Справа № 449/1033/21 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А.В.
Провадження № 22-ц/811/268/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
28 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Колич Х.Б.,
за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області в складі судді Савчака А.В. від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Кредо" про стягнення страхового відшкодування, -
рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Кредо" про стягнення страхового відшкодування - задоволено.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ: 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), страхове відшкодування у розмірі - 250 120 (двісті п'ятдесят тисяч сто двадцять) гривень 00 копійок;
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ: 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 5687 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) гривень 66 копійок, три відсотки річних у розмірі 1130 (одна тисяча сто тридцять) гривень 68 копійок, інфляційні втрати у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 24 копійки, а всього разом - 7318 (сім тисяч триста вісімнадцять) гривень 58 копійок.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ: 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ: 13622789) на користь держави судовий збір у розмірі 2574 (дві тисячі пятсот сімдесять чотири) гривня 38 копійок.
Дане рішення оскаржило ТзДВ «Страхова компанія «Кредо».
В апеляційній скарзі просять рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вважають, що рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначають, що твердження позивачки, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини заподіювача шкоди, а він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди та її розмір, не стосуються відносин, пов'язаних із обов'язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які врегульовані законом, оскільки факт наявності цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована, який є підставою для виплати страхового відшкодування, може бути встановлений страховиком лише після отримання ним відповідного судового рішення, яким така цивільно-правова відповідальність підтверджена. До моменту отримання ТДВ-СК «Кредо» рішення суду у кримінальному провадженні №12020140260000240 підстав для проведення виплати страхового відшкодування за фактом вищезазначеної ДТП у страхової компанії не було, оскільки факт настання цивільно-правової відповідальність ОСОБА_3 за шкоду, заподіяну життю ОСОБА_4 ще не був належним чином підтверджений, а, відповідно, відповідачем права позивачки порушені не були. Звертають увагу на те, що позивачем ні страховій компанії, ні суду першої інстанції не було надано жодних документів, які б підтверджували той факт, що позивачка є єдиною особою, яка у відповідності до пункту 27.3 ст. 27 Закону має право на отримання відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю ОСОБА_4 , а, отже, відсутня можливість визначити суму відшкодування моральної шкоди, яка належить до виплати позивачці, а, тим більше, відсутні підстави для стягнення на її користь загальної суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 60000 грн. Вважають, що позивачем не надані документи, які є необхідними відповідно до вимог ст. 35 та ст. 27 Закону для виплати їй страхового відшкодування як утриманцю потерпілої особи та на відшкодування моральної шкоди згідно п. 27.2. та п. 27,3. ст. 27 Закону, та не доведено її право на отримання всієї суми страхового відшкодування за п. 27.2, та п. 27.3. ст. 27 Закону, у зв'язку із відсутністю документів компетентних органів про наявність, або відсутність інших осіб, які також мають право на відшкодування шкоди. А отже підстав для задоволення вимог позивачки у сумі загального розміру страхового відшкодування, передбаченого п. 27.2 (180000,00 грн.) та 27.3 (60000,00 грн.) ст. 27 Закону у суду першої інстанції були відсутні. Наголошують на тому, що до моменту отримання ТДВ СК «Кредо» рішення суду у кримінальному провадженні № за ЄРДР 12020140260000240 перебіг строку на прийняття рішення про здійснення або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, перебачений п. 36.2 ст. 36 закону, є зупиненим, а отже ТДВ СК «Кредо» не було допущено прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, а відповідно, підстави для нарахування та стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, на ці грошові зобов'язання відсутні. Вважають, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн., який було стягнуто рішенням суду першої інстанції з ТДВ СК «Кредо» є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт і належним чином не обґрунтованим.
