пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 березня 2023 року справа №903/145/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", м. Київ
до відповідача : Фізичної особи-підприємця Щурука Валерія Георгійовича, м. Володимир
про стягнення 104 471,70 грн.,
встановив: 06 лютого 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області за підписом провідного експерта із супроводження централізованого збору управління раннього збору заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу Департаменту проблемної заборгованості роздрібних клієнтів АТ "Райффайзен Банк" Лозіної О.Ю. (довіреність від 05.09.2022р. №360/22-Н), з посиланнями на укладення між сторонами та невиконання боржником умов договору банківського обслуговування №CMDPT-633035 від 28.08.2019р. (заява про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756), надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" від 02.01.2023р. №114/5-224735 до підприємця Щурука Валерія Георгійовича про стягнення на користь кредитної установи 104 471,70 грн., в тому числі, 90 353,26 грн. кредитної заборгованості та 14 118,44 грн. грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами.
Ухвалою від 07.02.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 09.03.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
21 лютого 2023 року судом було зареєстровано клопотання АТ "Райффайзен Банк" від 14.02.2023р. №114/5-К-286217 про розгляд справи без участі представника позивача.
У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив. Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала від 07.02.2023р. про відкриття провадження у справі, згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена особисто Щуруку В.Г. 10 лютого 2023 року).
Судом враховується, що ухвалою від 07.02.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Відтак, відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.
Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред'явлених позовних вимог, наявність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими обставинами:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2019 року між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (Банк) та підприємцем Щуруком Валерієм Георгійовичем (Клієнт) було укладено договір банківського обслуговування №CMDPT-633035, згідно з умовами котрого, з дати початку кредитування клієнт має право отримати, а банк зобов'язаний за умови відсутності (недостатності) коштів на картковому рахунку, надати клієнту в межах поточного ліміту кошти (Кредит), а клієнт зобов'язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування. Кредит надається шляхом зарахування коштів кредиту з карткового рахунку у випадках, визначених договором.
Згідно з п. 2 угоди від 28.08.2019р., сторони погодили, що підписанням цієї угоди клієнт приймає публічну пропозицію АТ "Райффайзен Банк" про надання послуг в порядку та на умовах, викладених в правилах та висловлює повну та безумовну згоду з її умовами. Підписанням угоди сторони безумовно визнають, що публічна пропозиція, угода, правила, тарифи, заяви разом зі всіма змінами, додатками та додатковими договорами/угодами до них в сукупності є договором банківського обслуговування, складають його зміст, мають обов'язкову силу та застосовуються до відносин сторін так само, якби їх було викладено безпосередньо в тексті цього документу. Договір банківського обслуговування є укладеним з дати підписання сторонами угоди та скріплення печатками банку і клієнта (за наявності).
Підписанням угоди від 28.08.2019р. №CMDPT-633035 клієнт підтверджує, що він ознайомлений та згоден з правилами та тарифами, що є чинними на дату підписання угоди (п. 7 угоди).
Згідно з п. 8 угоди №CMDPT-633035, банк зобов'язується надати клієнту послуги в порядку та на умовах, визначених договором. Клієнт самостійно обирає послуги, які він бажає отримати та визначає їх у відповідній заяві. Зобов'язання банку щодо надання окремих послуг, зобов'язання клієнта щодо їхньої оплати, інші зобов'язання сторін виникають з моменту підписання банком та клієнтом заяви та після виконання клієнтом інших умов, визначених договором та законодавством України, зокрема, після надання клієнтом необхідних документів та інформації.
Суд зазначає, що угода від 28.08.2019р. №CMDPT-633035 підписана сторонами, скріплена відтиском печатки банку.
12 вересня 2019 року між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) було підписано заяву про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" №011/65410/640756, відповідно до якої на умовах цієї заяви з дати початку кредитування клієнт має право отримати, а Банк зобов'язаний за умови відсутності (недостатності) коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 МФО 325570 (далі - КР) надати клієнту в межах поточного ліміту кошти (кредит), а клієнт зобов'язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування (далі - проценти). Кредит надається шляхом зарахування коштів кредиту на КР одночасно з ініціюванням клієнтом платіжних (видаткових) операцій за КР або шляхом договірного списання банком коштів кредиту з КР у випадках, визначених договором. Метою кредиту є фінансування господарської (підприємницької) діяльності клієнта, та сплата клієнтом страхового платежу згідно пункту 6 цієї заяви у зв'язку із чим до відносин сторін не застосовується Закон України "Про споживче кредитування". Банк у будь-який час протягом строку дії заяви має право здійснювати перевірку цільового використання кредиту, вимагати від клієнта надання доступу до приміщень або матеріальних цінностей та будь-яких документів, необхідних для здійснення такої перевірки, а клієнт зобов'язаний на першу вимогу банка забезпечити представникам банка доступ до відповідних приміщень або матеріальних цінностей та надати документи, що підтверджують цільове використання кредиту.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. заяви про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756, максимальний ліміт кредиту складає 250 000 грн (максимальний ліміт), в межах якого встановлюється поточний ліміт кредиту (поточний ліміт). Максимальний та поточний ліміт (ліміти). Розмір поточного ліміту на дату підписання заяви 145 000 грн.
