ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2023Справа № 910/14232/22
Суддя Плотницька Н., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповіда льністю "МХП-АГРО-С" (07700, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Яготин, вулиця Пирятинська, будинок 27)
доТовариства з обмеженою відповіда льністю "Агророзквіт" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 44Б, поверх 2)
простягнення 2 656 696 грн 78 коп.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача:не з'явились
19.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МХП-АГРО-С" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" про стягнення 2 656 696 грн 78 коп. заборгованості за договором поставки від 04.06.2018 № 04/06/18МХП, в тому числі: 2 609 792 грн 02 коп. основного боргу, 10 439 грн 17 коп. штрафу та 36 465 грн 59 коп. 30 % річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 04.06.2018 № 04/06/18МХП не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 2 609 792 грн 02 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 10 439 грн 17 коп. штрафу та 36 465 грн 59 коп. 30 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/14232/22, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2023.
У підготовчому засіданні 23.01.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.02.2023.
06.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 06.02.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МХП-Агро-С" (позивач у справі, МХП за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" (відповідач у справі, контрагент за договором) укладено договір поставки № 04/06/18-МХП з протоколом розбіжностей, відповідно до умов якого контрагент зобов'язується у встановлені строки передати у власність МХП для подальшого використання в господарській діяльності товар, зазначений а додатку № 2 до договору, а МХП прийняти та сплатити певну грошову суму за товар.
Згідно з пунктом 1.2 договору невід'ємними частинами договору, які визначають зобов'язання сторін та регулюють його окремі положення є:
- додаток № 1 - умови, застосовні до договорів, укладених між МХП та Контрагентами, в яких МХП виступає платником за виконані контрагентом зобов'язання і які обов'язкові до виконання сторонами договору. Дані умови опубліковані у газеті "Урядовий кур'єр", розміщені на сторінці офіційного сайту МХП та діють у відповідності до вказаних у них положень;
- додаток № 2, який визначає предмет договору та його характеристики, вимоги до товару та поставки, строки поставки, порядок приймання та оплати товару;
- додаток № 3 - специфікація/специфікації, що містять найменування (вид товару), вартість, кількість, одиницю виміру, термін, умови та місце поставки, та ін.;
- додаток № 4 - технічні параметри, які містять додаткові вимоги щодо товару або умови його поставки, приймання-передачі. укладається за необхідності деталізації товару, вказаного у додатках № 2,3.
У відповідності до пункту 2.1 договору порядок та умови оплати товару зазначено в додатку до договору. Ціна на товар зазначається в кожному із додатків № 3 та видаткових накладних на кожну партію товару окремо.
Відповідно до пункту 5.1 договору контрагент здійснює поставку товару згідно умов, передбачених у додатку №3 до даного договору із визначеними умовами поставки згідно додатку №2 до даного договору. у випадку не встановлення сторонами строку поставки товару, такий строк складає 10 (десять) днів з моменту підписання додатку №3 до даного договору.
У відповідності до підписаної Специфікації № 55 від 11.02.2022 до договору сторонами погоджено поставку добрива на загальну суму 10 439 168 грн 06 коп. в строк до 31.03.2022.
Відповідно до умов договору визначено наступні умови оплати шляхом перерахування грошових коштів: 25 % від вартості товару, вказаної у додатку № 3 до даного договору протягом 7 (семи) банківських днів від дати підписання відповідного додатку № 3 (специфікації), 75 % від вартості товару не пізніше 25.03.2022 (пункт 8 специфікації № 55).
Пунктом 9.2. умов застосованих до договорів, кладених між МХП та контрагентами визначено, що договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами або їх представниками, скріплення його печатками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Сторони на підставі статті 631 Цивільного кодексу України можуть вказати у договорі, що умови цього договору застосовуються до відносин, які виникли з визначеної сторонами дати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено наданими позивачем доказами, що на виконання умов договору та Специфікації № 55 від 11.02.2022 позивачем платіжним дорученням № 3179900012 від 18.02.2022 було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповіда льністю "МХП-АГРО-С" грошові кошти у сумі 2 609 792 грн 02 коп.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обумовлені договором строки здійснена не була.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача з листом № 01/03-3 від 01.03.2022 про повернення авансових коштів.
17.03.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 17/03-2 до договору № 04/06/18-МХП від 04.06.2018, за умовами якої відповідно із статей 651, 653, 654 Цивільного кодексу України та за взаємною згодою, сторони домовились про наступне: 1.1. Сторони підписанням даної угоди визнають факт не можливості здійснення контрагентом поставки товару відповідно до умов договору через настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань із поставки товару, та у зв'язку з цим Контрагент зобов'язується повернути сплачений аванс МХП у розмірі 2 609 792 грн 02 коп. з ПДВ.
Контрагент звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань із поставки товару відповідно до умов договору через настання форс-мажор них обставин, в тому числі від будь-яких штрафних санкцій, пені, штрафів чи обов'язку компенсації будь-яких збитків, спричинених невиконанням зобов'язань з поставки товару відповідно до умов договору.
Відповідно до опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення авансових коштів. Проте зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві та встановлено судом, обов'язок щодо поставки товару, обумовленого в специфікації № 55 від 11.02.2022 до договору поставки від 04.06.2018 № 04/16/18-МХП, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 2 609 792 грн 02 коп., сплачених в якості попередньої оплати, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Крім того, за прострочення виконання зобов'язань позивачем на суму заборгованості нараховано 10 439 грн 17 коп. штрафу та 36 465 грн 59 коп. 30 % річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 3 780 551 грн 28 коп. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Крім того обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 609 792 грн 02 коп. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним договором товар підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 36 465 грн 59 коп. 30 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 29.11.2022 по 15.12.2022, та 10 439 грн 17 коп. штрафу.
Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно з пунктом 3.1. умов, застосовні до договорів, укладених між МХП та контрагентами, за умови дострокового припинення договору, відмови від виконання зобов'язання у випадках, передбачених законом чи даним договором, виявлення неякісного товару/робіт/послуг протягом гарантійних термінів, інших випадках, що призвели до появи надміру сплачених коштів по договору, контрагент зобов'язаний здійснити повернення сплачених МХП грошових коштів, в т.ч. по неприйнятих зобов'язаннях, протягом 5 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги МХП про це. У випадку неповернення грошових коштів у встановлений даним пунктом строк, контрагент також зобов'язаний у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України сплатити МХП 30 % річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 6.2. договору сторонами погоджено, що у разі неналежного виконання зобов'язань, передбачених договором, контрагент за кожне зобов'язання, виконане не належним чином, зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов'язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов'язання більше ніж на 10 (десять) календарних днів, контрагент зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов'язання, що виконане неналежним чином, та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від договору, що не звільняє контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.1. договору.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу та процентів річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення штрафу та процентів річних судом встановлено, що розмір штрафу та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 465 грн 59 коп. 30 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 29.11.2022 по 15.12.2022, та 10 439 грн 17 коп. штрафу підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Агророзквіт" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 44Б, поверх 2, ідентифікаційний код 40628970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МХП-АГРО-С" (07700, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Яготин, вулиця Пирятинська, будинок 27, ідентифікаційний код 31522243) заборгованість в розмірі 2 609 792 (два мільйони шістсот дев'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) грн 02 коп., 30 % річних в розмірі 36 465 (тридцять шість тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн 59 коп., штраф в розмірі 10 439 (десять тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн 17 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 39 850 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн 45 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 09.03.2023
Суддя Н.Плотницька