пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 лютого 2023 року Справа № 903/971/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Степфор”
до відповідача: Приватного підприємства “Захід Агро”
про стягнення 233912,19 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Степфор” звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства “Захід Агро” про стягнення 233912,19 грн, з них 189200,00 грн основного боргу, 4401,00 грн - 3 % річних, 40311,19 грн інфляційних втрат.
При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 647 від 03.02.2022 в частині своєчасної та повної поставки товару та не повернення попередньої оплати його вартості.
Ухвалою суду від 26.12.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.12.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
Ухвалу суду від 26.12.2022 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Незалежності,60А, м.Рожище, Волинська область, 45100.
02.01.2023 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040488655 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “досилається за вказаною адресою”.
В судовому засіданні 24.01.2023, з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці відкласти підготовче засідання в межах строку передбаченого ГПК України.
Ухвалою суду від 24.01.2023 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання відбудеться 07.02.2023.
Ухвалу суду від 24.01.2023 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Незалежності,60А, м.Рожище, Волинська область, 45100.
02.02.2023 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040526298 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Позивач в судове засідання не з'явився, згідно заяви від 20.01.22(вх.№01-75/507/23) просили слухати у їх відсутності.
В судовому засіданні 07.02.2023, беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.02.2023.
Ухвалою суду від 07.02.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 28.02.2023.
13.02.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення розгляду справи без участі представника позивача. Дана заява долучена до матеріалів справи.
Ухвалу суду від 07.02.2023 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Незалежності,60А, м.Рожище, Волинська область, 45100.
16.02.2023 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040541980 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “ адресат відсутній за вказаною адресою”.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
03.02.2022 між Приватним підприємством «Захід Агро» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Степфор” (покупець) укладено договір № 647 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату (а.с.6-8).
Відповідно до пункту 1.2 договору предметом даного договору є просо, код 1008 відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, що надалі іменується товар, найменування та асортимент якого визначається у рахунках-фактурах та накладних на товар.
Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється до 03.03.2022 на умовах терміну FCA, зі складу постачальника відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС-2010, що застосовуються з урахуванням умов даного договору та його внутрішньодержавного характеру.
Згідно з п. 4.4. договору покупець здійснює попередню оплату товару не пізніше ніж у день прибуття транспортних засобів на завантаження товару на склад постачальника на підставі рахунку або договору.
Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором, у тому числі щодо обміну оригіналами бухгалтерських документів. Одностороння відмова від договору не допускається, крім випадків прямо передбачених чинним законодавством України та даним договором.
Даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками без будь яких зауважень.
На виконання умов договору відповідач виставив рахунок № 7 від 16.02.2022 на суму 378400,00 грн, а позивач здійснив попередню оплату за товар згідно платіжного доручення № 1003 від 18.02.2023 на суму 189200,00 грн (а.с.9-10).
Однак, як стверджує позивач відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати.
З метою досудового врегулювання спору позивач 09.09.2022 направив на адресу відповідача вимогу № 1 від 17.08.2022 в якій просив протягом трьох банківських днів з дня отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 189200,00 грн, яка залишена відповідачем без відповіді (а.с.11-13).
Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 189200,00 грн попередньої оплати, 40311,19 грн інфляційних втрат, 4401,00 грн - 3 % річних.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/5444/17, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 в справі №911/1958/18.
Разом з тим, позивачем надано претензію №1 від 17.08.2022 про повернення попередньої оплати у розмірі 189200,00 грн, яку було направлено на адресу відповідача у підтвердження чого надано опис вкладення, фіскальний чек від 09.09.2022 та поштову накладна №3301200393938 від 09.09.2022, вид відправлення - Укрпошта Експрес.
Документальні відомості щодо дати отримання направленої позивачем претензії № 1 від 17.08.2022 сторонами не надані, тому суд свої висновки щодо дати отримання претензії робить виходячи з Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 N 958.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, нормативний строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Судом враховується, що норми законодавства не встановлюють обов'язку вручати претензію безпосередньо адресату чи перевіряти факт такого отримання.
Суд вважає, що позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про наявність у нього претензій до споживача, надіславши йому претензію листом відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
Враховуючи те, що претензія здана до відділення поштового зв'язку 09.09.2022 (про що свідчить відбиток штемпеля поштового відділення на описі вкладення у лист), суд вважає датою її отримання відповідачем 17.09.2022 (наступний день після закінчення 5-ти денного строку пересилання без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку (збільшеного на один день)) відповідно до п.п. 4 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, а з 18.09.2022 розпочався семиденний строк на виконання зобов'язання визначений ст. 530 ЦК України.
Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на викладене, строк виконання грошового зобов'язання є таким, що настав, з 27.09.2022 (враховуючи, що останній день строку припав на неробочий день, останнім днем є перший за ним робочий день, тобто 26.09.2022) боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку що позивач має право вимагати повернення, зробленої ним на користь відповідача передплати за договором, оскільки відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, товар за договором не поставив.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідачем належними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України обставин, повідомлених позивачем, не спростовано, доказів поставки товару, так як і повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар відповідачем не надано.
За наведених вище обставин, судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, не здійснив поставку товару у повному обсязі та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 189200,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 40311,19 грн та 3% річних у розмірі 4401,00 грн на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Як встановлено судом вище, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Нарахування на суму боргу 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Дані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Отже, правовідношення, в якому у зв'язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати через не поставку товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначалося вище, 09.09.2022 позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію №1 від 17.08.2022 з вимогою повернути суму попередньої оплати у розмірі 189200,00 грн, а тому суд вважає, що обов'язок із повернення суми попередньої оплати виник у відповідача з моменту прибуття листа до відділення поштового зв'язку за адресою місцезнаходження відповідача, тобто, з 17.09.2022.
Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 2 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку з урахуванням поштового пробігу, семиденного строку та вихідних днів, з 27.09.2022.
Слід зазначити, що ст. 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої ст. 625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його частково вірним, оскільки позивачем не вірно визначено настання строку виконання грошового зобов'язання з повернення коштів та, як наслідок, початкову дату нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України.
За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для нарахування позивачем та стягнення з відповідача 3% річних за період з 27.09.2022 по 12.12.2022 у розмірі 1197,40 грн та інфляційних втрат за жовтень-листопад 2022 року у розмірі 6087,51 грн.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3203,60 грн 3% річних та 34223,68 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю та необгрунтованістю.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 196484,91 грн, з них 189200,00 грн основного боргу, 1197,40 грн - 3% річних та 6087,51 грн інфляційних втрат, в іншій частині вимоги про стягнення 3203,60 грн 3% річних та 34223,68 грн інфляційних втрат підлягають відхиленню через безпідставність на необгрунтованість.
У відповідності до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного підприємства “Захід Агро” (вул.Незалежності,60А, м.Рожище, Волинська область, 45100, код ЄДРПОУ 37887411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Степфор” (вул.Артилерійська,3-А, будівля В-2, м.Рівне, Рівненська область, 33001, код ЄДРПОУ 40310088) 196484,91 грн (сто дев'яносто шість тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 91 коп.), з них 189200,00 грн основного боргу, 6087,51 грн інфляційних втрат, 1197,40 грн - 3 % річних, а також 2947,28 грн (дві тисячі дев'ятсот сорок сім гривень 28 коп.) витрат по сплаті судового збору.
4. В позові про стягнення 37427,28 грн, з них 34223,68 грн інфляційних втрат та 3203,60 грн - 3 % річних відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
10.03.2023.
Суддя А. С. Вороняк