Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 362/5617/19
провадження № 61-2600св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєляєва Андрія Васильовича на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М., та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» (далі - ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА»), в якому просив:
- визнати недостовірною інформацією слова: (тут і далі мовою оригіналу) «Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума», що містяться у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_2 в Інтернет журналі «Обозреватель» (www.оbozrevatel.com);
- зобов'язати ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» на протязі одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили, опублікувати на сайті «Обозреватель» ( www.obozreyatel.com ) резолютивну частину судового рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10:01 год в Інтернет журналі «Обозреватель» було розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1». Матеріал розміщено за посиланням (ІНФОРМАЦІЯ_3). Автора статті не зазначено.
В указаній статті стверджується: «Напомним, что в 2014 году скандальный мэр Мелитополя участвовал в пророссийских митингах в городе. Под флагом страны - агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума и обещал добиться торговли с Таможенным союзом».
Вказував, що в матеріалі міститься скріншот відеоролику із зображенням позивача, який є змонтованим викладом мітингу за участю позивача, що проходив в місті Мелітополі 02 березня 2014 року.
Позивач зазначав, що відео змонтовано таким чином, щоб у читачів та глядачів складалося таке враження, що слова «Россия» та «референдум», які скандують присутні на мітингу асоціювалися саме з позивачем, який начебто теж підтримує проведення проросійського референдуму.
Уважав, що поширена відповідачем на своєму інтернет-ресурсі інформація, яка стала відома більш, ніж одній особі, зокрема, слова відповідача про те, що позивач «Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума» є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Посилався на те, що вказаними недостовірними твердженнями беззаперечно завдано моральну (немайнову) шкоду репутації позивача, його честі та гідності, вони підривають довіру до його діяльності як народного депутата України, у зв'язку з чим ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що поширена інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночним судженням, яка не виходить за рамки суспільної моралі.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказував, що, звернувшись до суду з позовом, представник позивача послався на те, що поширена відповідачем на своєму інтернет-ресурсі інформація, зокрема, слова: «Под флагом страны - агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума», що містяться у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованої 30 серпня 2019 року, є недостовірною інформацією, внаслідок поширення якої позивачу завдано моральну (немайнову) шкоду репутації позивача, його честі та гідності, що підриває довіру до його діяльності як народного депутата України. Крім того, представник позивача вважав, що вказана інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Так, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, дійсно стосується ОСОБА_1 , зважаючи на згадування його прізвища у тексті статті та відеозапису.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що вказані висловлювання не містять фактичних даних, а наведені у них обставини є оціночними судженнями, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій заявника в контексті вчинення правопорушень або злочинних дій останнім, так як не було конкретно вказано на порушення ним закону.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено відсутність підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною або ж такою, що порушує особисті немайнові права або блага заявника, з огляду на недоведеність, що вказана інформація носить характер завідомо неправдивих відомостей, містить фактичні дані та що зазначені у статті відомості є образливими та принижують честь і гідність позивача як народного депутата України, вплинули на його репутацію чи зниження статусу перед оточуючими.
Вказана інформація хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за рамки суспільної моралі, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, оскільки позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.
У той же час, мовні обороти у статті не носять характер образи, приниження його честі і гідності та не є брутальними чи непристойними.
Суди послалися на статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідні рішення Європейського Суду з прав людини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєляєв А. В. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2021року та постанову Київського апеляційного суду
від 01 лютого 2022 року (надійшла до суду 17 лютого 2022 року), у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
18 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєляєва А. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
08 квітня 2022 року до Верховного Суду на усунення недоліків надійшла заява про усунення недоліків та уточнена касаційна скарга (направлена представником заявника 21 лютого 2022 року).
13 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Васильківського міськрайонного суду Київської області.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
07 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19 (провадження № 61-6986св21), від 07 квітня 2021 року у справі № 761/13926/17 (провадження № 61-6669св19), від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц (провадження № 61-18442св18), від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 (провадження № 61-38937св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц (провадження № 61-11119св18) та інші.
При цьому заявник стверджує, що апеляційний суд самоусунувся від обов'язку відрізнити фактичні твердження від оціночних суджень.
Весь аналіз інформації, яку позивач просив визнати недостовірною, суд першої інстанції виклав лише в двох реченнях, а мотиви суду апеляційної інстанції звелися лише до того, що він згоден з судом першої інстанції.
Заявник вказує, що речення «Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума» є не критикою, не оціночним судженням, а недостовірними твердженням, яке говорить про конкретну подію.
У реченні вживається слово «призывал», що тлумачиться у словнику як «закликати до дій». Слово «сепаратизм» тлумачиться як «політика і практика відокремлення, виділення частини території держави з метою створення суверенної держави».
