23 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.01.2023,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.01.2023 задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчиненні у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку 29.12.2022 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:мобільний телефон Iphone 12 Pro Max, IMEI НОМЕР_1 із сім-картою; мобільний телефон Iphone 13 mini, IMEI НОМЕР_2 із сім-картою; 5 флеш-накопичувачів: чорного кольору 8 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору без маркування у ковпачку в формі локомотива, чорного кольору без маркування; блокнот із рукописними записами; довідку із реквізитами номеру рахунку ОСОБА_6 , шляхом заборони користування та розпорядження означеним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_5 , яка
Справа № 757/1150/23-к Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/1198/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В апеляційній скарзі захисник зазначала, що майно вилучене під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , та у якій постійно проживають ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (батьки ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ).
За результатами обшуку вилучено майно, належне ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яке не має жодного відношення до предмету розслідування у даному кримінальному провадженні.
Дозвіл на вилучення такого майна слідчим суддею в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку не надавався, а тому воно, в порядку, визначеному ч. 7 ст. 236 КПК України, набуло статусу тимчасово вилученого майна.
Слідчим суддею накладено арешт на вилучене майно з метою збереження речового доказу за відсутності належного обґрунтування та доказіввідповідності такого майна критеріям, визначеним ст. 98 КГІК України, а також за відсутності доведення існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 173 КПК України.
У клопотанні прокурор жодного разу не зазначив дійсних власників майна, у яких його вилучено, - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за участі яких проводився обшук, та які добровільно видали слідчому на його вимогу свої особисті мобільні телефони та флеш-накопичувачі.
Ні у клопотанні про арешт майна, ні в ухвалі від 12.12.2022 року (якою надано дозвіл на проведення обшуку) не зазнається про причетність до вчинення розслідуваного в рамках цього провадження правопорушення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , майно яких було безпідставно вилучено 29.12.2022.
Прокурором жодними доказами не доведена причетність ОСОБА_6 чи ОСОБА_7 до вчинення будь-якого кримінального правопорушення, вони не мають у вказаному кримінальному провадженні жодного процесуального статусу, окрім як осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт.
На момент розгляду клопотання про арешт майна в суді огляд жодного з вилучених предметів не проводився. На вилучених флеш-носіях містяться різного роду музичні твори (пісні), що очевидно не є предметом розслідування даного провадження, та жодного відношення до нього не мають.
Крім того, слідчий під час обшуку не був обмежений у можливості здійснення копіювання наявної на вищевказаних пристроях інформації, у зв'язку з наданням власниками паролів для подолання системи логічного захисту. Однак, не використав своє право, передбачене абзацом 4 ч. 2 ст. 168 КГІК України. У задоволенні клопотання власників вилученого майна щодо копіювання наявної на вилучених пристроях інформації, всупереч приписам абз. 5 ч. 2 ст. 168 КПК України, слідчим безпідставно відмовлено.
Винесена слідчим постанова про визнання майна речовими доказами від 29.12.2022 не може слугувати єдиним і достатнім доводом необхідності застосування арешту майна.
Посилання прокурора у своєму клопотанні на постанову слідчого віл 29.12.2022 року про призначення проведення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів, на переконання захисника, не є достатнім аргументом для того, щоб обмежувати права власників на майно. Крім того, здійснення копіювання образу системи/створення дампу нам'яті того чи іншого носія інформації може цілком забезпечити виконання завдань з проведення призначеного слідчим експертного дослідження та надати відповіді на поставлені в резолютивній частині його постанови питання, без обмеження права власності на вказані речі.
Відібрання у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звичних засобів спілкування (мобільних телефонів), а також відсутність у їх розпорядженні інших електронних інформаційних систем для використання в процесі життєдіяльності вкрай негативно впливає на їх життя, істотно ускладнює звичні процеси.
Крім того, апелянт зазначала, що клопотання від 29.12.2022 року підписане прокурором, а долучені до нього матеріали наявні у вигляді ксерокопій, які прошиті разом з клопотанням та засвідчені підписом слідчого, однак без вказівки на дату (дата відсутня як у посвідчувальному написі, так і в самому описі матеріалів слідчого), що свідчить про порушення вимог п. 5.26 Національний стандарт ДСТУ 4163:2020, а відтак не підтверджує дійсність ряду долучених ксерокопій.