Пунктом 1.4. заяви про надання Кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756 визначено, що строк кредиту - сукупність періодів, протягом яких Банк визначає поточний ліміт відповідно до пункту 2 заяви. На дату підписання заяви строк кредиту становить 24 місяці, що починається з наступного робочого дня, що слідує за датою підписання заяви та закінчується 12.09.2021р.
Згідно з п.п. 1.5., 1.6. заяви від 12.09.2019р. №011/65410/640756, проценти за користування кредитом - процентна ставка фіксована, 29,9% річних. Проценти за користування недозволеним овердрафтом - процентна ставка фіксована 49% річних.
Відповідно до п. 4.1. заяви №011/65410/640756, проценти нараховуються в порядку, визначеному п.п. 2.5.2, 2.5.3 п. 2.5 ст. 2 розділу 8 Правил, за фактичне користування кредитом на щоденний залишок заборгованості по кредиту, зменшений на суму операцій, до яких застосовується пільговий період.
Згідно з п. 4.2. заяви від 12.09.2019р. №011/65410/640756, клієнт зобов'язаний до 10 числа включно кожного місяця, наступного за місяцем користування кредитом сплатити банку обов'язковий платіж в розмірі 15% від власної заборгованості перед банком (яка включає заборгованість за кредитом, проценти, неустойки, комісійні винагороди за обслуговування КР, проценти за недозволеним овердрафтом), але не менше фіксованої суми, встановленої тарифами банка або суми залишку власної заборгованості перед банком, якщо вона менша за зазначену суму. Заборгованість за недозволеним овердрафтом та сума прострочених грошових зобов'язань клієнта за договором мають бути сплачені в повному обсязі негайно.
За умовами п. 4.3 заяви про надання Кредиту "Кредитна картка для підприємців", у визначений п. 4.2 заяви строк клієнт має забезпечити наявність коштів на КР або на рахунку, зазначеному в п. 1.7 заяви, а у випадку його відсутності/закриття - на будь - яких інших рахунках клієнта в банку (в тому числі - на рахунках клієнта як фізичної особи), для подальшого здійснення банком договірного списання коштів згідно з умовами, передбаченими п. 9 угоди. Погашення заборгованості за кредитом, процентів, неустойки, комісійних винагород за обслуговування КР, процентів за недозволеним овердрафтом здійснюється шляхом здійснення банком договірного списання у визначеному п. 9 угоди порядку. У випадку об'єктивної неможливості забезпечення клієнтом достатньої суми на рахунках (арешт коштів, закриття рахунків тощо), з яких банк здійснює договірне списання коштів з метою погашення клієнтом заборгованості за кредитом, погашення клієнтом заборгованості може бути здійснене клієнтом будь-яким іншим шляхом, погодженим банком.
Відповідно до умов п.п. 7.-7.1.2. заяви про надання Кредиту №011/65410/640756, позичальник засвідчив та гарантував, що на момент підписання заяви: він має відповідний фінансовий стан та володіє достатнім рівнем платоспроможності і кредитоспроможності, необхідних для вчасного виконання ним визначених заявою зобов'язань; не існує і йому невідомі обставини, які можуть негативним чином вплинути на виконання ним визначених заявою зобов'язань або про будь-які інші поточні або майбутні зобов'язання, які можуть мати пріоритет над виконанням визначених заявою зобов'язань (крім зобов'язань, що можуть мати пріоритет в силу закону), в тому числі не існує жодної з обставин, передбачених п. 2.3. заяви).
Фінансові документи та інші надані Банку документи були подані останньому в завершеному і правильному стані і вірно відображають стан справ, фінансове становище і результат діяльності Клієнта на дату подання відповідних документів.
Відповідно до п.п. 8.-8.1.2. заяви від 12.09.2019р. №011/65410/640756, додатково до визначеної Розділом 9 Правил, клієнт зобов'язаний на вимогу банку сплатити останньому: за кожний випадок прострочення виконання передбачених заявою грошових зобов'язань - штраф у розмірі, визначеному п.п. 1.14.1 п. 1.14 ст. 1 розділу 9 правил, окрім випадків невиконання грошових зобов'язань, пов'язаних з накладенням арешту на грошові кошти, що обліковуються на картковому рахунку; за невиконання або неналежне виконання клієнтом зобов'язань, визначених п. 1.8 заяви штраф у розмірі, визначеному п.п. 1.14.2. п. 1.14 ст. 1 розділу 9 правил за кожне таке порушення.
