Справа № 2-3479/2010 р.
м. Добропілля 08 липня 2010 р.
Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Садчикова Д.В.
при секретарі Влащенко І.М.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Білецького О.О.
представника третьої особи Балабко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Добропільська», третя особа: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля - «про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та відшкодування моральної шкоди», -
05.05.2010 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Піонер» - «про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та відшкодування моральної шкоди».
26.05.2010 року ухвалою суду було залучено в якості третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля.
У своєї позовній заяві ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що з червня 1998 року по липень 2008 року до визнання його інвалідом третьої групи він працював на ДП "Добропіллявугілля" ВП "Шахта "Добропільська". Під час роботи у вугільній промисловості, виконуючи важку роботу у вугільно-породному пилу, лікарями йому було встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легенів П ст. ємфезема легенів, що підтверджується актом формі П-4 від 04.11.2008 року, а також довідкою МСЄК від 11.11.2008 р. де його визнано інвалідом 3 групи, та встановлена ступень втрати працездатності 40 % безстроково, та іншими медичними документами. Після встановлення втрати професійної працездатності з усіма необхідними документами звернувся у Відділення виконавчої Дирекції ФССНВ і ПЗ у м. Добропілля для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної професійним захворюванням на виробництві. На підставі наданих у ФССНВВ і ПЗ документів були призначені страхові виплати, передбачені законодавством, а саме одноразова допомога і щомісячні регресні виплати. 15 квітня 2010 року звернувся до підприємства з письмовою заявою з приводу відшкодування заподіяної моральної шкоди в наслідок професійного захворювання на виробництві. 28 квітня 2010 року отримав відповідь, в якій було відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди, так як на підприємстві існують лише небезпечні умови праці, тому отримати саме професійне захворювання на підприємстві не міг під час роботи у вугільній промисловості. Вважає, що має повне право на звернення до суду на підставі ст.233 КЗпП України в якій зазначено, що може звернутись з позовом безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.
В наслідок захворювання від шкідливих умов праці в яких тривалий час працював на виробництві заподіяні, насамперед , фізичний біль, і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. У зв'язку з захворюванням цілком порушена нормальна життєдіяльність, тривалий час знаходився на лікуванні. Внаслідок захворювання П ст. захворювання легенів, яке не вилікується ніколи, а лише погіршується стан, що підтверджено довідкою МСЄК від 11.11.2008 року. Від професійного захворювання, яке отримав від умов праці на виробництві, залишило для здоров'я невиліковні наслідки, з'явилась віддишка при ходьбі, постійне відчуття нехватки повітря, біль у грудній клітки, кашель. У ночі не може спати бо постійно не вистачає повітря, постійно приймає ліки. З'явилося відчуття страху, що здоров'я ніколи повністю не відновиться. Зовсім відмовився від пересування на далекі відстані, бо дуже швидко втомлюється, та відчуває постійну нестачу повітря. Після захворювання не може виконувати певні види робіт у побуті, тому вся важка праця лягла на плечі дружини. Обмежився у спілкуванні із знайомими, та друзями. Приходиться фізично і морально пристосовуватися до життя з урахуванням фізичних обмежень, що випливають з наслідків професійного захворювання на виробництві.
Таким чином, втратою працездатності, вважає, що йому заподіяна істотна для нього моральна шкода, яку оцінює в сумі 40 000 (сорок тисяч ) гривень, виходячи з перерахованого вище, а також з урахуванням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду для вирішення трудового спору складає 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. До теперішнього часу йому не відмовляли в виплаті моральної шкоди, письмову відмову одержав лише 28 квітня 2010 року. Крім того, постійно проходить курси лікування наслідків профзахворювання. Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки за заявою сторони.
Просив суд ухвалити рішення яким, поновити строк для звернення до суду за захистом порушеного права, пропущений з поважних причин та стягнути з Державного підприємства «Добропіллявугілля» Відособлений підрозділ «Шахта «Добропільська» на його користь моральну шкоду у сумі 40 000 гривень.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник позивача згідно ордеру адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та законним інтересам позивача.
Представник відповідача за дорученням помічник директора з правових питань ДП «Добропіллявугілля» ВП «Шахта «Добропільська» Білецький О.О. в судовому засіданні позов не визнав та судові пояснив, що згідно п/п «д» п.1.1. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.1996р. за №136/1161 обов'язок по встановленню факту спричинення моральної шкоди заподіяну працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків покладено на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК). Оскільки вказаний висновок не містить свідчень про те. що крім втрати професійної працездатності МСЕК встановила ОСОБА_1 ще і наявність моральної шкоди внаслідок цього ушкодження здоров'я, то і підстав для подання позову про її відшкодування - нема.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру (в даному випадку виключно висновком МСЕК) за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 3 постанови Верховного Суду України № 4 з 31.03.1995 року моральна шкода - це втрати немайнового характер внаслідок моральних чи фізичних страждань. Не існує законних підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з професійним захворюванням. Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під розпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров я та пов'язані з цими умовами пращ пільги та компенсації. Ніщо не перешкоджало позивачеві відмовитися від укладення цього договору. Він свідомо йшов працювати в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці. Таким чином сама важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача - не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди при ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків.
У зв'язку з вищенаведеним, просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ДП „Добропіллявугілля» ВП „Шахта „Добропільська" про відшкодування моральної шкоди у сумі 40000 грн.
Представник третьої особи за дорученням провідний спеціаліст юридичного сектору відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля Балабко Т.В., в судовому засіданні просила ухвалити рішення на розсуд суду.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Свій висновок суд обґрунтовує наступним.
Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати моральних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Аналогічна правова позиція також зазначена в Рішенні Конституційного Суду України № 20-рп2008 від 08 жовтня 2008 року, з якого вбачається, що громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Згідно зі ст.153 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту робітників, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язує роботодавця створювати на робочому місці умови праці у відповідності до нормативно-правових актів, а також забезпечувати виконання вимог законодавства о правах працівників в області охорони праці.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівників у сфері трудових відносин (незаконного звільнення, виконання робіт в небезпечних для життя та здоров'я умовах), яке призвело до моральних страждань, втраті життєвих зв'язків, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд виходить з того, що згідно діючого законодавства особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що знайшло своє підтвердження у судовому засіданні.
Положення трудового законодавства не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку підприємства відшкодувати моральну шкоду і у випадку відсутності висновку МСЕК про відсутність негативних факторів на стан здоров'я внаслідок отриманого професійного захворювання, або нещасного випадку.
Так, при вивченні матеріалів справи встановлено, що позивач з червня 1998 року по липень 2008 року до визнання його інвалідом третьої групи працював на ДП "Добропіллявугілля" ВП "Шахта "Добропільська", що підтверджується копією трудової книжки (а.с.4-8). Під час роботи у вугільній промисловості, виконуючи важку роботу у вугільно-породному пилу, лікарями йому було встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легенів П ст. ємфезема легенів, що підтверджується актом формі П-4 від 04.11.2008 року (а.с.15,16), а також довідкою МСЄК від 11.11.2008 р. де його визнано інвалідом 3 групи, та встановлена ступень втрати працездатності 40 % безстроково (а.с.17), та іншими медичними документами (а.с.18-28).
Після встановлення втрати професійної працездатності позивач з усіма необхідними документами звернувся у Відділення виконавчої Дирекції ФССНВ і ПЗ у м. Добропілля для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної професійним захворюванням на виробництві. На підставі наданих у ФССНВВ і ПЗ документів були призначені страхові виплати, передбачені законодавством, а саме одноразова допомога і щомісячні регресні виплати.
15 квітня 2010 року звернувся до підприємства з письмовою заявою з приводу відшкодування заподіяної моральної шкоди в наслідок професійного захворювання на виробництві (а.с.29). 28 квітня 2010 року отримав відповідь, в якій було відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди (а.с.30).
Суд приймає до уваги той факт, що внаслідок захворювання від шкідливих умов праці в яких тривалий час працював позивач на виробництві йому заподіяні, фізичний біль, і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. У зв'язку з захворюванням порушена його нормальна життєдіяльність, тривалий час знаходився на лікуванні. Захворювання П ст. захворювання легенів є не виліковним, а лише погіршується стан здоров'я. З'явилась віддишка при ходьбі, постійне відчуття нехватки повітря, біль у грудній клітки, кашель. У ночі не може спати бо постійно не вистачає повітря, постійно приймає ліки. Відмовився від пересування на далекі відстані, бо швидко втомлюється, та відчуває постійну нестачу повітря. Після захворювання не може виконувати певні види робіт у побуті, тому вся важка праця лягла на плечі дружини. Обмежився у спілкуванні із знайомими, та друзями. Приходиться фізично і морально пристосовуватися до життя з урахуванням фізичних обмежень, що випливають з наслідків професійного захворювання на виробництві.
Також, вищезазначені обставини підтверджує Акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 04.11.2008 року, згідно якого, професійне захворювання виникло при наступних обставинах «Недосконалість технологій забезпечуючи заходів, неефективність засобів боротьби з пилю, недотримання та невиконання усього комплексу обезпилюючих заходів, передбачених проектом комплексного обезпилювання шахти та інших ділянок. Не проведення лікувально-оздоровчих, реабілітуючи заходів від шкідливого впливу на організм підземних працівників», а також «Порушення п.п.1.7, 1.12, 5.3.7, 13.4. СП 3.3.1.095-2002 «Підприємства вугільної промисловості»; ст. 19 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту населення»; ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ «Загальні санітарно-епідеміологічні вимоги до повітря робочої зони» (а.с.16).
Щодо визначення розміру моральної шкоди, суд виходить з фактичних обставин справи, характеру та обсягу спричинених моральних страждань, принципів справедливості, добросовісності та розумності, а також з того, що позивач має порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, обумовленим наслідками професійного захворювання, які призводять до обмеження життєдіяльності, моральним стражданням, втраті нормальних життєвих зв'язків. У зв'язку з цим стягненню на користь позивача підлягає сума у розмірі 12000,00 гривен.
Що стосується строку звернення до суду, то суд приймає до уваги наступне.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з позову до теперішнього часу ОСОБА_1 не відмовляли в виплаті моральної шкоди, письмову відмову одержав лише в квітні 2010 року (а.с.30). Крім того, постійно проходить курси лікування наслідків профзахворювання, що підтверджується медичними документами (а.с.10,12,18-28), тому суд вважає можливим поновити строк, бо вважає пропущеним з поважної причини.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави сума судового збору в розмірі 51,00 гривні, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15,00 гривень.
На підставі викладеного, ч.2 ст.153, ст.ст.173,233,234,237-1 КЗ про П України керуючись ст.ст.5,10,60,84,88,212-215 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушених прав, як пропущеного з поважної причини.
Стягнути з Державного підприємства «Добропіллявугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Добропільська» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 12000 (Дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Державного підприємства «Добропіллявугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Добропільська» на користь держави судові витрати: судовий збір у розмірі 51,00 гривні; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті у одному примірнику.
Головуючий: суддя Д.В. Садчиков