Справа №759/4148/17
Провадження №11-кп/824/1412/2023 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
28 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 42016000000004015, внесене до ЄРДР 20 грудня 2016 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2022 у кримінальному провадженні щодо обвинуваченої,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сімферополь АР Крим, громадянки України, освіта вища, пенсіонерки, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,-
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7 ,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2022 ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів №1183-VII від 07 жовтня 2014 року), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Згідно вироку суду, громадянка України ОСОБА_6 , будучи суддею Господарського суду АР Крим, вчинила державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавала Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.
Установлено, що відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим.
Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдо референдум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
17.03.2014 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_10 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Приведені факти свідчать про активну підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
Так, статтею 9 федерального конституційного закону Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.
Під час зазначених подій, ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.
Зокрема, реалізовуючи свiй злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_6 , займаючи посаду судді Господарського суду AP Крим (відповідно до Постанови Верховної Ради України № 134/95-BP вiд 11.04.1995), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою ставлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Господарського суду АР Крим по вул. Невського/Рiчна, 29/11, м. Сімферополь АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на Російської Федерації, чим тимчасово окупованій території України судових органів півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи посилення тимчасової окупації країни-агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня листопада 2014 року, суддя Господарського суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_6 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим Російській Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього, ОСОБА_6 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомостi вiдомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов'язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов'язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_6 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_6 призначена на посаду судді арбітражного суду Республіки Крим Росiйської Федерації на окупованій території AP Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації.
Своїми діями, які виразилися у забезпеченнi дiяльностi на окупованій території України органу судової влади, як невід'ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_6 вчинила державну зраду.
Дії ОСОБА_11 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Також суд першої інстанції не знаходить правових підстав для кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону до 07 жовтня чи до 08 квітня 2014 року), оскільки вчинений нею злочин має триваючий характер і не закінчився станом на 31 жовтня 2014 року - дата набрання чинності Законом України № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2022 відносно ОСОБА_6 - скасувати і закрити кримінальне провадження.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що вважає твердження суду в частині, що обвинувачена свідомо, добровільно, без примусу подала необхідні документи для отримання громадянства Російської Федерації та зайняття посади судді цієї країни є таким, яке базується на припущенні, і не підтверджено доказами, як то відповідними письмовими заявами обвинуваченої, тощо. З'ясувати ці обставини без безпосереднього допиту обвинуваченої у судовому засіданні неможливо. Добровільність її дій також можливо поставити під сумнів, оскільки загальновідомим є факт застосування погроз до представників органів влади України під час активних дій по окупації півострова Крим, в тому числі суддів.
Також апелянт зазначає, що суд робить акцент на тому, що ОСОБА_6 почала діяти як суддя РФ без подання заяви про звільнення її з посади судді України, однак відсутність заяви до уповноваженого органу про звільнення обвинуваченої з посади судді України, не свідчить про те, що обвинувачена не намагалася таку заяву подати, але не змогла цього зробити з об'єктивних причин, а саме через відсутність поштового зв'язку, який відповідно до інформації УДППЗ Укрпошта з півостровом Крим не здійснюється.
Крім того, апелянт вважає, що «Двадцять перший арбітражний апеляційний суд» (Арбітражний суд Республіки Крим Російської Федерації-правильна назва) - в якому була призначена на посаду судді та здійснювала правосуддя обвинувачена, безпідставно віднесений до органу, який здійснює підривну діяльність, принаймні це твердження в обвинувальному акті не конкретизоване.
Також апелянт зазначає, що можливе порушення ОСОБА_6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, як це зазначено саме в ст. 92 вказаного Закону, який до того ж на даний час втратив чинність, але ніяк не є складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України.
Крім того, апелянт вказує, що в обвинувальному акті взагалі відсутнє формулювання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Хоча, мотив дійсно не впливає на кваліфікацію, як це зазначено судом у вироку, але мотив і мета віднесені до предмету доказування, а отже мають важливе значення для постановлення справедливого вироку.
Також апелянт зазначає, що відповідно до диспозиції ст. 111 КК України - державною зрадою є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведені підривної діяльності проти України, тому сторона захисту вважає, що робота обвинуваченої на посаді судді є професійною правничою допомогою, а не підривною діяльністю.
При цьому, апелянт посилається на Науково-практичний коментар в якому визначається термін «підривна діяльність», вказує, що з переліку зазначеного в коментарі, діяльність обвинуваченої не підпадає під жодне наведене там визначення.