В судове засідання сторони не з'явилися, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси позивачки в судовому засіданні захищав представник, а від ТзДВ «Кредо» надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, апеляційної скарги, відзиву на неї, заперечення, письмових пояснень, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 27,36 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.625, 1200 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК Українита задовольняючи позов, виходив з того, що 18.11.2020р. біля 18.00год. в с.Волощина Перемишлянського району, Львівської області, мала місце дорожньо - транспортна пригода, під час якої автомобіль марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 20.11.2020р. За фактом дорожньо-транспортної пригоди 18.11.2020р. було зареєстровано кримінальне провадження №12020140260000240 за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що підтверджується копією витягу з ЄРДР. Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» згідно полісу №АР498186. Позивач ОСОБА_1 доводиться матір'ю загиблого ОСОБА_4 , що стверджується копією свідоцтва по народження серії НОМЕР_4 . Згідно ухвали Перемишлянського районного суду від 29.11.2021р. слідує що кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 12020140260000240 від 18.11.2020р., за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України закрито у зв'язку із смертю обвинуваченого. Ухвалюючи своє рішення суд виходив з того, що відповідач визнав право позивачки на отримання відшкодування витрат на поховання, - то позовні вимоги про стягнення таких витрат у сумі 10120,00 грн. підлягає до задоволення. Розмір такого відшкодування не перевищує розмір передбачений ч.4 ст.27 Закону.Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою годувальника у розмірі 180000,00 грн. Суд зазначив, що позивачка народилась у 1948 році і відповідно до поданої копії пенсійного посвідчення отримує пенсію за віком з 2003 року. Згідно довідки з Пенсійного Фонду розмір її пенсії складає 1683,99 грн. При цьому, згідно довідки про доходи померлого ОСОБА_4 , розмір його доходів з листопада 2019 року по жовтень 2020 року складає 97815,04 грн. (понад 8000,00 гривень в місяць). Згідно довідки виконкому Суходільської сільської ради про склад сім'ї позивачка проживала разом з померлим сином в АДРЕСА_1 . З огляду на це, суд вважає, що позивачка має право на отримання страхового відшкодування у розмірі 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (36 міс. х 5000,00 грн. =180000,00 грн.). Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 60000,00 грн. Частина третя статті 27 Закону передбачає, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Зважаючи на те, що позивачка є матір'ю померлого - вона має право на отримання такого відшкодування. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає, що в даному випадку підстав для припинення розгляду заяви позивачки про страхове відшкодування у відповідача не було. Відповідач мав всі необхідні документи для прийняття рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та виплату його. Тому вимоги про нарахування пені передбаченої п.36.5 ст.36 Закону та відсотків і інфляційних втрат у відповідності до ст.625 ЦК України (відповідно да наданого представником позивачки розрахунку) є обґрунтованими та підлягають до задоволення. В підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Ільків М.М. суду надано описи наданих послуг позивачу ОСОБА_1 , згідно договору про надання правової допомоги № 09.07.21 від 09.07.2021р. на загальну суму по 10000 грн. Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 10000,00 грн. понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
09.08.2021 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Кредо", у якому просив:
- стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі - 250 120 грн.;
- стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 5687 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) гривень 66 копійок, три відсотки річних у розмірі 1130 (одна тисяча сто тридцять) гривень 68 копійок, інфляційні втрати у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 24 копійки, а всього разом - 7318 (сім тисяч триста вісімнадцять) гривень 58 копійок.
- стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18.11.2020р. біля 18.00год. в с.Волощина Перемишлянського району, Львівської області, мала місце дорожньо - транспортна пригода, під час якої автомобіль марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 18 листопада 2020 року б внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140260000240 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Під час досудового розслідування було встановлено - особу водія: ОСОБА_3 , який керував автомобілем Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 , що вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 . Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо».04.03.2021р. на адресу товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія Кредо було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування у інтересах матері загиблого - ОСОБА_1 . Загальна сума страхового відшкодування з урахуванням встановленого ліміту страхового відшкодування складає 250 120 грн., з яких: (180000,00грн.- відшкодування витрат на утримання, 60000,00 грн. - відшкодування моральної школи та 10120,00 грн - витрати на поховання). 27 квітня 2021 року та 08 липня 2021 року на адресу ТДВ СК "КРЕДО» були надіслані запити із проханням надати інформацію про стан розгляду страхової справи. 19 липня 2021 року ТДВ СК "КРЕДО» листом повідомило, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання страховиком відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП. 21 липня 2021 року на адресу ТДВ СК "КРЕДО» було надіслано заяву про долучення додаткових документів і виплату страхового відшкодування, яка містила копію трудової книжки загиблого ОСОБА_4 . З рішенням ТДВ СК "КРЕДО» про зупинення строків розгляду страхової справи і відтермінування прийняття рішення про виплату страхового відшкодування позивачка не погоджується, оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула третя особа - велосипедист - ОСОБА_4 -, а тому цивільно-правова відповідальність водія Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 , в силу вимог ст. ст. 1166, 1187 ЦК України, настає - незалежно від вини водія. Таким чином, рішення ТДВ СК "КРЕДО» про зупинення строків розгляду справи про виплату страхового відшкодування через відсутність вироку суду є необґрунтованим та таким, що порушує право потерпілої на отримання страхового відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - 18.11.2020р. біля 18.00год. в с.Волощина Перемишлянського району, Львівської області, мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 20.11.2020р.
За фактом дорожньо-транспортної пригоди 18.11.2020р. було зареєстровано кримінальне провадження №12020140260000240 за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що підтверджується копією витягу з ЄРДР.
Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Transporter, р. н. НОМЕР_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» згідно полісу №АР498186.
Позивачка ОСОБА_1 є матір'ю загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва по народження серії НОМЕР_4 .
Згідно ухвали Перемишлянського районного суду від 29.11.2021р. слідує що кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 12020140260000240 від 18.11.2020р., за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України закрито у зв'язку із смертю обвинуваченого.
Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Стаття 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.
Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Зважаючи на вказані норми закону, судом, встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком. Доказів цього сторони, зокрема, відповідач, не надали та доводів стосовно цього не заявлено.
Разом з тим, ураховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач визнав право позивачки на отримання відшкодування витрат на поховання, - тому позовні вимоги про стягнення таких витрат у сумі 10120,00 грн. підставно вважав такими, що підлягають до задоволення. Розмір такого відшкодування не перевищує розмір передбачений ч. 4 ст. 27 Закону.
Що стосується позовних вимог про відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою годувальника у розмірі 180000,00 грн. слід вказати таке.
