Справа №939/1052/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1404/2023 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Суддя - доповідач - ОСОБА_2 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
28 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 09.11.2022,
за участю:
прокурора ( в режимі ВКЗ) ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6 ,
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 09.11.2022 продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 263 КК України, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07.01.2023 включно, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали - до 07.01.2023 включно.
Суд першої інстанції своє рішення мотивував тяжкістю та обставинами кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкістю покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, враховуючи запровадження військового стану на території України, що свідчать про наявність ризиків, які дають достатні підстави, вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків з метою уникнути кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інші кримінальні правопорушення, а застосування більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім.
Крім того, керуючись ч. 4 ст. 183 КПК України, суд першої інстанції не визначив заставу, оскільки ОСОБА_6 під час дії воєнного стану обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 263 КК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 09.11.2022, якою ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 07.01.2022 включно та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні №420221012020000043 від 11.04.2022.
В першу чергу апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладеним у судому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також захисник вказує на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги доводи сторони захисту та позиції Європейського суду з прав людини з питань щодо застосування відповідних норм права, що спричинило ухвалення необґрунтованого та невмотивованого рішення.
Захисник вказує, що в оскаржуваній ухвалі навіть не зазначено заперечення захисника та не зазначено чому їх відхилено.
Крім того, апелянт вказує, що при ухваленні рішення, суд взяв до уваги та послався лише на факт повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні особливого тяжкого злочину, яка є необґрунтованою, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Також апелянт зазначає, що жодного доказу щодо обґрунтованості пред'явленої стороною обвинувачення підозри ОСОБА_6 у клопотанні про продовження обраного запобіжного заходу не зазначено, до клопотання не надано. Не зазначено і щодо існування шкоди нібито вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень. А також не надано стороною обвинувачення жодного доказу щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 і під час розгляду клопотання судом.
Крім того, апелянт вказує, на відсутність ризику переховування від слідства та суду, окрім умовиводу, проте що «встановлено, що обвинувачений має можливі зв'язки із представниками військовослужбовців ЗР РФ» стороною обвинувачення не надано, а дане твердження ґрунтується лише не припущенні, яке також не обґрунтоване.
Також апелянт зазначає, на відсутність ризику впливу на свідків, як такий, що ґрунтується на припущеннях, оскільки, ОСОБА_6 перебуває під вартою з 28.04.2022 і за цей час жодної спроби впливу на свідків чи інших учасників процесу стороною обвинувачення не відмічено.
Крім того, апелянт вказує, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, як і інші ризики, на які посилається сторона обвинувачення в розумінні ч. 1 ст. 177 КПК України, є лише необґрунтованим припущенням сторони обвинувачення, яке також було необґрунтоване і судом.
Також, апелянт вважає, що запроваджений в Україні військовий стан навпаки зменшує обумовлені в оскаржуваній ухвалі ризики вказані в ч. 1 ст. 177 КПК України, а запроваджена комендантська година ускладнює пересування територією протягом певного часу доби, що зменшує ризик переховування від суду та інші ризики.
Звертає увагу апелянт і на те, що під час розгляду клопотання стороною захисту, зазначалося, що перелічені ризики сторони обвинувачення є невмотивованими та на даний час зменшилися.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, перевіривши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Бородянського районного суду Київської областіперебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні суду першої інстанції прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що на даний час продовжують існувати ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому та які не зменшились і не відпали.
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 09.11.2022 продовженообвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 07.01.2023 включно, без визначення розміру застави.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував у сукупності тяжкість та конкретні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, воєнний стан на території України та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбаченіп. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, ступінь яких не зменшився, що виключає застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, у тому числі у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, запроваджений на території України воєнний стан, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується ризиків, передбачених п. 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого перешкоджанню кримінальному провадженні іншим чином та незаконно впливати на свідків, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває і свідки ще не допитані та обґрунтованість висунутого щодо ОСОБА_6 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню та впливати на свідків, з метою уникнення кримінальної відповідальності
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений з моменту його затримання жодної спроби впливу на свідків не вчиняв,що виключає ймовірність такого ризику, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки те, що знаходячись під вартою обвинувачений не вчиняв дій щодо впливу на свідків, не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , якому під час виконання вимог ст. 290 КПК України стали відомими анкетні та контактні відомості свідків, та який усвідомлюючи умови воєнного стану і тяжкість покарання, що йому загрожує, не зможе здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Той факт, що один зі свідків у даному кримінальному провадженні на час розгляду апеляційної скарги перебуває під вартою, не спростовує вцілому наявність ризику впливу обвинуваченого на інших свідків.
Посилання захисника на необґрунтованість підозри колегія суддів, зважаючи на стадію кримінального провадження, вважає неспроможними, оскільки, судовий розгляд наразі триває та обґрунтованість висунутого щодо ОСОБА_6 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні, тоді як привирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого під час судового провадження в суді першої інстанції, обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Щодо стосується доводів захисника про те, що посилання прокурора в клопотанні на можливі зв'язки обвинуваченого із представниками військовослужбовців ЗР РФ, нічим не підтвердженні і є лише припущенням прокурора, то колегія суддів зауважує, що такі посилання прокурора не є визначальними, оскільки враховуються в сукупності з усіма обставинами, з'ясування яких має значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, оцінивши які, у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даному етапі провадження, продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними.
Крім того, колегія суддів зауважує, що вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258-258-5, 260, 261, 437 - 442 Кримінального Кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
При цьому вимогами п. 3 ч.4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
А відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 09.11.2022, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07.01.2023 включно, без визначення розміру застави - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4