Також апелянт вказує, що стороною обвинувачення не доведено будь-яких фактів вчинення обвинуваченою будь-яких прихованих дій з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України або фактів допомоги особам або організаціям, які такі дії вчиняли.
Крім того, апелянт зазначає, що стороною обвинувачення не доведено та не наведено будь-яких фактів того, що участь обвинуваченої у діяльності будь-яких органів, діяльність яких суперечить ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також, порушення обвинуваченої присяги судді, є такими діями, що фактично завдали шкоди зовнішній безпеці України, її суверенітету, територіальній цілісності і недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці.
Також апелянт вказує на відсутність мотивів державної зради у обвинуваченої, які зазначені у обвинувальному акті, а саме: мотиву користі, помсти, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншу країну тощо.
Крім того, апелянт не погоджується з логікою обвинувачення, відповідно до якої всі працюючі громадяни України, які залишилися на півострові Крим є зрадниками. Вважає, що дії обвинуваченої, під час професійної діяльності на посаді судді Російської Федерації, якщо такі дійсно мали місце бути, жодним чином не порушують інтересів України.
Від прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , в яких він зазначає, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2022 щодо обвинуваченої ОСОБА_6 є законним і обґрунтованим, а доводи захисника, що викладені у апеляційній скарзі, такими, що спростовуються доказам, дослідженими під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, тому просить апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва - залишити без змін.
Обвинувачена ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду апеляційної скарги з дотриманням правил, передбачених абзацом 5 ч. 3 ст. 323 КПК України, зокрема, шляхом надсилання повідомлень за останнім відомим місцем проживання обвинуваченої та шляхом публікацій таких повідомлень у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр») та на сайті Київського апеляційного суду, в судове засідання не з'явилася, а тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченої, проте за обов'язковою участю захисника, який не заперечував проти апеляційного розгляду за відсутності його підзахисної ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України за обставин, викладених у вироку обґрунтовані сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України підтверджуються наступними письмовими доказами, а саме листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Державної судової адміністрації України, копіями постанов Верховної Ради України від 11 квітня 1995 року № 134/95-ВР «Про обрання суддів арбітражного суду АРК», за якою ОСОБА_6 обрано суддею, та від 19 квітня 2016 року № 1237-VІІІ «Про звільнення судді», за якою її звільнено з посади судді Господарського суду АР Крим у зв'язку із порушенням присяги, що в сукупності із відповіддю Державної фіскальної служби України від 02.06.2015 № 13130/5/99-99-11-02-03-16 про присвоєння індивідуального податкового номеру та відповіддю Адміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року № 03-01/3021 про ненадходження клопотань про вихід з громадянства підтверджується правовий статус ОСОБА_6 як громадянки України (т.2, а.104, 122-123, т.3, а.17, 20-22, 111).
- рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 (т.3, а.50-69), згідно якого за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_12 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_6 , яка займала посаду судді Господарського суду АР Крим, призначена на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_6 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.
- протоколом огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього (т.3, а.112-185) у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ., відповідно до яких згідно із Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_6 призначено на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації».
- листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 з додатком та від 06 жовтня 2016 року № 19-9785/16, які повністю підтверджують призначення ОСОБА_6 , яка раніше була обрана на посаду судді відповідно до законодавства України та склала присягу судді, на посаду «судді» одного із незаконно утворених на території АР Крим «судів РФ» (т.3, а.26-43, 44-47).
- рішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15, згідно із яким, за результатами розгляду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Господарського суду АР Крим ОСОБА_6 за порушення присяги судді (т.3 а.72-108), що цілком узгоджується з відомостями про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Господарського суду АР Крим за порушення присяги, які містить постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1157-VІІІ «Про звільнення судді».
- відомостями ДІАЗ МВС України про те, що станом на 19.06.2015 ОСОБА_6 не мала судимостей і не притягувалась до кримінальної відповідальності (т.2, а.94).
- листом Департаменту контррозвідки СБУ від 14 червня 2016 року, згідно якого ОСОБА_6 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим (т.2, а.131-137).
- листами Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» від 31.07.2015, Вищої ради юстиції від 26.06.2015 № 4126/0/9-15, прокуратури Автономної Республіки Крим від 26.06.2015 № 04/2-258вих-15 та Державного експортно-імпортного банку України від 24.02.2017 за № 204-00/791 та додатків до них у вигляді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, в тому числі складеними у належній формі та з усіма наявними реквізитами, які підтверджують здійснення ОСОБА_6 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Господарського суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня - листопада 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Господарського суду Республіки Крим», та після її призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя РФ Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації, а також те, що ОСОБА_6 не лише будучи «суддею федерального суду РФ» на території АР Крим - Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації, керувалася законодавством РФ, а й, будучи «суддею Господарського суду Республіки Крим» керувалася таким законодавством, посилаючись на положення Закону РФ № 6-ФКЗ та Арбітражного процесуального кодексу РФ. (т.4, а.3-20, 23-34, 37-47, 63-81, 165-274).
- протоколами огляду документів від 15.02.2017, 09-10.06.2015 та від 21.02.2017, які підтверджують здійснення ОСОБА_6 «правосуддя» від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді відповідно до законів України, зокрема такі дані містять «судові рішення», ухвалені «суддею» ОСОБА_6 на підставі законодавства РФ (т.4, а.48-59, 82-161).
- протоколом огляду інтернет-видань від 08.04.2016 та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим, на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із Федеральним Законом РФ № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» та постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» на території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року (т.2, а.163-231).
- листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції суддя Господарського суду АР Крим, з яких вбачається, що ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому - 33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв'язку із окупацією та припиненням громадянства України (т.3, а.17-19, 23-25).
- протоколом огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим, відповідно до яких згідно із правилами ст. 4 Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ, які, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року (т.2 а.с. 163-231).
Взято до уваги судом першої інстанції і акти компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України, тощо.
Наведений комплекс доказів судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку, йому надана відповідна оцінка, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності. Зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей, а тому суд першої інстанції правильно поклав їх в основу обвинувального вироку та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року).
Зокрема, дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов висновків, що громадянка України ОСОБА_6 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мала статус судді Господарського суду АР Крим, при цьому положення дослідженого судом листа Голови Верховного Суду України від 25 березня 2016 року № 202-1088/0/8-16 щодо втрати нею статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують зазначеного вище, оскільки наведені виключно в контексті втрати нею права на захист статусу судді з боку держави Україна. Отже, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Господарського суду АР Крим, ОСОБА_6 упродовж березня - листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Господарського суду Республіки Крим РФ» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію, а тому здійснення ОСОБА_6 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
За висновками суду першої інстанції достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_6 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузях цивільного, господарського права, господарського процесу, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді першої інстанції. Використання ОСОБА_6 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Господарського суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «судді» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
Суд першої інстанції взяв до уваги і тезиси сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченого, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Водночас констатував, що ОСОБА_6 , як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв'язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. При цьому вибір ОСОБА_6 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим визнав суд те, що вказана особа у зв'язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тимчасом окупувала та анексувала частину території України. Також, колегія суддів вказала і про те, що ОСОБА_6 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше суддею, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, в тому числі і те, що робота обвинуваченої ОСОБА_6 на посаді судді є професійною правничою допомогою, а не підривною діяльністю, колегія суддів до уваги не бере.
Що стосується доводів захисника про те, що посилання суду першої інстанції на добровільність отримання ОСОБА_6 громадянства Російської Федерації та зайняття посади судді цієї країни є припущеннями, які не підтверджуються доказами, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки, як слідує з вироку, суд першої інстанції з посиланням на Конституцію України, закони України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України, від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» обґрунтовано встановив, що про добровільність отримання громадянства РФ та зайняття посади судді цієї країни вказують, як поведінка, так і послідовні дії ОСОБА_6 , яка продовжуючи з 21 березня 2014 року здійснювати «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ», скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ, як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за нею автоматично визначилось громадянство РФ, при цьому ОСОБА_6 своїм правом, протягом одного місяця, заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Тоді як, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад, як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_6 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежено у часі. Жодних фактів, які б спростовували добровільність вчинення ОСОБА_6 таких дій стороною захисту надано не було.
Вказав суд першої інстанції і про свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_6 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, про що свідчить сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Зокрема те, що ОСОБА_6 , починаючи з 21 березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді Господарського суду АР Крим, як суддя не вчинила жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжувала здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім'ї, та в подальшому здійснювала «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік.
Посилання захисника на те, що діяльність обвинуваченої не підпадає під жодне наведене у науково-практичному коментарі визначення терміну «підривна діяльність», колегія суддів вважає непереконливими, оскільки поняття підривної діяльності не містить вичерпного переліку її видів, а у контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. А тому, зважаючи на встановлені судом першої фактичні обставини кримінального провадження, дії ОСОБА_6 , яка будучи громадянкою України та суддею господарського суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. З огляду на наведене, посилання захисника в апеляційній скарзі лише на можливе порушення на ОСОБА_6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів до уваги не бере.
Доводи захисника про неможливість подання ОСОБА_6 заяви про звільнення з посади судді України з об'єктивних причин, зокрема через відсутність поштового зв'язку, є непереконливими, враховуючи дослідженні судом першої інстанції листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 та Вищої ради юстиції, згідно яких 53 судді судів АР Крим звернулось з заявами про переведення до іншого суду на території України, а 33 судді з заявами про звільнення з посади за загальними обставинами, у тому числі, у зв'язку з окупацією та припиненням громадянства України, що на переконання колегії суддів свідчить про те, що і обвинувачена не була позбавлена можливості подати відповідну заяву, в тому числі і засобами електронного зв'язку або безпосередньо прибути на неокуповану частину території України.
Щодо доводів захисника з приводу невідповідності обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону, а саме відсутності у ньому формулювання обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, то вони, на думку колегії суддів, є неспроможними, оскільки усупереч доводам захисника, обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а також інші відомості, передбачені ч. 2 вказаної статті, а тому суд першої інстанції не мав підстав для його повернення та обґрунтовано призначив кримінальне провадження до судового розгляду.
Як слідує з обвинувачення та встановлених судом фактичних обставин, метою ОСОБА_6 була участь у формуванні та діяльності судових органів окупаційної влади, а наслідком її злочинних дій була фактична шкода суверенітетові та територіальній цілісності України, яка полягала у створенні таких органів на території України.
До того ж як правильно зазначає сам захисник в апеляційній скарзі, мотив злочину в інкримінованому ОСОБА_6 кримінальному правопорушенні, не є юридичною ознакою, що визначає вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне, а тому не встановлення мотиву злочину у цьому кримінальному провадженні не виключає кримінальну відповідальність обвинуваченої за вчинення інкримінованих їй дій.
Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Також, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку і про виключення з обвинувачення ОСОБА_6 посилання на нібито її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів в ході судового розгляду не встановив, а також посилання на дії ОСОБА_6 , спрямовані на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних її участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, під час судового розгляду надано не було.
Приймаючи таке рішення, суд дотримався визначеного кримінальним процесуальним законом стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Правильно надав оцінку та обґрунтовано встановив суд першої інстанції і те, що належним чином завірені копії судових рішень, що надані листом Державного експортно-імпортного банку України від 24.02.2017 за № 204-00/791, є матеріальними об'єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (прийняті від імені Російської Федерації на підставі законодавства Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Сімферополі у справах за позовами до суб'єкта господарювання України; викладені на бланках незаконно створеного Російською Федерацією на території Автономної Республіки Крим Арбітражного суду Республіки Крим та російською мовою; завірені штампом «КОПИЯ» та підписами судді і секретаря судових засідань; на них містяться відтиски штампу банку про прийняття їх як вхідної кореспонденції), а тому відповідно до вимог ст. 98 КПК України є речовими доказами.
Відтак, вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
При перевірці матеріалів кримінального провадження, будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування вироку суду не встановлено.
Відповідає вимогам статті 65 КК України і призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання, розмір якого обраний з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, ставлення обвинуваченої до вчиненого, яка свідомо розірвала всі правові стосунки з державою, яка надала їй право діяти від її імені, а також дані про її особу, яка раніше не судима, компрометуючих даних щодо неї не має, відсутність обставин, що обтяжують покарання, до обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченої суд першої інстанції відніс похилий вік ОСОБА_6 , врахував суд першої інстанції і обставини окупації території АР Крим, та призначив ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів, в мінімальних межах, установлених санкцією інкримінованої статті, відповідно до положень КК України та яке в апеляційній скарзі захисником не оспорюється.
Додаткових доводів, які б могли бути підставою для скасування чи зміни вироку захисником до апеляційного суду не надано.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_6 , а також про безпідставність доводів апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2022 у кримінальному провадженні щодо обвинуваченої ОСОБА_6 за ч.1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4