10.02.2023 Справа №607/9452/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Будза Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , у якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0990 га кадастровий номер 612580700:02:001:1746, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 травня 1995 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.09.2014 у справі №607/9946/14-ц. На підставі Договору дарування земельної ділянки від 23 липня 2008 року, посвідченого Будз Н. Є., приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу, за реєстровим №7475, ОСОБА_2 став власником земельної ділянки, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,099 гектарів, що розташована на території села Біла Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Зазначає, що в подальшому вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 612580700:02:001:1746. Стверджує, що за час спільного проживання з відповідачем сторонами у справі за спільні кошти було збудовано житловий будинок, технічна готовність якого становила 83%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який розміщений на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,099 га з кадастровим номером 612580700:02:001:1746. Вказує, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16.05.2017 у справі №607/14933/15-ц визнано спільною сумісною власністю подружжя будівельні матеріали, які були використані при будівництві будинку по адресі: АДРЕСА_1 та виділено позивачці тамбур 2-1, коридор 2-2а, коридор 3-1, вітальня 3-2, кімната 3-3, кімната 3-4, кладова 3-5, санвузол 3-6, коридор 1-2, підвал 1-3, кладова 1-4, кладова 1-5, 1/2 септика С, сходи Сх, 1/2 вимощення І, вхід в підвал 1-1. Пояснює, що на даний час нею виконано всі будівельні роботи щодо закінчення будівництва частини вказаного житлового будинку. Право власності на незавершене будівництво житлового будинку готовністю 83% зареєстроване за нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що у зв'язку із не досягненням згоди з відповідачем щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 612580700:02:001:1746, на якій розташований зазначений об'єкт незавершеного будівництва, вона звернулась до суду з позовом про поділ земельної ділянки та визнання за нею права власності на частину земельної ділянки. За зазначеною позовною заявою 16 грудня 2021 року постановою Тернопільського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким у задоволені її позову було відмовлено з тих підстав, що житловий будинок не введено в експлуатацію та відсутні правовстановлюючі документи на нього.
Вказує, що на даний час у статтю 120 Земельного кодексу України внесені зміни, які зокрема передбачають також перехід права власності на земельну ділянку, у разі набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Крім цього, вказує, що в липні 2022 року вона отримала правовстановлюючі документи на спірний об'єкт незавершеного будівництва. Таким чином, змінились підстави її позовних вимог, що викладаються нею у змісті цієї позовної заяви.
Зазначає, що вона є власником 1/2 частки об'єкта нерухомості - незавершеного будівництва житлового будинку, технічною готовністю 83%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване 01 липня 2022 року. Тому, в силу частин 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, до неї переходить право власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва (земельної ділянки, площею 0,0990 га, з кадастровим номером 612580700:02:001:1746, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Ухвалою судді від 09.08.2022 відкрито провадження у справі за спрощеного позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому вказав, що заперечує позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Вказує, що сторони дійсно перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 травня 1995 року по 15 вересня 2014 року. Договором дарування земельної ділянки від 23 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Будз Н.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 7475 ОСОБА_3 (батько відповідача) подарував, а він (відповідач) прийняв в дар майно, яке позивач просить поділити як спільно нажите із відповідачем. Зазначає, що даний договір є дійсним і ніким не оспорений з 2008 року, що не заперечується позивачем. Враховуючи вищевикладене, вважає, що заявлені позовні вимоги призведуть до порушення його права власності, адже не підлягає поділу особиста приватна власність.
Також, вказує, що згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Стверджує, що обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Зазначає, що у серпні 2015 року між Сторонами по справі виник спір про поділ майна подружжя. Наведені обставини встановлені у рішенні Апеляційного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року по справі № 607/14933/15-ц. Таким чином, як вважає відповідач, вищезазначені обставини справи щодо часу виникнення спору про спільно нажите майно не підлягають додатковому доказуванню. Відповідач вказує, що позивач пропустив строк позовної давності щодо звернення із позовом до суду про поділ спільного майна подружжя, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Від сторони позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якому остання вказує наступне. Строк позовної давності не пропущений, оскільки відбулось його переривання. Крім цього, перебіг строку позовної давності почався лише 02 липня 2022 року, оскільки при пред'явлені нею позову в червні 2019 року (рішення набрало законної сили 16 грудня 2021 року) відбулось переривання перебігу строку позовної давності, який почав перебіг спочатку в грудні 2021 року. Також, зазначає, що право власності на незавершене будівництво житлового будинку готовністю 83% зареєстроване за нею (позивачкою) лише 01 липня 2022 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.07.2022 року, індексний номер витягу 304337717. Стверджує, що саме з цього часу (з 02 липня 2022року) у неї, як у позивачки, виникло право на визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт незавершеного будівництва, площею 0,0990 га з кадастровим номером 612580700:02:001:1746, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, як вказує позивачка, перебіг строку позовної давності щодо визнання за нею, ОСОБА_1 , права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0990 га з кадастровим номером 612580700:02:001:1746, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , почався саме 02 липня 2022 року, тобто з наступного дня після державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Тобто, з моменту виникнення права на отримання у власність частини спірної земельної ділянки до моменту пред'явлення позову минуло менше двох місяців.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Будз Т. В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив суд розглядати справу без його участі.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 травня 1995 року по 15 вересня 2014 року, про що свідчить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.09.2014.
Згідно із договором дарування земельної ділянки від 23 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Будз Н.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 7475 вбачається, що ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 (відповідач) прийняв в дар належну ОСОБА_3 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,099 га, що розташована на території села Біла Білецької сільської ради Тернопільського району.
Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданого 08 травня 2018 року Теребовлянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінила ім'я, про що 08 травня 2018 року складено відповідний атовий запис № 9. Прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені ОСОБА_1 .
Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року у справі № 607/14933/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2017 року скасовано в частині відмови позовних вимог ОСОБА_4 про поділ спільного майна шляхом визнання будівельних матеріалів, які були використанні при будівництві будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та виділення у власність ОСОБА_4 будівельні матеріали, які були використанні при будівництві верхнього, цокольного поверхів. В цій частині постановлено нове рішення, яким визнано будівельні матеріали, що використані для будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 як незавершеного будівництва спільним майном подружжя. Також, вказаним рішенням суду проведено реальний поділ незавершеного будівництва будинку по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 виділено 74,4 кв. м., ОСОБА_4 - 125,4 кв. м.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 липня 2022 року, індексний номер витягу 304337717, право власності на незавершене будівництво житлового будинку готовністю 83% зареєстроване за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно зі статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Ці норми відображають загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на зазначене майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Згідно з ч. 16 ст. 120 ЗК України, предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об'єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об'єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об'єкта (частки у праві спільної власності на неї).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості з земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, і визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
Спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 за час шлюбу на підставі договору дарування та є його особистою власністю, однак у разі визнання за кожною зі сторін права власності на частку житлового будинку відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України до власника переходить право власності на частку земельної ділянки в розмірі частки права власності у спільному будинку.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 16.05.2017 проведено реальний поділ незавершеного будівництва будинку по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 виділено 74,4 кв. м., ОСОБА_4 - 125,4 кв. м.
У зв'язку з визнанням за позивачем права власності на частину незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до вимог ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0990 га, кадастровий номер 612580700:02:001:1746, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщений житловий будинок позивача.
Доводи ОСОБА_4 про те, що, спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю, оскільки подаровано йому батьком, судом не беруться до уваги, оскільки правило про перехід права на земельну ділянку при визнанні права власності на будинок закріплене законодавчо у ст. 120 ЗК України .
Також, суд не бере до уваги твердження відповідача щодо пропуску позивачкою строку позовної давності із зверненням до суду із позовною заявою, оскільки відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.07.2022 року, індексний номер витягу 304337717, 01.07.2022 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на незавершене будівництво житлового будинку готовністю 83%, а тому саме з 02.07.2022 у ОСОБА_1 виникло право на визнання права власності на частку спірної земельної ділянки.
Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, однак позивач просив суд не стягувати їх з відповідача, тому суд покладає судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 263 - 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0990 га кадастровий номер 612580700:02:001:1746, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати у справі покласти на позивача.
Копію рішення у справі направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич