Справа № 307/3336/20
Іменем України
13 лютого 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.
за участю секретаря ЗУБАШКОВА М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/3336/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарного боргу, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Тячівського районного суду від 9 листопада 2021 року, повний текст якого складено 19 листопада 2021 року, головуюча суддя Стецюк М.Д., -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ТОВ «Вердикт Капітал») заявою від 04.11.2020, що надійшла до Тячівського районного суду 11.11.2020, пред'явило зазначений позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивуючи таким.
26.10.2006 ОСОБА_1 уклав із Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (АКІБ «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11064771000, відповідно до якого банк надав йому кредит у сумі 24320,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків за ставкою 8,2% річних.
Виконання зобов'язань позичальником було забезпечене порукою ОСОБА_2 , з яким АКІБ «УкрСиббанк» уклав 26.10.2006 договір поруки № 11064771000.
08.12.2011 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами відступило фактору Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (ПАТ «Дельта Банк») право вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000.
09.11.2018 ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу майнових прав № 950/К відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 і за договором поруки від 26.10.2006 № 11064771000.
Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділене правом грошової вимоги до відповідачів.
За час користування кредитними коштами позичальник здійснював часткові платежі, проте, в повному обсязі заборгованість за кредитним договором не погасив.
На 06.10.2020 загальна сума заборгованості за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 перед новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал» становить 982376,71 грн, із яких заборгованість: за кредитом - 490563,17 грн; за відсотками на дату відступлення права вимоги - 297776,52 грн; за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату розрахунку заборгованості - 194037,02 грн.
Оскільки відповідачі станом на день подання позову кредитні кошти не повернули, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді нарахування на заборгованість за кредитом 490563,17 грн та стягнення з відповідачів солідарно за період з 06.10.2017 по 06.10.2020: 3% річних, що становлять 44200,46 грн, та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 99545,14 грн, разом - 143745,60 грн.
Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо належного виконання договірних зобов'язань, недопустимості односторонньої їх зміни чи відмови від них, відповідальності за порушення грошових зобов'язань, поруки, ґрунтуючись на праві вимагати стягнення солідарного боргу позивач ТОВ «Вердикт Капітал» просив стягнути на його користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 у сумі 143745,60 грн та стягнути з відповідачів у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору 2156,18 грн, професійної правничої допомоги - 20000,00 грн.
Рішенням Тячівського районного суду від 09.11.2021 у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що у справі відсутні належні та допустимі докази набуття позивачем права вимоги конкретно визначеного та підтвердженого боргу за кредитним договором, наявність заборгованості за кредитним договором не доведена, розрахунок заборгованості виконаний неналежним чином, що не дає можливість перевірити правильність нарахування інфляційних втрат і 3% річних.
Крім того, заборгованість вже була стягнута достроково рішенням Тячівського районного суду від 16.06.2010 у справі № 2-296/10, здійснювалося виконавче провадження, у залученні як стягувача та у видачі дубліката виконавчого листа і в поновленні строку для пред'явлення його до виконання ТОВ «Вердикт Капітал» відмовлено, а відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, порука не поширюється на відносини, що виникли після ухвалення судом рішення про стягнення боргу.
Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги зводяться до такого.
Позивач надав суду першої інстанції всі наявні та необхідні для задоволення позову докази, тоді як суд дав їм неправильну оцінку, не перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості, не навів свого розрахунку, якщо був незгідний з розрахунком позивача, хоча повинен був це зробити. Відповідачі не надали суду свого розрахунку заборгованості.
Суд не врахував наявну в справі банківську виписку, а також з урахуванням презумпції правомірності правочинів зробив невірний висновок про те, що немає належних доказів відступлення боргу в певній сумі.
Законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи з відкриттям виконавчого провадження, наявність судових актів не припиняє зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків за кредитним зобов'язанням.
Грошове зобов'язання не виконане, в тому числі, не виконане судове рішення, тому новий кредитор має право ставити вимогу про стягнення відповідно до ст. 625 ЦКУ 3% річних в межах трьох років до моменту пред'явлення позову.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань урегульовані Законом України «Про відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом у договорі не визначався розмір пені, цей розмір у будь-якому разі обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, тому позивач мав право вимоги такої пені в межах однорічної позовної давності.
Відповідачі повинні відповідати перед позивачем солідарно, суд безпідставно звільнив їх від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Позивач просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.
У відзиві на апеляцію відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Пітух В.В., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що кредитор вже реалізував своє право на дострокове стягнення солідарного боргу, про стягнення такого боргу було ухвалене рішення судом. Оскільки строк виконання зобов'язання був змінений кредитором, після цього кредитор на мав права нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також договірну пеню.
Поручитель не відповідає перед позивачем за невиконання рішення суду за правилами поруки, оскільки на правовідносини, що виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки, як це підтверджено правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Крім того, позивачем пропущена позовна давність за вимогою про стягнення 3% річних, оскільки рішення про стягнення солідарного боргу було ухвалене судом у 2010 році, а вказану вимогу пред'явлено у 2020 році за період нарахування з 06.10.2017 по 06.10.2020.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пітуха В.В., який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, які заявили відповідні клопотання, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав, на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не приймає та не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).
За приписами ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:
основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;
кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;
особа діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов'язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
сторони на свій розсуд розпоряджаються процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;
кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред'явлення вимог (право на позов), так і право на пред'явлення вимог до конкретного відповідача та обов'язок такого конкретного відповідача відповідати за пред'явленим до нього позовом;
обов'язок доказування позову лежить на позивачеві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
По захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо кредитних зобов'язань, поруки, солідарних зобов'язань і солідарної відповідальності в редакції, що була чинною на час їх виникнення.
Цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів та інших юридичних фактів; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 4, ч. 5 ЦК України).
За загальним правилом, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст. 631 ч.ч. 1, 4 ЦК України).
Сплата процентів за кредитом є істотною умовою договору, здійснюється у строки та на умовах, визначених договором (ст.ст. 536, 626, ст. 628 ч. 1, ст. 638 ч. 1, ст. 1048 ч. 1, ст. 1054 ЦК України).
Сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст.ст. 1, 2, ст. 13 ч. 6 ЦК України).
ЦК України передбачає, що:
ст. 541:
солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання;
ст. 543:
у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1);
кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників; солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2);
виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (ч. 4);
ст. 553:
за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1);
ст. 554:
у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1);
поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2);
ст. 559, порука припиняється:
з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1);
якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем (ч. 2);
у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (ч. 3);
після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ч. 4).
Відповідно до положень ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 543, 553, 554, 610, 614, 622-624, 1050, 1054 ЦК України, цивільні права та обов'язки повинні належно виконуватися; позичальник зобов'язаний повернути кредитору все заборговане на умовах, передбачених договором і законом, а кредитор управі вимагати (за відповідних умов - достроково) виконання порушеного зобов'язання боржником, а в разі виникнення солідарного обов'язку - солідарними боржниками.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ч.ч. 1, 2 ЦК України).
Наявність підстави для виникнення боргу, пред'явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред'явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
Встановлено, що за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна від 26.10.2006 № 11064771000 Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (у подальшому - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») надав ОСОБА_1 кредит у сумі 24320,00 швейцарських франків зі сплатою за користування коштами процентів за базовою ставкою 8,2% річних та строком по 26.10.2013, погашення заборгованості передбачалося шляхом сплати позичальником щомісячних платежів, сторонами був узгоджений графік таких платежів (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. та ін.) (а.с. 9-19 т. 1). Договір передбачав також, що:
на забезпечення виконання своїх зобов'язань позичальник передає в заставу банку автомобіль марки «Octavia Tour 1,6/74kW 5», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується також порукою ОСОБА_2 згідно договору поруки № 1106471000 (п. 2.1.);
у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором банк управі вимагати дострокового повного погашення кредиту та сплати всіх належних йому платежів за договором (п.п. 1.2.2., 4.6., 5.7., 7.3., 12.1. та ін.);
за порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань за договором банк має право вимагати від позичальника сплатити пеню в такому порядку:
в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена в гривні;
в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума заборгованості виражена в іноземній валюті (п. 7.1.).
За умовами договору поруки від 26.10.2006 № 11064771000, укладеного АКІБ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 , останній як поручитель відповідає перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_1 всіх його зобов'язань за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов'язань за цим договором, поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і позичальник (п.п. 1.1., 1.3., 1.4.);
поручитель обізнаний з умовами основного договору (п. 1.2.);
кредитор не вправі без письмової згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником (п. 2.1.);
у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор має право висунути свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання через 10 днів з моменту невиконання своїх зобов'язань позичальником (п. 2.2.);
порука припиняється із припиненням всіх зобов'язань позичальника за кредитним договором (п. 3.1.);
за несплату суми поруки в термін, зазначений у п. 2.2. договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від фактичної суми простроченої заборгованості (п. 3.2.) (а.с. 20-21 т. 1).
Оскільки ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання щодо сплати належних з нього коштів за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» реалізуючи свої права, що випливають із положень ст. 1050 ч. 2 ЦК України та з вищевказаних договорів, визнав строк повного виконання зобов'язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов'язання), і звернувся до Тячівського районного суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення солідарного боргу.
Заочним рішенням Тячівського районного суду від 16.10.2010 у справі № 2-296/10, що містить відмітку суду про набрання ним законної сили 28.06.2010, позов задоволено, стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 борг за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна від 26.10.2006 № 11064771000 у сумі 163141,79 грн, а також 1631,42 грн судового збору і 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 186-187 т. 1). Як установлено в рішенні судом, борг у розмірі 163141,79 грн включав: 17519,00 швейцарських франків (еквівалент 139093,73 грн) - прострочений борг, 2321,09 швейцарських франків (еквівалент 18428,51 грн) - прострочені проценти, 385,84 швейцарських франків (еквівалент 3063,36 грн) - пеня за простроченим за простроченим кредитом, 258,98 швейцарських франків (еквівалент 2056,19 грн) - пеня за простроченими процентами, 500,00 грн - штрафні санкції (неустойка). Суму 163141,79 грн дають наведені в рішенні грошові суми, що виражені в гривнях.
Даних про оскарження заочного рішення Тячівського районного суду від 16.10.2010 у справі № 2-296/10 немає, воно є чинним і обов'язковим для виконання (ст. 124 і ст. 129-1 Конституції України у відповідних редакціях з урахуванням часу ухвалення рішення та апеляційного розгляду справи, ст. 14 і ст. 18 ЦПК України у редакціях, чинних, відповідно, до і після 15.12.2017).
Факт звернення до суду із позовом про дострокове повернення боргу за кредитним договором і факт ухвалення судом відповідного рішення кредитор у позовній заяві в справі, що розглядається, замовчав, копію судового рішення до заяви не додав і пред'явив позов про без будь-якого врахування факту зміни зобов'язання, що має місце. Обставини, пов'язані з попереднім зверненням банку до суду, виявилися після надання суду відповідних документів і пояснень представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Гримут Т.В.
Пред'являючи до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позов та обґрунтовуючи своє право на нього ТОВ «Вердикт Капітал» посилалося на те, що набуло право вимоги боргу на підставі правочину про купівлю-продаж права вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 і за договором поруки від 26.10.2006 № 11064771000, що первісно були укладені між АКІБ «УкрСиббанк» і, відповідно, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . На підтвердження свого права позивач надав суду такі документи і матеріали.
Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2949 (а.с. 41-78 т. 1) і витяг з акту прийому-передачі документації до цього договору, в якому зазначений боржник ОСОБА_1 і номер кредитного договору 11064771000 (а.с. 79 т. 1). При цьому, будь-які суми за цим кредитним договором, дані про заборгованість (зокрема, види і суми заборгованості на конкретну дату: кредит, проценти, пеня, інше, валюта заборгованості, гривневий еквівалент іноземної валюти) ані в договорі, ані в акті не вказані.
Договір купівлі-продажу майнових прав від 09.11.2018 № 950/К між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Вердикт Капітал», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. за реєстровим № 3524 (а.с. 80-82 т. 1) і витяг із додатку № 1 до цього договору, в якому зазначені: позичальник ОСОБА_1 ; номер договору 11064771000; дата договору 26.10.2006; валюта кредиту «756»; початкова сума кредиту 24320,00; заборгованість за договором станом на 09.11.2018: загальна і прострочена заборгованість за основним боргом - 490563,17 грн; заборгованість за нарахованими доходами - 297776,52 грн, в т.ч., прострочена заборгованість за доходами - 106580,09 грн; загальний залишок заборгованості в еквіваленті - 788339,68 грн (а.с. 83 т. 1).
Таким чином, позивач не надав суду докази купівлі-продажу 08.12.2011 прав вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 щодо конкретних сум за видами (елементами) заборгованості, які були б визначені на конкретну дату, а також доказів щодо валюти, в якій існувала заборгованість на конкретну дату та право вимоги якої було куплене новим кредитором. Тож у справі відсутні дані щодо дійсних обсягу і параметрів заборгованості, права на яку набуло ПАТ «Дельта Банк».
Стосовно купівлі-продажу 09.11.2018 прав вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 у справі наявні певні конкретні дані, проте, такі є суперечливими і їх не можна визнати повними і достатніми. Так, за відсутності даних про те, в яких параметрах відповідне право вимоги належало ПАТ «Дельта Банк», неможливо з необхідною достовірністю стверджувати, в яких параметрах набуло право вимоги боргу ТОВ «Вердикт Капітал». У договорі від 09.11.2018 всі елементи боргу виражені в гривні, тоді як зобов'язання виникло у швейцарських франках і одночасно з гривневим відображенням відповідних сум кодом валюти кредиту вказано «756» (класифікаційний код швейцарського франка). У разі ж, якщо у певний момент відбулася зміна валюти зобов'язання, то жодних даних про час, підстави та оформлення такої зміни, відповідний цьому курс перерахунку валюти в справі немає.
Тому наразі не є достовірно підтвердженим, коли, яким порядком, з яких підстав утворилася чи була визначена в гривнях указана в договорі від 09.11.2018 заборгованість за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000, виходячи з яких параметрів були визначені її елементи, як вона співвідноситься із заборгованістю, що виражалася у валюті зобов'язання (швейцарських франках), тощо.
Відтак самі по собі факти чинності договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 і договору купівлі-продажу майнових прав від 09.11.2018 № 950/К не заперечуються, правомірність цих договорів (ст. 204 ЦК України) презюмується як така. Втім, ці договори в наявному в справі вигляді не є достовірними і достатніми доказами послідовного переходу в розумінні ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 202, ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 514, ст. 517 ч. 1 та інших норм ЦК України від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк», а від того до ТОВ «Вердикт Капітал» прав вимоги за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 і за договором поруки від 26.10.2006 № 11064771000 у чітко визначеному обсязі, із точними, конкретними і достовірними на відповідний час параметрами елементів заборгованості, які б враховували, крім іншого, і факт зміни першим кредитором строку зобов'язання.
Виходячи з понять зобов'язання, передачі прав за зобов'язанням на підставі правочину (відступлення права вимоги, факторинг) та доказів наявності таких прав, беручи до уваги також відповідальність кожного первісного кредитора перед відповідним наступним кредитором у зобов'язанні за дійсність грошової вимоги (ст.ст. 509, 512, 514, 517, 519, 1077, 1081 ЦК України), наявність в останнього за ліком кредитора права вимоги боргу за договором, права за яким відступалися неодноразово, підтверджується документально всіма попередніми правочинами та іншими документами, які відображають попередні переходи таких прав у їх безперервності.
Відсутність достовірних і достатніх доказів, які б підтверджували такий перехід права вимоги боргу від одного кредитора до іншого (інших) у чітко визначених параметрах боргу, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові за недоведеністю як права на відповідний позов (позов, який випливає з набутого в конкретних параметрах права вимоги), так і вимог по суті, як це має місце в справі, що розглядається.
У справі № 2-296/10 Тячівський районний суд видав 12.07.2010 виконавчий лист, який щодо боржника ОСОБА_1 був ПАТ «УкрСиббанк» пред'явлений до виконання 05.08.2010, виконавче провадження № 20681860 було відкрите держвиконавцем Тячівського РВ ДВС 06.08.2010, було 13.08.2010 звернено стягнення на автомобіль марки «Skoda Octavia Tour 1,6», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2 , а постановою від 29.05.2012 виконавчий лист було повернуто стягувачу через недостатність отриманих від реалізації майна коштів для задоволення його вимог, строк повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання був установлений до 29.05.2013 (а.с. 217-220 т. 1).
Ухвалою Тячівського суду від 27.06.2019 у справі № 307/1376/19 (посилання в мережі Internet на Єдиний державний реєстр судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/82727122) відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони у справі, шляхом заміни стягувача його правонаступником (у цивільній справі № 2-296/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором), оскільки виконавче провадження закінчено у зв'язку з поверненням виконавчого листа.
Цим судовим рішенням установлено, що під час виконавчого провадження із примусового виконання виконавчого листа № 2-296/10 від 12.07.2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000 у розмірі 163141,79 грн та судового збору в розмірі 1631,42 грн, 120 грн за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи був реалізований автомобіль марки «Skoda Octavia Tour 1,6», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2 , 29.05.2012 кошти від реалізації автомобіля повернуто стягувачу, 29.05.2013 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Ухвала Тячівського суду від 27.06.2019 у справі № 307/1376/19 підтверджує також, що на момент звернення до суду з позовом, що розглядається, ТОВ «Вердикт Капітал» було достеменно обізнане з фактом ухвалення Тячівським районним судом заочного рішенням від 16.10.2010 у справі № 2-296/10, з обставинами його виконання, а відтак із фактами зміни строку виконання кредитного зобов'язання та часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 26.10.2006 № 11064771000.
Ухвалою Тячівського суду від 31.05.2021 у справі № 307/3340/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97364847) відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з відсутністю підтвердження втрати виконавчого листа та поважності причин пропуску пред'явлення виконавчого документу до виконання (а.с. 189-191 т. 1).
Цим судовим рішенням установлені, серед іншого, ті самі обставини щодо виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-296/10 від 12.07.2010, що і в ухвалі від 27.06.2019 у справі № 307/1376/19.
Стосовно власне заборгованості, пред'явленої до стягнення, апеляційний суд зауважує таке.
Позивач визначив заборгованість відповідачів за кредитним договором станом на 06.10.2020 у сумі 982376,71 грн, де заборгованість:
за сумою кредиту - 490563,17 грн;
за відсотками на дату відступлення права вимоги - 297776,52 грн;
за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 194037,02 грн.
До стягнення позивач пред'явив 143745,60 грн, з яких 44200,46 грн це 3% річних, нараховані із суми основного боргу 490563,17 грн відповідно до ст. 625 ЦК України, а 99545,14 грн це пеня, нарахована із суми основного боргу 490563,17 грн в розмірі подвійної облікової ставки НБУ без вказівки в позовній заяві та в розрахунку заборгованості на правову підставу для її нарахування.
Отже, базою для пред'явлених до стягнення нарахувань є основний борг у сумі 490563,17 грн (розрахунки на а.с. 37, 38 т. 1), що його, як випливає з наведеного вище, не можна визнати належно та достовірно визначеним і підтвердженим. Тим часом, розмір кредиту та динаміка його зміни є базовими параметрами для всіх інших похідних нарахувань (відсотки, комісії, неустойки тощо). Недоведеність цих базових параметрів виключає можливість стверджувати про обґрунтованість і достовірність указаних похідних нарахувань.
Позивач додав до своєї заяви документ, названий «Выписка по кредитному договору ОСОБА_1 за период с 26.10.2006 по 26.01.2012», який не є банківською випискою як первинним документом, що відображає всі операції з руху коштів із їх призначенням та відповідними реквізитами, як безпідставно стверджує позивач, а є лише сформованою з банківських документів інформацією про дати і суми операцій із коштами з віднесенням їх на дебет, кредит і залишок (а.с. 28-36 т. 1).
З цього документа вбачається, що рух коштів у ньому відображений у швейцарських франках і сума основного боргу не відображена в гривнях, борг за кредитом у розмірі 490563,17 грн в цьому документі не зазначений. Водночас виражений в іноземній валюті основний борг у сумі 17519,00 швейцарських франків зафіксований у тому числі як «Списана у збитки заборгованість за кредитними операціями».
Такі дані додатково підтверджують правову невизначеність щодо наявності чи відсутності основного боргу за кредитом, щодо підстав його відображення як такого, а також у разі наявності боргу підстав для обліку його в тій чи іншій валюті та використання як бази для інших нарахувань. Позов пред'явлений у гривні як у валюті зобов'язання.
