Заводський районний суд м. Запоріжжя
вул. Лізи Чайкіної 65, м. Запоріжжя, 69106
тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua
Справа № 332/444/23
Провадження № 1-кп/332/147/23
09 березня 2023 р.м.Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022080020000300 від 17.09.2022 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Новомиколаївка, Запорізької області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, який проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти у військовому звані «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, -
обвинуваченого за ч. 4 ст. 408 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, 19.08.2022, приблизно о 09 год. 00 хв. діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 на території АДРЕСА_3 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами військової частини (місця служби).
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав в повному обсязі та підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, у скоєному щиро розкаявся. Пояснив, що майже з перших днів збройної агресії рф - а саме, з 05.03.2022 добровільно боронить Україну у складі військової частини НОМЕР_1 , був на нульових позиціях, приймав активну участь у безпосередніх зіткненнях з противником. 19 серпня минулого року він дійсно самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 на території АДРЕСА_3 . При цьому він здав зброю командирам та повідомив останніх про свої наміри. Свій вчинок пояснює фізичним та моральним виснаженням, відсутністю ротації, наявністю у частині нестатутних відносин головних сержантів з рядовими, відсутністю належного реагування з цього приводу вищого керівництва, тощо. Однак цим свій вчинок не виправдовує, щиро кається у скоєному, готовий повернутися до військової частини для несення служби та пройти військово-лікарську комісії з приводу придатності несення служби.
Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні і викладені в обвинувальному акті, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану повністю доведена, і його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України.
Обставиною, що пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття в скоєному кримінальному правопорушенні, що полягає у критичній оцінці обвинуваченого своєї протиправної поведінки, що характеризується щирим осудом цієї поведінки, повним визнанням своєї вини, висловленні жалю з приводу вчиненого та готовності нести покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання, необхідні і достатні для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про міру покарання, суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, особу винного, який є військовослужбовцем, його юний вік, сімейний стан, який під наглядом лікаря нарколога та психіатра не перебуває, згідно службової характеристики зарекомендував себе посередньо, обставину, яка пом'якшує покарання щире каяття, відсутність обставин, що його обтяжують, те що обвинувачений раніше не судимий, у зв'язку з чим, суд доходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
При вирішенні питання про можливість на підставі вироку суду звільнити обвинуваченого від відбування покарання, суд перш за все враховує внормовані статтею 75 КК України підстави звільнення від відбування покарання, відповідно до якого, суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при призначенні, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Перешкоди для застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання за формальними критеріями, що передбачені статтею 75 КК України, щодо ОСОБА_4 відсутні.
Наведені судом пом'якшуючі покарання обставини і дані про особу винного є цілком сприятливими для прийняття такого рішення.
Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання.
Наведені міркування дають суду підстави дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого за вироком найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.
Невжиття ж звільнення від покарання з випробуванням лише з мотивів тяжкості вчиненого злочину та суворості передбаченого за нього покарання є таким, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.
Речові докази та судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням строком на два роки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 зобов'язання:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши останнього з під варти в залі суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м. Запоріжжя, шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1