Справа №761/28659/22 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1223/2023 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
01 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
власника майна ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (інн: НОМЕР_1 ) шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження даним об'єктом нерухомого майна.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати оскаржувану ухвалу. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (інн: НОМЕР_1 ).
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, прийнята з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Розгляд клопотання про накладення арешту відбувся без участі власника майна, а тому не було враховані всі належні докази, що вказують на правомірність перебування майна у власності ОСОБА_6 та, що вона у законний спосіб володіє відповідним майном.
Апелянт вказує на те, що вказана квартира придбана ОСОБА_6 за 4 284 416, 86 грн. та оплачена ще у 2017 році, що підтверджується п. 4 Договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 року та Довідкою № АН-44/106 від 07.03.2018, тому ніяк не може бути речовим доказом у кримінальному провадженні по заволодінню коштами у 2019-2021 роках.
Прокурор не навів доводів та не надав жодних доказів слідчому судді, які б підтверджували факт того, що це майно є: об'єктом кримінально протиправних дій; придбаним за рахунок коштів, набутих внаслідок кримінального правопорушення; знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Арештоване майно не відповідає критеріям речових доказів, визначеним у ст. 98 КПК України та не може бути використане в якості доказів у кримінальному провадженні.
Сама лише постанова слідчого від 18 листопада 2022 р. про визнання зазначеного майна речовим доказом у кримінальному провадженні № 12022100100003317, яка додана до клопотання про арешт майна, не може свідчити про законність такого рішення слідчого. Слідчий суддя зобов'язаний в порядку судового контролю перевіряти відповідність майна критеріям ст. 98 КПК, аби не допустити невиправданого втручання в право власності і тим більше, - його порушення незаконним арештом.
Прокурор, як і заявник і його представник, у клопотанні не наводять жодного факту, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було укладено якісь письмові чи усні угоди про купівлю майна та не враховують фактів перебування цих осіб у шлюбі.
Апелянт звертає увагу на те, що в період часу з 03.10.2017 року по 30.03.2022 року ОСОБА_6 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 , на підставі права США, однак згідно ст. 21 Сімейного кодексу України, це не є шлюбом в розумінні законодавства України.
На підставі Рішення про припинення шлюбу у справі № 2020D2 30061, окружного суду округу Кук штату Іллінойс, США, шлюб між подружжям розірвано на підставі Угоди про врегулювання відносин між подружжям після розлучення від 27.01.2022 року.
Пунктом В вказаного рішення суду встановлено: «Кожна зі сторін назавжди позбавляється права на аліменти, право на житло та прилеглу земельну ділянку, атакож будь-яких інших прав або прав вимоги щодо майна іншої сторони, які вони мали в минулому, мають зараз, володіють або отримають в майбутньому, включаючи, середіншого, придбане житло та прилеглу земельну ділянку, спільне та окреме майно подружжя».
Пунктом А статті VII Договору передбачено, що «ВІДМОВА ВІД ПРАВ НА МАЙНО ІНШОЇ СТОРОНИ. Якщо в Угоді не передбачено інше, кожна зі сторін зобов'язується та погоджується, що кожна така сторона матиме та зберігатиме одноособове та виключне право, право власності та майнові інтереси на все майно, яке перебуває у її власності, володінні або під її контролем на дату укладення цієї Угоди, включно з майном, згаданим у позові, нерухомим майном, особистими речами, правами бенефіціара трастів, пенсіями, пенсійними програмами або планами розподілу прибутку, чековими та ощадними рахунками, роялті, облігаціями, акціями та цінними паперами».
Такі факти доводять незмістовний та поверхневий підхід слідчого судді до з'ясування важливих обставин: хто є власником майна і яке відношення має власникдо майна у кримінальному провадженні, відповідно до вимог кримінальногопроцесуального закону.
На обґрунтування вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що копію оскаржуваної ухвали було отримано 20.01.2023 року.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна та її предстаника, в підтримку поданої апеляційної скарги, яку вони підтримали з наведених в ній підстав та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги представника власника майна, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без участі власника майна та його представника, дані про направлення власнику майна ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні. Однак, як зазначає представник власника майна, що копію оскаржуваної ухвали було отримано 20.01.2023 року, іншої інформації матеріали справи не містять, а тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вказане клопотання представника власника майна про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, що у провадженні слідчого відділу Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.11.2022 під № 12022100100003317, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява про те, що протягом періоду часу з 2019 по 2021 роки гр. ОСОБА_6 , шляхом зловживання довірою ОСОБА_10 , під приводом купівлі нерухомого майна, заволоділа грошовими коштами останнього, чим завдала майнових збитків.
21.12.2022 прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 звернулася до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням у кримінальному провадженні № 12022100100003317 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
На обґрунтування вимог даного клопотання прокурор послався на те, що з метою забезпечення збереження речового доказу, недопущення його пошкодження, псування, знищення, використання або передачі, у органу досудового розслідування, виникла необхідність накласти арешт на предмет злочину, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкту: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (інн: НОМЕР_1 ).
23.12.2023 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено.
Приймаючи таке рішення слідчий суддя виходив з того, що майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови.
Так, постановою слідчого від 18 листопада 2022 року квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (інн: НОМЕР_1 ) визнана речовим доказом у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, з метою запобігання зникнення, втрати, пошкодження вказаних речових доказів або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, необхідно накласти арешт на зазначену квартиру.
З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор, який вніс клопотання про арешт майна, не дотрималися.
Зокрема, вказуючи у клопотанні, що зазначена квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкту: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 є речовим доказом у кримінальному провадженні, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Між тим, прокурор не привів у клопотанні та не надав жодного належного і допустимого доказу, що це майно дійсно може бути речовим доказом у кримінальному провадженні.
Так, прокурор у поданому клопотанні зазначив, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкту: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 являється предметом кримінально протиправних дій у кримінальному провадженні № 12022100100003317, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України
Проте, слідчий суддя при розгляді клопотання прокурора про накладення арешту на вказану квартиру мав перевірити чи вказане майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, а саме було предметом вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Матеріали, які долучені до клопотання про арешт майна такі обставини не підтверджують.
При цьому, посилання слідчого судді на ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, як на підставу для накладення арешту на майно, з огляду на те, що майно є доказом злочину, не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтовано та невмотивовано, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт вказаного у клопотанні майна, належним чином не перевірив, не обґрунтував та не зазначив в ухвалі мету та правову підставу для такого арешту, обмежившись лише переліком норм кримінального процесуального закону, які регулюють порядок накладення арешту на майно з підстав збереження речових доказів.
Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що долучена до клопотання прокурора постанова про визнання майна речовим доказом від 18.11.2022 року є необґрунтованою, оскільки за своїм змістом не містить даних на підтвердження того, що майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, отже є формальною.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, ухвала слідчого судді щодо накладення арешту на майно винесена без належного об'єктивного з'ясування обставин кримінального провадження, оскільки органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що майно є матеріальним об'єктом, яке було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Однак прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Беручи до уваги те, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення майно має до розслідування кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні орган досудового розслідування не довів необхідності у накладенні арешту на майно, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.
Крім того, як убачається з матеріалів судового провадження ОСОБА_11 , у відповідності до ст. 64-2 КПК України, у даному кримінальному провадженні перебуває в статусі третьої особи.
Разом з тим, розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя не звернув уваги на вказані обставини та не перевірив наявність підстав для накладення арешту на майно осіб, стосовно яких не здійснюється кримінальне провадження.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказану квартиру, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 не виправдовує такий ступінь втручання у її права і свободи потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Прокурор та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення ст. 173 КПК України, не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
На переконання колегії суддів, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_11 , здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном зазначеної особи здійснено без законних на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора, за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,7 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980746180000, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (інн: НОМЕР_1 ) шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження та розпорядження даним об'єктом нерухомого майна, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволені клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному 17 листопада 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100100003317 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4