07.03.2023м. СумиСправа № 920/1120/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/1120/22
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи
«Сумигаз» (вул. Лебединська, 13, м. Суми, 40021,
код ЄДРПОУ 03352432)
до відповідача Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих
труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 30991664)
про стягнення 1187419 грн 51 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Сіденко Л.В.,
від відповідача: не прибув,
при секретарі судового засідання Щербак Н.М.
Суть спору: 28.12.2022 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1187419 грн 51 коп., з яких: 1105816 грн 34 коп. сума основного боргу, 7740 грн 71 коп. інфляційні збитки, 4180 грн 89 коп. 3% річних, 69681 грн 57 коп. пеня. за неналежне виконання зобов'язань за Договором розподілу природного газу від 01.01.2016, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.12.2022 відкрито провадження у справі 920/1120/22 та призначено підготовче засідання на 26.01.2023, 10:20.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 07 год. 20 хв. до 12 год. 09 хв. 26.01.2023 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 26.01.2023 не відбулось.
Ухвалою суду від 26.01.2023 підготовче засідання у справі призначено на 31.01.2023, 11:00.
31.01.2023 позивачем надано заяву про проведення судового засідання без участі представника (вх.№ 627).
Ухвалою суду від 31.01.2023 відкладено підготовче засідання на 16.02.2023, 10:00.
Ухвалою суду від 16.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.03.2023, 11:00.
Представник відповідача в судове засідання 07.03.2023 не прибув.
При цьому суд зазначає, що ухвали суду у справі №920/1120/22, надіслані на адресу відповідача, що зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: Дочірнє підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” - вул. Комарова буд. 2, м. Суми, Сумська область, 40020, були повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Разом з тим, відповідно до витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ реєстраційною та фактичною адресою відповідача - Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» є вул. Комарова буд. 2, м. Суми, Сумська область, 40020. На зазначену адресу направлялась поштова кореспонденція (Ухвала суду про відкриття провадження у справі, ухвали суду про відкладення розгляду справи, ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначена справи до розгляду пот суті).
Встановивши дані обставини, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.
За змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень”, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18.).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Представник позивача в судовому засіданні 07.03.2023 надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.03.2023 на підставі частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:
1 січня 2016 року між сторонами укладений договір розподілу природного газу шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання № 09420URJIGAPO16 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2498.
Відповідно до абз. 10, п.1.4 розділу І Типового договору, послуга з розподілу природного газу - це послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу і включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи та розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача.
За п. 1.1., 1.2., 1.3. Типового договору розподілу природного газу, останній є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної; доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).
Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Згідно із ч. ч. 2, 6 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать ч. 2 цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу ворони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір включає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Тобто, договір розподілу природного газу є договором приєднання, за яким його умови визначені заздалегідь однією із сторін, а тому такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання - другою стороною до нього в цілому, що означає, що друга сторона не може змінювати умови запропонованого договору, а може лише прийняти їх в запропонованому вигляді.
Отже, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини; постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
За приписами ч. 1 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Згідно п. 4 гл.1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Згідно з пунктами 2.1., 2.2. Договору розподілу, Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та оплатити її вартість у розмірі, строки і порядку, визначені цим Договором; обов'язковою умовою надання Споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у Споживача об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.
На виконання Закону України «Про ринок природного газу» НКРЕКП постановою від 07.10.2019 №2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем (Постанова НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 із змінами і доповненнями), Типового договору розподілу природного газу (Постанова НКРЕКП №2498 від 30.09.2015 із змінами), Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу (Постанова НКРЕКП №236 від 25.02.2016 із змінами). Зазначеними змінами для споживачів з 01 січня 2020 року запроваджено новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, змінено принципи означення обсягів газу, що беруться за основу.
Відповідно до положень пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи із річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача відповідно до цього Кодексу, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Згідно із п. 2 гл.6 р. VI Кодексу газорозподільних систем Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об'єктом (об'єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням її складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах тощо.
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2021 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, величина перевищення має бути сплачена споживачем за двократною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.
Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.
У випадку якщо річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, нарахування Оператором ГРМ вартості перевищення замовленої потужності не здійснюється.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.
Відповідно до п. 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ з 01 січня 2022 року річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за:
- 39 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі;
- 126 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі;
- 314 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об'єкта споживача, що не є побутовим.
Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік (абзац восьмий пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік (абзац восьмий пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що річна замовлена потужність об'єкта Споживача на 2022 рік визначена виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, зокрема, за період 01.10.2020 по 30.09.2021 становить 8 252 360,86 м3. Між сторонами підписаний та належним чином оформлений акт приймання - передачі газу № СУМ0049891 від 30.09.2021, в якому визначено РЗП на 2022 рік.
Отже 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача становить 687696,74 м3.
Відповідно до постанови НКРЕКП від 22.12.2021 №2766 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Сумигаз» установлено наступний тариф на послуги розподілу природного газу:
1) на період з 01 січня 2022 року - у розмірі 1,608 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ);
Щомісячний платіж за розрахунком АТ «Сумигаз» на 2021 рік дорівнює 687 696,74 м3 х 1,608 -рн. за 1 м3 (тариф на послуги розподілу природного газу) /12 = 1 105 816,36 грн.
Періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць (п. 2 гл.6 р. VI Кодексу газорозподільних систем).
Відповідно до п. 7 гл.6 р. VІ Кодексу ГРМ оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 10 глави 6 розділу VІ Кодекс ГРМ надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.
Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ.
Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством.
До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Відповідно до п. 6.6 Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
З матеріалів справи вбачається, що за жовтень 2022 року Відповідачу надано послугу з розподілу природного газу (потужність) на загальну суму 1 105 816,34 грн., що підтверджується актом наданих послуг з розподілу природного газу.
Вищезазначений акт підписаний сторонами та є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за якими Відповідач отримав товар та послуги, а відтак це є підставою виникнення обов'язку у Відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо оплати вартості отриманих послуг, в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість за жовтень 2022 року, яка станом на 27.12.2022 дорівнює 1105816 грн 34 коп.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості отриманих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1105816 грн. 34 коп. заборгованості.
Також позивач просить стягнути з відповідача 7740 грн 71 коп інфляційних втрат та 4180 грн 89 коп 3% річних.
З огляду на ст. 625 Цивільного кодексу визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.
У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума 3% річних становить 4180 грн. 89 коп. (за період з 11.11.2022 по 26.12.2022, виходячи з суми боргу 1105816 грн 34 коп.), розмір інфляційних втрат - 7740 грн. 71 коп. (за період з 01.12.2022 по 26.12.2022, виходячи з суми боргу 1105816 грн 34 коп.)
Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість 4180 грн. 89 коп. 3% річних і 7740 грн. 71 коп. інфляційних втрат.
За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 8.2. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 69681 грн. 57 коп. (за період з 11.11.2022 по 26.12.2022, виходячи з суми боргу 1105816 грн 34 коп.)
Відповідач контррозрахунку пені чи обґрунтованих заперечень проти нарахування штрафних санкцій суду не надав.
Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань, суд приходить до висновку що позивачем арифметично вірно здійснено нарахування пені відповідачу в сумі 69681 грн. 57 коп.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв'язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено.
Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України.
У постанові від 24.02.2021 у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.
Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (пені) є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір пені на 10%, а саме: з 69681 грн 57 коп до 62713 грн 41 коп.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість суми пені в розмірі 62713 грн 41 коп.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин та зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1105816 грн 34 коп основної суми боргу, 7740 грн 71 коп інфляційних втрат, 4180 грн 89 коп 3% річних 62713 грн 41 коп пені. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Позивачем при зверненні до суду з позовом заявлено до стягнення 17811 грн 29 коп. судового збору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 17811 грн 29 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» до Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» про стягнення 1187419 грн 51 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих Труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 30991664) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (вул. Лебединська, 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 03352432) 1 105 816 (один мільйон сто п'ять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 34 коп основного боргу; 7740 (сім тисяч сімсот сорок) гривень 71 коп - інфляційних втрат, 4180 (чотири тисячі сто вісімдесят) гривень 89 коп. - 3% річних, 62713 (шістдесят дві тисячі сімсот тринадцять) гривень 41 коп пені та 17811 (сімнадцять тисяч вісімсот одинадцять) гривень 29 коп в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В інший частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано суддею 08.03.2023.
Суддя С.В. Заєць