При вирішенні вимог щодо стягнення процентів, комісій, неустойки має значення строк виконання відповідного зобов'язання. Верховний Суд у постановах від 16.01.2018 у справі № 305/1133/15-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц і в ряді інших постанов сформулював усталену правову позицію, за змістом якої в разі зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання, зокрема, шляхом пред'явлення позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості, відсутні правові підстави для нарахування процентів, комісій, неустойки поза межами договору, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перший кредитор ПАТ «УкрСиббанк» реалізував своє право на зміну строку кредитного зобов'язання та на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором і неустойки, рішенням суду відповідні кошти стягнуті, кредитор реалізував і своє право на примусове виконання рішення, частково це рішення було виконане. Ці обставини ніяк не були враховані ТОВ «Вердикт Капітал» та не були повідомлені суду першої інстанції.
Безвідносно до того, що пеня за порушення зобов'язання вже була стягнута судом солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» і для повторного пред'явлення такої вимоги належних фактичних і правових підстав не було, а Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», стаття 3 якого передбачає можливість нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що на нього посилається апелянт, не поширюється на спірні правовідносини, розмір пред'явленої до стягнення пені, рівно як і розмір пред'явлених до стягнення 3% річних були розраховані на неналежній, не підтвердженій для таких похідних нарахувань базі. Тому розраховані із суми кредиту пеня і 3% річних пред'явлені до стягнення без належних правових підстав.
Право кредитора на пред'явлення відповідних вимог не заперечується як таке, що, однак, не звільняє від обов'язку пред'явити позов із належних підстав, обґрунтувати та довести його належним процесуальним порядком. Лише в такому разі можуть мати місце законні підстави для задоволення відповідних вимог.
Предметом доказування в справі (ст. 77 ч. 2 ЦПК країни) є як наявність у позивача права вимоги з відповідача боргу та відповідного цьому права на позов, так і підстави та розмір відповідних нарахувань, суми за якими пред'явлені до стягнення. Предметом доказування є й всі інші підстави позову та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» вільно реалізуючи свої цивільні та процесуальні права, які випливають із вказаних вище положень закону та з норм, зокрема, ст. 175 ч. 3 п.п. 5, 8, ст. 177 ч. 5 ЦПК України, визначив у тих межах, які вважав необхідними, підстави позову та предмет доказування і саме з цих підстав просив задовольнити позов. Позивач виходив із достатності наданих ним доказів для задоволення позову і просив розглядати справу за відсутності його представника, на підставі наявних доказів і матеріалів (а.с. 8).
За таких обставин, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення позову, тому вірно вказав на відсутність належних доказів виникнення як бази для нарахування відповідних платежів боргу за кредитом у сумі 490563,17 грн і загалом із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права відмовив у ньому по суті за його необґрунтованістю та недоведеністю, чого доводи апеляції не спростовують. Суд не мав підстав для застосування позовної давності (ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 2 п. 1, ст. 267 ч.ч. 3, 4 ЦК України), про що відповідач зробив заяву (а.с. 182-185 т. 1), оскільки в позові належало відмовити з інших підстав.
Водночас відмовляючи у вимозі, пред'явленій до поручителя ОСОБА_2 , суд першої інстанції вказав на те, що відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, порука не поширюється на відносини, що виникли після ухвалення судом рішення про стягнення боргу. Аналогічну позицію підтримав і відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляцію.
У постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:
закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою (п. 49);
Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки;
Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість (п. 50);
рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання; до моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати (п. 51);
отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (п. 52).
Апеляційний суд не може залишити в конкретному випадку без уваги зміну Верховним Судом правової позиції, відступ від правової позиції, що її суд першої інстанції застосував при вирішенні справи як одну з підстав для ухвалення свого рішення. Оскільки правова позиція, що раніше була висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, не могла бути застосована як підстава для відмови в позові до поручителя, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування із указаного питання.
Виходячи з викладеного, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію позивача слід задовольнити частково, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування щодо підстав для відмови в позові до поручителя, резолютивну частину рішення суду на підставі ст. 375 цього Кодексу залишити без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково, мотивувальну частину рішення Тячівського районного суду від 9 листопада 2021 року змінити в частині правового обґрунтування, резолютивну частину рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 6 березня 2023 року.
Судді