Відповідно до п. 2 ст. 22.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власникові наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом абзацу 1 ч. 1, 2 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого народжена після його смерті.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Окрім наведеного відповідно до ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Згідно п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Зазначена стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачка народилась у 1948 році і відповідно до поданої копії пенсійного посвідчення отримує пенсію за віком з 2003 року. Згідно довідки з Пенсійного Фонду розмір її пенсії складає 1683,99 грн.
При цьому, згідно довідки про доходи померлого ОСОБА_4 , розмір його доходів з листопада 2019 року по жовтень 2020 року складає 97815,04 грн. (понад 8000,00 гривень в місяць).
Згідно довідки виконкому Суходільської сільської ради про склад сім'ї позивачка проживала разом з померлим сином в АДРЕСА_1 .
З огляду на це, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачка має право на отримання страхового відшкодування у розмірі 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (36 міс. х 5000,00 грн. =180000,00 грн.).
Щодо обставин заподіяння шкоди, то слід вказати про те, що передчасна втрата сина для будь-якої людини при наявності життєвих зв'язків між ними однозначно спричиняє моральні страждання, що мало місце і у даному випадку чого відповідачем фактично не оспорювалось та не спростовано.
Аналізуючи причини та спосіб завдання моральної шкоди позивачці, визначаючи характер, глибину душевних страждань, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що розмір визначений судом першої інстанції для відшкодування моральної шкоди позивачам правильно визначений та не підлягає зміні.
Так, передчасна, раптова смерть сина, надзвичайно близької для позивачки людини, фактично однієї з найближчих у її житті, члена її сім'ї, внаслідок ДТП - однозначно спричинила втрату надзвичайно важливого життєвого зв'язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.
Внаслідок смерті ОСОБА_4 , його мати - ОСОБА_1 , будучи людиною старшого віку, втратила свого сина, який був та міг бути і надалі їй підтримкою в подальшому житті. В результаті цієї трагедії позивачка, яка залишилася у пенсійному віці без сина, зазнала непоправної втрати та різку зміну у її особистому житті, життєвих планах. Ця втрата спричинила та спричиняє їй глибокий та тривалий душевний біль та страждання, а також змушує її докладати значних додаткових зусиль для зміни свого життєвого ритму, організації свого життя.
Враховуючи вказане відповідач повинен був виплатити позивачці визначену законом суму 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, яка правильно визначена позивачкою.
Згідно довідки про доходи померлого ОСОБА_4 , з заробітної плати останнього дійсно стягувались аліменти. Однак, вказане жодним чином не впливає на обставини даної справи та необхідність задоволення позовних вимог, оскільки доказів того, що будь-хто інший звертався до відповідача з заявами про страхове відшкодування суду не надано.
Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки відповідач фактично не заперечував право на отримання такого відшкодування, однак, заперечував проти отримання одноособово позивачкою всієї суми відшкодування моральної шкоди, - тому саме на відповідача покладається обов'язок доведення наявності інших осіб, які мають право на таке відшкодування та наявності вимог від таких осіб.
Зважаючи на вказане, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачка має право на отримання відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю її сина ОСОБА_4 у розмірі 60000,00 грн. (5000,00 грн. х 12 місяців).
Окрім цього, слід вказати і про те, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено стягнення пені за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Враховуючи вказане, судом вірно задоволено вимогу про стягнення з відповідача пені, а також зважаючи на норми ст. 625 ЦК України, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач як боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідач вважав, що до винесення рішення у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12020140260000240 від 18.11.2020р., - 90 денний строк для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування зупинився. Тому, підстави для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також право на компенсацію витрат на правову допомогу - у позивачки відсутні.
Натомість, судом першої інстанції правильно вказано, що в результаті ДТП з участю застрахованого у відповідача транспортного засобу та велосипедиста ОСОБА_4 , останній після зіткнення з автомобілем помер на місці ДТП. Зважаючи, на такі обставини та те, що автомобіль відноситься до джерела підвищеної небезпеки підстав для встановлення наявності чи відсутності вини водія такого транспортного засобу не є обов'язковим, про що йшлося вище з посиланням на норми закону.
Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку підстав для припинення розгляду заяви позивачки про страхове відшкодування у відповідача не було. Відповідач мав всі необхідні документи для прийняття рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та виплату його.
Тому вимоги про нарахування пені передбаченої п.36.5 ст.36 Закону та відсотків і інфляційних втрат у відповідності до ст.625 ЦК України (відповідно до наданого представником позивачки розрахунку) є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Здійснені позивачкою відповідно до вимог закону розрахунки страхового відшкодування, пені, та санкцій передбачених ст.. 625 ЦК України не оспорювалися та не спростовані відповідачем. Своїх альтернативних відповідачем не надано.
Що стосується доводів скарги стосовно неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу із складністю та обсягом виконаних робіт то такі доводи колегія суддів вважає не обґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Окрім цього, згідно п. 6.1 Договору про надання правової допомоги №09.07.21 від 09 липня 2021 року, сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги до цього договору становить 10000 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують , а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» - залишити без задоволення.
Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 07 березня 2023 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра