Справа № 524/3838/22 Номер провадження 22-ц/814/2639/23Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.
06 березня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Прядкіної О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,
розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою адвоката Гонтара Валерія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2022 року, прийнятого під головуванням судді Андрієць Д.Д. в м.Кременчуці, (дата складання повного тексту не зазначена) ,
У липні 2022 року Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до районного суду з даним позовом.
Зазначали, що відповідач набув право власності на об'єкт нерухомого майна: комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказували, що станом на день звернення до суду відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою. В період з 01.11.2018 року по 31.10.2021 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю в сумі 59813,79 грн.
Посилаючись на вищенаведене, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кощти в сумі 59 813 грн. за користування земельною ділянкою за період з 2018 року по 2021 рік.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2022 року задоволено частково позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області кошти в розмірі 45939,18 грн. та судові витрати, які складають з судового збору в сумі 1905,41 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог з урахуванням строків позовної давності.
Рішення оскаржив адвокат Гонтар В.М. в інтересах ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині, якою позов задоволено, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вважає, що судом помилково було задоволено позовні вимоги, адже розрахунок заборгованості, за яким стягнуто безпідставно збережені кошти за орендну плату, визначався на основі нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 рік, коли ціна землі була вищою ніж за минулі періоди, а також вказує на невірно стягнутий судовий збір з відповідача, посилаючись на п. 9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», згідно якого останній як інвалід першої групи звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК України).
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав:
Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.12.2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою В.М. було посвідчено договір купівлі-продажу комплексу будівель №2256 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна загальною площею 249,4 кв.м. та 39,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5310436100:05:002:0520, загальною площею 2751 кв.м., право власності на яку зареєстровано за Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно проведеного позивачем розрахунку, сума завданих позивачу збитків за період з 01.11.2018 року по 31.10.2021 року становить 59 813,79 грн.
Районний суд, застосувавши строк позовної давності та частково задовольнивши позовні вимоги, дійшов висновку, що розміщення нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить іншій особі, свідчить про фактичне користування земельною ділянкою, а вартість розміру орендної плати розрахована із застосуванням нормативної грошової оцінки земельних ділянок за 2021 рік із врахуванням ч.2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», що дає підстави для стягнення безпідставно збережених коштів на користь власника земельної ділянки.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком.
У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Судом установлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року № 2256 ОСОБА_1 на праві власності належать комплекс будівель скотозабійного пункту, який розташований на спірній земельній ділянці.
У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Отже, нотаріус, посвідчуючи вказані договори купівлі-продажу, здійснив державну реєстрацію прав власності відповідача.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Таким чином, після укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.
Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Отже, предметом позову є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.
Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.16-17).
Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 21 квітня 2011 року затверджено внесення змін до рішення міської ради від 23 вересня 2008 року «Про орендну плату за землю в м.Кременчуці» (а.с.18-19).
Отже, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до технічної документації із застосуванням відповідних коефіцієнтів та площі цієї ділянки, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів становить 45939,18 грн за період з 13.07.2019 року по 31.10.2021 року.
Доводи апеляційної скарги, щодо застосування позивачем для визначення розрахунку заборгованості по орендній платі нормативно-грошової оцінки за 2021 рік, колегією суддів оцінюються з огляду на положення ст. 18 Закону України «Про оцінку земель».
Крім того, відповідач сплату орендної плати за власними розрахунками не здійснював, як і не спростував розрахунків позивача, а тому твердження апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Разом з тим, відповідно до пп.52-4 підрозділу 10 розділу XX прикінцевих та перехідних положень ПК України, згідно якого не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
У зв'язку з цим, сума стягнення підлягає зменшенню за березень 2020 року на 1 661,50 грн., а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.
Також, обґрунтованими доводами апеляційної скарги є безпідставне стягнення з відповідача судового збору в розмірі 1 905,41 грн.
Відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп.
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено першу групу інвалідності з 19.02.2020 року.
Отже, зважаючи на вищевикладене, в цій частині рішення підлягає скасуванню.
В частині першій статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, приймаючи до уваги часткове задоволення апеляційної скарги та зміну оскаржуваного рішення, підлягає зміні і розподіл судових витрат, а саме: сплачений Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області судовий збір у розмірі 1679,80 грн. підлягає компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Гонтара Валерія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2022 року змінити, зменшивши розмір суми стягнення безпідставно збережених коштів з 45939,18 грн. до 44277,68 грн.
Скасувати рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області судового збору в сумі 1 905,41 грн.
Компенсувати Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області судовий збір в розмірі 1679,80 грн. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07.03.2023 року.
Головуючий суддя О.В. Прядкіна
Судді: С.Б. Бутенко
О.І. Обідіна