Пунктом 10 заяви про надання Кредиту "Кредитна картка для підприємців" №011/65410/640756 передбачено, що клієнт підтверджує, що він ознайомлений з чинною редакцією правил. Клієнт визнає та підтверджує, що на взаємовідносини сторін за цією заявою поширюються положення договору, правил, в тому числі розділу 8 правил. Клієнт зобов'язується дотримуватись умов договору, правил, зокрема тих положень, що регламентують умови надання банком кредитів. Підписанням цієї заяви клієнт підтверджує що до відносин сторін за цією заявою застосовуються всі положення договору, в тому числі розділ 8 правил так само як би текст правил був би власноруч підписаний клієнтом.
Відповідно до банківської виписки по рахунку підприємця Щурука В.Г. за період з 12.09.2019р. по 05.12.2022р., позивач надав відповідачу кредит шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача. Викладені обставини свідчать, що кредитор виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредит, згідно з умовами кредитної угоди.
07 грудня 2022 року позивач надіслав на адреси підприємця Щурука В.Г. вимоги від 06.12.2022р. №114/5-К-270911 та №114/5-К-270912 про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, відповідно до яких заборгованість позичальника перед банком станом на 05.12.2022р. становить 104 471,70 грн. та складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом 90 353,26 грн. та заборгованості за відсотками 14 118,44 грн. Доказами направлення вимог виступає список згрупованих відправлень від 07.12.2022р., квитанція від 07.12.2022р. фіскальний чек відділення зв'язку від 23.10.2020р. та витяги з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення визначеної вимоги підприємцю-відповідачу 15.12.2022р.
Доказів надання відповіді на вимогу або погашення заборгованості суду не надано.
Підприємець Щурук В.Г. взяті на себе згідно умов договору банківського обслуговування №CMDPT-633035 від 28.08.2019р. та заяви про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756 зобов'язання в частині своєчасного повернення банку одержаних кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом не виконав, суму кредиту не оплатив.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до суду з позовом про примусове стягнення з боржника сум існуючої заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічне правило випливає із ст. 509 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України ).
Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч. 1 ст. 1056 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відсотки за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.
Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що в даному випадку відносини між АТ "Райффайзен Банк" та підприємцем Щуруком В.Г. носять договірний характер, укладений між ними договір банківського обслуговування №CMDPT-633035 від 28.08.2019р. із заявою про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756 предметами судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавалися, договірними сторонами розірвані чи змінені не були, договори містять усі істотні умови, встановлені для угод відповідного роду, підписані уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав від позивача кредитні кошти і заборгованість останнього станом на 27.06.2022 складає 90 353,26 грн.
Суд засвідчує, що на виконання своїх договірних зобов'язань позивач надав відповідачу кредит шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача, що підтверджується банківською випискою по рахунку підприємця Щурука В.Г. за період з 12.09.2019р. по 05.12.2022р.
Банківська виписка з рахунку позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рух коштів по банківському рахунку відповідача, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №554/4300/16-ц від 25.05.2021р.)
Згідно із п. 42 Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/10254/18 від 23.09.2019р., виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості. При цьому банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а отже є належним доказами надання позичальнику кредитних коштів.
Судом встановлено, що взяті на себе у відповідності до умов договору банківського обслуговування №CMDPT-633035 від 28.08.2019р. та заяви про надання кредиту "Кредитна картка для підприємців" від 12.09.2019р. №011/65410/640756, зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування (у порядку та строки, визначені договором) підприємець Щурук В.Г. не виконав.
Відтак суми, котрі входять до ціни позову, зокрема, прострочена заборгованість по основному кредиту та заборгованість по відсотках відповідають фактичним обставинам справи, положенням чинного законодавства, укладеного договору, підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не були спростовані чи заперечені відповідачем, підлягають, на переконання суду, стягненню з боржника на користь позивача в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України в повному об'ємі за рахунок підприємця Щурука Валерія Георгійовича.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Щурука Валерія Георгійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , серія та номер паспорта: НОМЕР_4 , виданий Володимир-Волинським МВ УМВС України у Волинській області, 20.05.1998р., дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4А, код ЄДРПОУ 14305909) 90 353,26 грн. кредитної заборгованості, 14 118,44 грн. грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, а всього 104 471,70 грн. та 2684 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 10.03.2023р.
Суддя В. А. Войціховський
рішення направити:
- представнику АТ "Райффайзен Банк" Лозіній О.Ю. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );
- підприємцю Щуруку В.Г. ( АДРЕСА_2 ).