20.02.2023 від захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких вона зазначала, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про те, що за адресою, де проводився обшук, можуть знаходитися речі та документи належні саме ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Ні в клопотанні прокурора від 29.12.2022 року, ні в ході судового розгляду прокурор жодного разу не стверджував, що вилучені за вказаною адресою речі належать саме ОСОБА_10 чи ОСОБА_11 . Прокурор навпаки підтвердив, що вилучені речі були добровільно надані для огляду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (батьками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ). До того ж, представником власників майна надано до суду Довідку з єдиного державного демографічного реєстру, що підтверджує проживання саме ОСОБА_7 за адресою, де проводився обшук.
Постанова слідчого про визнання вилученого майна речовими доказами від 29.12.2022 року не відповідає вимогам визначеним ст. 110 КПК України, оскільки не містить посилань на те, які саме відомості, наявні на вилучених речах, можуть бути використані як докази фактів чи обставин, що розслідуються в даному провадженні, і що саме вони доводять.
Висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі про те, що майно, про арешт якого просив прокурор, не може вважатися тимчасово вилученим, є безпідставним та не відповідає даним ухвали від 12.12.2022 про дозвіл на обшук. Крім того, сам прокурор вважає це майно тимчасово вилученим, оскільки в своєму клопотанні здійснює посилання на правові норми, які регулюють питання накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Ні у клопотанні від 29.12.2022 року, ні під час судового розгляду прокурором не доведено відповідність вилученого майна жодному із критеріїв речового доказу, передбачених ч. 1 ст. 98 КПК України, не обґрунтовано необхідність накладення арешту на таке майно та не доведено існування жодного із ризиків, передбачених абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. На момент судового розгляду (зі спливом 3 тижнів з моменту вилучення майна) стороною обвинувачення не проведено огляд вилученого майна, з метою встановлення там інформації, яка має значення для розслідування даного кримінального провадження.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
23.02.2023 від прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 надійшло клопотання по відкладення судового розгляду з тих підстав, що йому лише 23.02.2023 вручено копію апеляційної скарги, та цього дня о 15 год. 00 хв. він приймає участь в іншому судовому засіданні.
Разом з тим, доказів на підтвердження вказаних прокурором обставин неможливості бути присутнім під час апеляційного розгляду, до клопотання не долучено.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка не заперечувала проти розгляду апеляційної скарги без участі прокурора, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши думку захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Управлінням з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000000158 від 02.04.2022, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 332 КК України.
Як зазначено у клопотанні прокурора, під час проведення досудового розслідування, серед іншого, встановлюються обставини незаконного, без проходження передбаченого чинним законодавством обов'язкового прикордонного та митного контролю, переправлення ОСОБА_16 через державний кордон України, вчиненого невстановленими особами 17.03.2022.
Органом досудового розслідування встановлено, що 17.03.2022, приблизно о 14 год., в районі пункту пропуску «Косино» у Берегівському районі Закарпатської області, невстановлені досудовим розслідуванням особи організували переправлення ОСОБА_16 через державний кордон без проходження обов'язкового прикордонного та митного контролю, зокрема без перевірки документів, які надають право на виїзд громадянам України за межі України, та без з'ясування наявності або відсутності підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон.
При цьому, встановлено, що до незаконного переправлення ОСОБА_16 через державний кордон України могли бути залучені громадяни України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інші особи, у тому числі співробітники правоохоронних органів, державної прикордонної служби та митниці.
Слідством отримано докази, які свідчать про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 могли бути обізнаними про обставини та осіб, залучених до безпосереднього незаконного переправлення ОСОБА_16 через державний кордон України, узгоджували між собою перевезення ОСОБА_16 до місць зустрічей в інших населених пунктах та прикриття факту його перебування в м. Мукачеве та м. Берегове Закарпатської обл.
Встановлено, що ОСОБА_10 04.03.2022 у м. Стрий Львівської області підшукав для ОСОБА_16 та його родини тимчасове помешкання, а саме будинок АДРЕСА_2 , який належить громадянину РФ ОСОБА_17 .
Факт проживання ОСОБА_16 у вказаному будинку також підтверджується інформацією Управління державної охорони України, працівниками якої здійснювалася його особиста охорона.
У свою чергу, під час допиту у якості свідка ОСОБА_10 повідомив, що він разом з родиною проживає у м. Стрий Львівської області, як по місцю реєстрації, а саме по АДРЕСА_1 , так і в будинку АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Водночас, 13.03.2022 ОСОБА_11 (брат ОСОБА_10 ) возив ОСОБА_16 до Закарпатської області, зокрема до м. Мукачеве та м. Берегове, де, за даними слідства, останній міг домовлятись про наступний незаконний перетин державного кордону. Під час допиту ОСОБА_11 підтвердив, що возив ОСОБА_16 до м. Мукачеве та м. Берегове, де останній зустрічався з невідомими йому особами.
16.03.2022 ОСОБА_16 разом із членами родини на автомобілі «БМВ Х6» білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , під супроводом ОСОБА_10 на автомобілі Порш Панамера, д.н.з. НОМЕР_4 , вирушив із м. Стрий у напрямку м. Берегово Закарпатської обл. та поселився в готелі «Магнум» за адресою: м. Берегове, вул. Богдана Хмельницького 112\4. Бронювання номерів для ОСОБА_16 та його родини у вказаному готелі здійснено ОСОБА_10 .
Як убачається із долучених до клопотання матеріалів, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2022 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 .
Згідно даних протоколу обшуку від 29.12.2022, цього ж дня проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон Iphone 12 Pro Max, IMEI НОМЕР_1 із сім-картою; мобільний телефон Iphone 13 mini, IMEI НОМЕР_2 із сім-картою; 5 флеш-накопичувачів: чорного кольору 8 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору без маркування у ковпачку в формі локомотива, чорного кольору без маркування; блокнот із рукописними записами; довідка із реквізитами номеру рахунку ОСОБА_6 .
Постановою заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 від 29.12.2022 вилучені в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 вищевказані речі та документи визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 62022000000000158.
Постановою заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 від 29.12.2022 у кримінальному провадженні № 62022000000000158 призначено судову експертизу комп'ютерної техніки та програмних продуктів, вилучених в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
11.01.2023 прокурор другого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчиненні у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Iphone 12 Pro Max, IMEI НОМЕР_1 із сім-картою; мобільний телефон Iphone 13 mini, IMEI НОМЕР_2 із сім-картою; 5 флеш-накопичувачів: чорного кольору 8 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору без маркування у ковпачку в формі локомотива, чорного кольору без маркування; блокнот із рукописними записами; довідку із реквізитами номеру рахунку ОСОБА_6 , із забороною користування та розпорядження зазначеним майном.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.01.2023 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку 29.12.2022 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Iphone 12 Pro Max, IMEI НОМЕР_1 із сім-картою; мобільний телефон Iphone 13 mini, IMEI НОМЕР_2 із сім-картою; 5 флеш-накопичувачів: чорного кольору 8 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору Transcend 4 Gb, чорного кольору без маркування у ковпачку в формі локомотива, чорного кольору без маркування; блокнот із рукописними записами; довідку із реквізитами номеру рахунку ОСОБА_6 , шляхом заборони користування та розпорядження означеним майном.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене 29.12.2022 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 62022000000000158 від 02.04.2022, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучені речі та документи, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна призвести до його пошкодження, знищення, приховання чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 доводи про те, що вилучене за адресою АДРЕСА_1 майно належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не є підозрюваними у кримінальному провадженні, на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Доводи апеляційної скарги про те, що вилучені флеш-накопичувачі містять різного роду музичні твори, на даному етапі досудового розслідування не є підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, проте підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Крім того, постановою заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 від 29.12.2022 у кримінальному провадженні № 62022000000000158 призначено судову експертизу комп'ютерної техніки та програмних продуктів, вилучених в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 майно не належить до категорії тимчасово вилученого, оскільки ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2022 було прямо надано дозвіл на відшукання за місцем проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та вилучення матеріальних носіїв інформації (у тому числі флеш-накопучивачі, карти пам'яті, жорсткі та оптичні диски), ноутбуків (нетбуки), моноблоків, системних комп'ютерних блоків з елементами живлення до них, мобільних телефонів, планшетів, інших засобів зв'язку, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
Доводи захисника про те, що слідчий під час обшуку не був обмежений у можливості здійснення копіювання наявної на вилучених мобільних пристроях інформації, у зв'язку з наданням власниками паролів для подолання системи логічного захисту, натомість слідчий не вчинив вказані дії, а вилучив відшукане майно, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 36, ч. 5 ст. 40 КПК України, прокурор, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Доводи про те, що клопотання про арешт майна підписане прокурором, а долучені до нього матеріали наявні у вигляді ксерокопій, які прошиті разом з клопотанням та засвідчені підписом слідчого, однак без вказівки дати, не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційні скарзі з доповненнями доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.01.2023, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3