поточний рахунок перевізника кошти незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжних документах замовника, розподіляються у наступній черговості: 1) погашення існуючої заборгованості за надані послуги згідно Договору; 2) оплата послуг за звітний період; 3) оплата послуг, що надаються у період зарахування коштів; 4) аванс (п. 2. 11 Договору перевезення).
Протягом травня - жовтня 2018 року позивач надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 865 620, 00 грн, що підтверджується актами виконаних робіт (надання послуг), підписаними уповноваженими представниками сторін та засвідченими печатками:
акт № 527 від 31.05.2018 на суму 78 300,00 грн;
акт № 644 від 30.06.2018 на суму 175 500,00 грн;
акт № 1161 від 28.09.2018 на суму 447 120,00 грн;
акт № 1235 від 31.10.2018 року на суму 164 700,00 грн.
Акти свідчать, що жодних претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) замовник до перевізника не має.
Виходячи з умов п. 2.9 Договору строк оплати за отримані послуги є таким, що настав.
Письмові заявки відповідача на перевезення в матеріалах справи відсутні, проте замовник визнає факт виконання обов'язків перевізником, про що свідчить часткова сплата вартості отриманих послуг з перевезення, проведення звірок розрахунків між сторонами. У відзиві на позов відповідач зазначив, що не заперечує проти взятих на себе зобов'язань за Договором, підтверджених актами виконаних робіт, в розмірі основного зобов'язання.
Згідно з підписаним між сторонами актом звірки станом на 31.08.2019 відповідач не здійснив оплату за отримані ним авто послуги у визначені п. 2. 9. Договору перевезення строки. Актом зафіксовано заборгованість відповідача в розмірі 865 620, 00 грн.
29.03.2021 сторони підписали протокол № 1 зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого сума заборгованості ПрАТ «Гірник» перед ТОВ «НВО «Промвпровадження» за Договором перевезення зменшилась до 579 481,80 грн.
В подальшому між позивачем та відповідачем було проведено звірку взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 - 31.08.2022, за результатами якої сторонами було складено акт. Даним актом зафіксовано, що заборгованість ПрАТ «Гірник» перед ТОВ «НВО «Промвпровадження» станом на 31.08.2022 складає 286 138, 20 грн.
В рахунок часткової оплати за отримані згідно з Договором послуги відповідач сплатив позивачу після відкриття провадження у справі 30 038, 20 грн, що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями (а. с. 50-55, 77-78).
Таким чином внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання за Договором перевезення у відповідача виникла заборгованість, яка станом на момент розгляду спору по суті з урахуванням здійснених відповідачем сплат становив 256 100,00 грн. Враховуючи положення п. 2. 11 Договору перевезення про черговість платежів, несплаченими залишлися послуги, надані за актом виконаних робіт (надання послуг) № 1161 від 28.09.2018 року на суму 447 120,00 грн (неоплачений на суму 91 400 грн); акт виконання робіт (надання послуг) № 1235 від 31.10.2018 на суму 164 700,00 грн. (неоплачений повністю).
Як вбачається з поданих позивачем платіжних доручень до заяви від 07.03.2023 за період з 21.12.2022 по 21.02.2023 відповідачем додатково було сплачено відповідачу 57 000 грн в рахунок заборгованості за отримані згідно з Договором послуги. Строк для подачі вказаних доказів продовжено ухвалою від 07.03.2023.
За таких обставин, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України провадження у справі в цій частині вимог (на суму 57 000,00 грн, сплачених після звернення позивача з позовною заявою до суду) підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.
Таким чином, станом на момент розгляду справи в суді різниця між вартістю наданих послуг та сумою сплачених за них коштів складає 199 100,00 грн, що визнається представником відповідача в судовому засіданні.
Суд при вирішенні спору по суті враховує таке.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір перевезення.
Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України), перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 307 ГК України).
Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ст. 610 ЦК України вказується, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем визнається, відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором перевезення в сумі 199 100,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поряд з цим ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5. 7. Договору перевезення сторонами передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів замовник додатково сплачує перевізнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми заборгованості.
В п. 5.8. Договору перевезення сторонами узгоджено, що замовник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п'ятнадцять) процентів річних від простроченої суми. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у Договорі.
Керуючись ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 5 (п'ять) років від дня коли зобов'язання мало бути виконане (п. 5.10. Договору перевезення).
Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у встановлений Договором перевезення строк, позивачем заявлено вимоги про стягнення:
- 277 611, 80 грн пені за загальний період з 04.10.2018 до 04.10.2022. За розрахунком позивача, пеня за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт №1161 від 28.09.2018 на суму 447 120,00 грн (неоплачений на суму 121 438,20 грн) становить 120 094,66 грн за період з 04.10.2018 по 04.10.2022. Пеня за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт №1235 від 31.10.2018 на суму 164 700,00 грн (неоплачений повністю) становить 157 517,14 грн за період з 06.11.2018 по 04.10.2022;
- 169 566,91 грн 15% річних за загальний період з 04.10.2018 до 04.10.2022. За розрахунком позивача, 15% річних за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт №1161 від 28.09.2018 на суму 121 438,20 грн за період з 04.10.2018 по 04.10.2022 складають 72 912,82 грн. 15% річних за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт № 1235 від 31.10.2018 на суму 164 700,00 грн за період з 06.11.2018 по 04.10.2022 складають 96 654,09 грн;
- 137 068,68 грн інфляційних втрат за загальний період з жовтня 2018 по серпень 2022. Згідно з розрахунком позивача, інфляційні за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт №1161 від 28.09.2018 на суму 121 438,20 грн за період з 04.10.2018 по 31.08.2022 складають 59 917,42 грн. 15% річних за прострочення оплати за послуги, надані згідно з актом виконаних робіт № 1235 від 31.10.2018 на суму 164700,00 грн за період з 06.11.2018 по 31.08.2022 складають 77 151, 26 грн;
- 28 613,82 грн - 10% штрафу за прострочення оплати послуг з перевезення понад 30 календарних днів (від суми боргу в розмірі 286 138,20 грн).
Щодо вимог про стягнення пені судом приймається до уваги наступне.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як було встановлено судом, в п. 5.10. Договору сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 5 (п'ять) років від дня коли зобов'язання мало бути виконане.
З урахуванням зазначеного положення договору позивач управі нараховувати пеню понад строки, визначені частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши розрахунок пені позивача, суд погоджується з правильністю такого.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 15 % річних.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунків 15 % річних (розмір яких був узгоджений сторонами в п.5.8 Договору) та інфляційних втрат позивача, суд визнає обґрунтованим вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 137 068,68 грн за загальний період з жовтня 2018 до серпня 2022, а також 169 566,91 грн 15 % річних за загальний період з 04.10.2018 до 04.10.2022.
Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА 360».
Судом відхиляються заперечення відповідача, викладені у відзиві стосовно того, що передбачені договором 15 % річних фактично є пенею, оскільки п. 5.8. Договору передбачене перерахування саме 15% річних від простроченої суми.
Штраф у розмірі 28 613, 82 грн, що складає 10% від суми заборгованості за прострочення оплати понад 30 календарних днів, який передбачений п. 5.7 Договору перевезення, розрахований позивачем також вірно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 №904/5770/18, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
З приводу клопотання відповідача у відзиві на позов від 06.12.2022 про зменшення пені суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 зробила наступний правовий висновок: «для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п.8.24 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (п. 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач послався на неспівмірність заявлених до стягнення санкцій у вигляді штрафу, пені, процентів річних, інфляційних втрат з розміром простроченого зобов'язання, на введення воєнного стану в Україні та повідомив, що заборгованість виникла по незалежним від нього обставинам. Разом з тим, відповідачем у відзиві не зазначені конкретні обставини, які перешкоджали йому виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем на протязі більше ніж чотирьох років.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів в підтвердження власного майнового стану в період прострочення грошового зобов'язання перед позивачем (2018-2023 роки).
Разом з цим, позивач заперечив проти клопотання відповідача та вказав, що не розраховуючись за отримані послуги, відповідач вів господарську діяльність за рахунок коштів позивача; нестача обігових коштів змусила позивача брати гроші в позику, при цьому на позивача було покладено додатковий фінансовий тягар у вигляді 45% за обслуговування позики; додаткові фінансові витрати позивача були спричинені штрафними санкціями з боку контрагентів; в період з 2017 року по теперішній час відповідач був переможцем щонайменше у 105 тендерах, проте за отримані від позивача послуги не розрахувався; обов'язок відповідача оплатити послуги виник до впровадження воєнного стану; має місце значне - понад 4 роки прострочення виконання умов договору.
Здійснивши аналіз конкретної ситуації, суд дійшов наступного висновку.
Інфляційні витрати та річні є невід'ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 27, 28 постанови від 12.02.2020 по справі № 917/1421/18 зробив висновок про те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а становлять спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу належить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ними утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, річні та інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.
Засобом відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання є пеня та штраф.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідач у зобов'язанні допустив прострочення та не надав суду доказів вжиття всіх можливих заходів для оплати отриманих послуг.
Посилання відповідача на загальновідомі обставини щодо воєнного стану без надання конкретних доказів впливу таких обставин саме на діяльність відповідача і на можливість проведення ним розрахунку не є достатнім для зменшення штрафних санкцій оскільки ставить в нерівне становище відносно позивача, який теж здійснює свою діяльність в аналогічних умовах.
Крім цього, суд вважає слушним зауваження позивача стосовно того, що прострочення відповідача виникло до впровадження воєнного стану та триває значний час - понад чотири роки.
Одночасно судом приймається до уваги, що п. 5. 6. Договору передбачено, що при наявності у замовника боргових зобов'язань перед Перевізником у розмірі, що не перевищує 20 000,00 грн (або 50% вартості наданих послуг), Перевізник призупиняє подальше надання послуг за цим Договором до повного розрахунку.
Таким чином позивач не скористався можливістю вчинити дії, які б могли призвести до зменшення його збитків внаслідок порушення зобов'язання відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
З урахуванням встановлених обставин справи, а також враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості після подання позову, суд вважає, що справедливим та пропорційним характеру порушення, яке є довготривалим (понад чотири роки), є стягнення з відповідача пені в розмірі, який не перевищує розмір основного боргу. В зв'язку з викладеним, суд зменшує розмір стягуваної з відповідача пені до 199 000,00 грн від правомірно заявленої позивачем суми.
Водночас, судом відхиляються викладені у відзиві доводи відповідача стосовно звільнення від виконання зобов'язань за Договором (в тому числі зобов'язань щодо сплати інфляційних нарахувань, річних, штрафу та пені) з посиланням на наявність наявності форс-мажорних обставин.
За ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
В той же час, ч.1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Зазначена обставина визнається судом загальновідомою та не потребує доказування.
Одночасно судом береться до уваги, що сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази причинно-наслідкового зв'язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань.
Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «… Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом …».
Відповідач не надав доказів, які свідчать про те, як саме форс-мажорні обставини пов'язані з введенням воєнного стану в Україні безпосередньо вплинули на виконання ним зобов'язань за договором, (товариство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна товариства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати діяльність під час введеного воєнного стану, пошкоджено чи знищено нерухоме майно товариства). Також, в обґрунтування своїх доводів відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження скрутного фінансового становища загалом, та його погіршення після введення воєнного стану.
Одночасно суд звертає увагу, що порушення відповідачем строку оплати мало місце в 2018 році, тобто більш ніж за три роки до введення воєнного стану в Україні.
Форс-мажор повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності. Відповідачем не доведено, що м. Кременчук (місцезнаходження відповідача) перебувало в окупації чи оточенні, що внаслідок воєнного стану він не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов'язання.
Відтак, твердження відповідача про необґрунтованість позову з причин настання форс-мажорних обставин, є необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині оплати отриманих послуг, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача. З урахуванням встановлених судом обставин, позовні вимоги про стягнення пені слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат позивача, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, про які заявлено позивачем, суд виходив із наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 1312 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, як зазначено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Закону повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Частиною четвертою статті 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
В позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача 35 959, 98 грн витрат на професійну правничу допомогу на підставі Договору про надання адвокатських послуг від 20.09.2022 Між Позивачем та адвокатом Черниш М.В. було укладено Договір про надання адвокатських послуг від 20.09.2022, відповідно до якого замовник (позивач) доручає, а адвокат (Черниш М.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серіяЖТ№001241 від 15.06.2021) бере на себе обов'язок надати правову допомогу, адвокатські послуги та виконати роботи в обсязі та на умовах передбачених цим договором.
Додатком від 04.10.2022 до договору про надання адвокатських послуг визначено конкретне доручення замовника та вартість послуг адвоката, а саме вартість послуг за аналіз, підготовку процесуальних документів, збір доказів та супроводження господарської справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження», до Приватного акціонерного товариства «Гірник» про стягнення заборгованості у розмірі 898 999,41 грн встановлюється у вигляді гонорару у розмірі 4% від ціни позову, що становить 35 959,98 грн. Оплата здійснюється після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом приймається до уваги, що позивачем було доведено обґрунтованість позовних вимог в розмірі 898 999,41 грн на момент подання позову, а зменшення розміру позовних вимог та закриття провадження у справі в частині основного боргу стало наслідком часткового погашення боргу відповідачем під час розгляду справи.
Враховуючи викладене, адвокатські витрати, які мають бути понесені позивачем, а також витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача з його вини.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Гірник», ідентифікаційний код 13928815 (вул. Київська, 85 А, м. Кременчук, Полтавська область, 39631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження», ідентифікаційний код 21697910 (вул. Московська, 41/8, кв 92, м. Київ, 01015): 199 100,00 грн основного боргу, 199 000, 00 грн пені; 169 566, 91 грн 15% річних, 137 068, 68 грн інфляційних втрат; 28 613,82 грн штрафу; 13 034,42 грн - судовий збір; 35 959,98 грн витрат на правову допомогу.
3. Провадження у справі в частині стягнення 57 000 грн основного боргу закрити.
4. Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2023.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І.І. Пушко