Тобто, читачі на прикладі подій 2014 року в Донецьку та Луганську розуміють викладену інформацію так, що ОСОБА_1 на мітингу закликав людей до проведення референдуму щодо відокремлення від України частини її території. Саме такого сприйняття від читачів і домагався автор статті, навмисно викладаючи недостовірну і спотворену інформацію.
Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є народним депутатом України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10:01 год на сайті Інтернет-видання «Обозреватель» (www.оbozrevatel.com) було розміщено статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1». Матеріал розміщено за посиланням (ІНФОРМАЦІЯ_3). Автора статті не зазначено.
В указаній статті викладено текст наступного змісту: «Скандально известный мэр Мелитополя ОСОБА_1 стал секретарем Комитета Верховной Рады Украины по вопросам правоохранительной деятельности……» у т.ч. «Напомним, что в 2014 году скандальный мэр Мелитополя участвовал в пророссийских митингах в городе. Под флагом страны - агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума и обещал добиться торговли с Таможенным союзом».
Під зазначеною статтею розміщено скріншот відео із зображенням позивача на мітингу, який проходив за участю позивача у м. Мелітополі 02 березня 2014 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34 Конституції України).
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України).
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.
Суди попередніх інстанцій у порушення вищевказаних положень закону не вказали норм матеріального права, на підставі яких звільнили відповідача від відповідальності за поширення ним інформації щодо позивача, погодившись із тим, що поширена інформація не містить фактичних даних, є оціночним судженням, вказавши, що розміщена відповідачем інформація хоч і є неприємною, однак не виходить за межі суспільної моралі, висловлена у формі, яка не принижує честь і гідність та ділову репутацію.
Однак, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів позивача про те, що в поширюваній інформації від ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтернет журналі «Обозреватель» розміщено статтю, в якій відповідач у стверджувальній формі зазначив, що у 2014 році ОСОБА_1, мер міста Мелітополя, приймав участь у проросійських мітингах та під прапором країни-агресора закликав мешканців міста до проведення сепаратиського референдуму та обіцяв добитися торгівлі з Митним союзом.
Позивач зазначав, що відповідачем поширено недостовірну інформацію про нього, яка порушує право на повагу до честі, гідності та ділової репутації позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до вищевказаних положень закону саме на відповідача покладається обов'язок: переконатися у достовірності поширеної ним інформації про те, що позивач під прапором країни-агресора закликав мешканців міста до проведення сепаратистського референдуму та обіцяв добитися торгівлі з Митним союзом; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - видалити та спростувати її.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
Положеннями частини першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду
з прав людини як джерело права.
Уряд відповідної держави, як гарант громадського порядку, має право вживати на власний розсуд заходів, що покликані належним чином (але не надмірно) реагувати на дифамаційні звинувачення, які позбавлені підстав чи недобросовісно сформульовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Castells v. Spain» від 23 квітня 1992 року).
Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свобода вираження поглядів пов'язана з «обов'язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов'язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Жулі проти Франції» від 22 жовтня 2007 року).
Свобода вираження поглядів, захищена статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютною і поширюється на журналістів лише за умови, якщо вони діють відповідально та з дотриманням своїх професійних обов'язків: добросовісно виконують свою роботу, надають точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики (що також стосується поширення інформації з тем, до яких є значний публічний інтерес) (рішення Європейського суду з прав людини «Дорота Каня проти Польщі (No. 2)» «Dorota Kania v. Poland (No. 2)» від 04 жовтня 2016 року).
Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується обов'язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та джерела цієї інформації.
Позивач вказував на те, що опублікована відповідачем інформація була негативною по відношенню до нього. На думку позивача, відповідач поширив інформацію, яка є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженого кола осіб викривлену інформацію про його діяльність, перекрутити зміст його виступів, створити враження про вчинення ним злочину проти основ національної безпеки України. Суди попередніх інстанцій цим обставинам уваги не надали.
У порушення вимог статей 265, 382 ЦПК України, суди у мотивувальних частинах судових рішень взагалі не навели мотивів відхилення доводів ОСОБА_1 , його аргументів.
Так, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій не здійснили аналіз висловлювань, які позивач просив спростувати, обмежились переписом норм Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», рішень Європейського суду з прав людини. Після чого зазначили одним абзацом, що у публікаціях не містяться конкретні дані правопорушень або злочинних дій ОСОБА_1 .
Разом з тим, позивач зазначав, що його по суті звинувачують у «потаканні» збройній агресії росії, що є порушенням Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
Позивач зазначав, що суди не розмежували оціночні судження та конкретні твердження про факти, які є чіткими і аргументованими, навіть зважаючи на його статус публічної особи, не надали оцінки поданим ним доказам реальної мети його перебування на мітингу (скріншоти, відео виступу тощо).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєляєва Андрія Васильовича задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець