Справа № 619/4896/21 Номер провадження 11-кп/814/721/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
27 лютого 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12021221200000281за апеляційними скаргами прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_8 та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2021 року,
Цим вироком ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, одружений, особа зінвалідністю другої групи, почесний президент ТОВ «Віатро»-Х», несудимий,
визнаний винуватим та засуджений за ч.1 ст.263 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням певних обов'язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в розмірі 35287,06 грн.
Вирішене питання про речові докази.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1 до 19 квітня 2021 року без передбаченого законом дозволу зберігав нестандартну нарізну вогнепальну зброю (два сигнальні пістолети «Rеtаі» моделі
«Р114U» та «Baron НК» з конструкційною переробкою саморобним способом у вигляді закриття газовідвідного отвору та заміни ствола; самозарядні пістолет «CZ» та пістолет-кулемет «ППС-43» із конструкційною заміною ствола саморобним способом), а також боєприпаси до нарізної зброї, бездимний порох, який належить до метальних вибухових речовин і придатний для здійснення вибуху при знаходженні в замкнутому просторі та саморобні вибухові пристрої.
Кримінальне провадження розглянуто в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор Дергачівської окружної прокуратури ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України на 4 роки позбавлення волі.
При цьому вважає, що призначене судом покарання є занадто м'яким і звертає увагу на відсутність достатніх підстав для визначення його у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією інкримінованого злочину.
Водночас, прокурор окружної прокуратури не зазначає в апеляційній скарзі про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду у зв'язку з необґрунтованим звільненням обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України на 4 роки позбавлення волі.
При цьому зазначає, що судом не враховано кількість вилученої працівниками поліції у ОСОБА_7 вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин.
Звертає увагу на підвищену суспільну небезпечність злочинів проти громадської безпеки.
Стверджує, що суд безпідставно визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом'якшують покарання, та прохає виключити з мотивувальної частини вироку вказівку про це.
Також наголошує, що саме по собі щире каяття не є підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, а лише характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційних скарг, пояснення обвинуваченого, який вважав рішення суду законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.1 ст.263 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються.
Доводи апеляційних скарг щодо м'якості призначеного покарання є непереконливими. Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з приписами п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу винного, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обираючи ОСОБА_7 захід примусу, місцевий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише із визначених у ст.12 КК України формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Так, суд, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, узяв до уваги, що обвинувачений вчинив тяжкий злочинпроти громадської безпеки, відсутність тяжких наслідків, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Ні прокурор окружної прокуратури, ні заступник керівника обласної прокуратури не навели в апеляційних скаргах переконливих мотивів, які б свідчили про відмінність принципового характеру в оцінці виду та розміру покарання чи вказували б на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом покаранням у виді 3 років позбавлення волі та позбавленням волі на строк 4 роки, про що прохають прокурори.
Доводи апеляційної скарги заступника керівника обласної прокуратури про безпідставне врахування судом як обставини, що пом'якшує покарання - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, є непереконливими.
Як вбачається з матеріалів провадження та поведінки обвинуваченого в судовому засіданні, він не просто визнав свою провину,в результаті чого розгляд кримінального провадження здійснювався в порядку ч.3 ст.349 КПК України, а дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
З пояснень ОСОБА_10 у засіданні апеляційного суду видно, що він вчиняв дії, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, а тому суд правильно вказав про його активне сприяння розкриттю злочину.
Що стосується доводів апеляційних скарг про необхідність призначення ОСОБА_7 реального покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів приходить до такого.
У ст.65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною.
Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
За змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Оцінюючи, як тяжкість вчиненого злочину, так і конкретні обставини кримінального провадження; відсутність тяжких наслідків; особу винного, який має сім'ю, вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою з безстроково встановленою інвалідністю 2-ї групи і тяжко хворіє; з огляду на позитивні характеристики, значні досягнення в науці, запатентовані авторські розробки, які практично втілені у різних галузях в Україні; його ставлення до вчиненого, а саме щире каяття та розуміння наслідків; враховуючи бездоганну процесуальну поведінку ОСОБА_7 протягом тривалого часу після ухвалення оскаржуваного вироку, колегія суддів вважає, що усі наведені обставини в своїй сукупності істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого злочину і особливо ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства та утворюють підставу для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Таким чином, належно умотивувавши свою позицію, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, а застосований судом у даному конкретному випадку захід примусу відповідає меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Отже, апеляційні скарги прокурора окружної прокуратури та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури не підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407 та 418 КПК України, колегія суддів,
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_8 та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4