"22" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3122/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Рясний В.О
розглянувши справу №916/3122/22
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ” (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 129 “В”, кв. 36, код ЄДРПОУ 41071408)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” (68600, Одеська область, вул. Пароходна, буд. 28, код ЄДРПОУ 01125821)
про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності
Представники сторін:
від позивача: Жук Ю.В. ордер
від відповідача: Іщенко Г.М. ордер
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р. був укладений на підставі укладеного між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та відповідачем договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року., який визнаний недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021р. по справі № 916/1252/21, що набрало законної сили, а також Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 року у справі № 640/6826/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення тендерного комітету від 14.01.2021 року про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами, а тому договір №49/391 СЭФ від 03.08.2021р. підлягає визнанню недійсним. Окрім того, позивач просить застосувати на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача сплачені за Договором кошти у сумі 3 367 616,48 грн. (з яких 3 229 203,68 грн. сплачено Позивачем Відповідачу згідно виставлених рахунків та 138 412,80 грн. витрачених Позивачем на ремонт зафрахтованих барж та не компенсованих йому Відповідачем).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.11.2022р. провадження по справі №916/3122/22 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 23.01.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи було призначено по суті в засіданні суду.
23.12.2022р. за вх. №29439/22 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв'язку з чим в задоволені просить суд відмовити.
При цьому в обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує на відсутність у позивача порушеного права та недоведеність належними та допустимим доказами погодження відповідачем на ремонт барж.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Як вказує позивач, 03.08.2021 року між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (Управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН - ТРАНСШИПМЕНТ» (Фрахтувальник) було укладено Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ, відповідно до умов якого ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надало, а ТОВ «ГРЕЙН -ТРАНСШИПМЕНТ» прийняло в тимчасове платне користування майно, а саме баржі: BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-016, BS-019, BS-20, BS-21 (далі - Договір).
Згідно статті 1 Договору термін «Управитель» означає особу, що діє у якості власника судна на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Укладаючи Договір ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» діяло як Управитель майна, що набув статусу Управителя та повноважень на укладання Договору на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року укладеним між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (далі - Договір Управління)., який укладено на підставі рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 року про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 року у справі № 991/9005/20.
Згідно пункту 1.2. Договору Управління строк управління активами розпочинається з моменту передачі активів, що підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі активів.
Проте, як вказує позивач згодом йому стало відомо що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 року у справі № 640/6826/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення тендерного комітету від 14.01.2021 року про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами, які передані в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі № 991/9005/20.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 року по справі №916/1252/21 залишеним в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 року, визнано недійсним договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Так, позивач вказує, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20 передано в управління Національному агентству шляхом передачі в управління на підставах, у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 8, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» з метою забезпечення його збереження та економічної вартості речові докази (майно), а саме: баржі BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-014, BS-015, BS-017, які належать на праві власності ТОВ «Лоток» та баржі BS-016, BS-018, BS-019, BS-020, BS-021, які належать компанії «Effective Management Service Lnd», та ними користується судновласник в Україні ТОВ «Лоток».
Проте, згодом внаслідок подачі відповідних позовів ТОВ «Лоток» рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 у справі № 640/6826/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення тендерного комітету від 14.01.2021 про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами, які передані в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі № 991/9005/20.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 року по справі №916/1252/21 залишеним в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 року, визнано недійсним договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Позивач наголошує, що на час укладення Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ, Відповідач не був судновласником (ні власником ні управителем) барж з приводу яких укладався Договір, за таких обставин Відповідач уклавши спірний Договір діяв без достатніх на те правових підстав адже не мав права розпоряджатися чужим майном і не просто чужим майном, а майном арештованим у рамках кримінального провадження (речовими доказами) та відповідно отримувати будь-які кошти за це майно.
На переконання позивача, оскільки Договір Управління визнано недійсним, то будь-які дії Відповідача щодо майна з приводу якого укладено Договір користування активами (майном) №49/391 СЭФ є не правомірними.
При цьому, на думку позивача, відповідач фактично в порушення норм Кримінального процесуального кодексу України, розділу ІІІ Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», положень глави 70 ЦК України, здійснив розпорядження арештованим майном, а крім того в порушення норм ст. 203 КТМ України Відповідач укладаючи спірний Договір не був судновласником зафрахтованих барж.
Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.10.2020 року накладено арешт в тому числі і на баржі BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-014, BS-015, BS-017 шляхом накладення заборони розпоряджатися (відчужувати) та користуватися цим майном, накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Позивач зазначає, що в ході розгляду справи №640/6826/21 судом встановлено протиправність дій Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, щодо обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу, а отже і управителем майна, в зв'язку з чим рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, були скасовані.
Як наслідок при розгляді справи №916/1252/21 судом було встановлено, що Договір управління активами (майном) №29-03-21 від 29.03.2021 року укладений на підставі раніше скасованого судом рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів є недійсним.
Позивач наголошує, що визнання Договору Управління недійсним фактично означає, що на момент укладання спірного Договору Відповідач не мав права володіти та розпоряджатися майном арештованим у рамках кримінального провадження, не мав права надавати його у користування Позивачу та не міг укладати спірний Договір оскільки перестав бути управителем і як наслідок судновласником барж як того вимагає ст. 203 КТМ України. За таких обставин визнання рішенням суду недійсним Договору управління активами (майном) №29-03-21 від 29.03.2021 року є підставою визнання недійсним Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року за приписами ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину не може суперечити як Цивільному кодексу України, так і іншим актам цивільного законодавства.
Крім того позивач вказує, що Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК України та ст. 208 ГК України відповідно. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Так за посиланнями позивача, на виконання умов Договору у період з 03.08.20221 року по 03.02.2022 року ним було сплачено на користь Відповідача 5 632 190,13 грн. за фрахтування барж згідно переліку наведеному у Договорі.
При цьому відповідач зазначає, що Договір користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року укладався у рамках повноважень та виконання умов Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року у зв'язку з чим положення цього договору є визначальними для спірного Договору та не можуть існувати окремо від нього.
Згідно пункту 5.2. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячна винагорода Управителя за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно - 65% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами.
Відповідно до п. 5.5. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячний розмір надходжень до Державного бюджету України становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно 35% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених Управителем у зв'язку з управлінням активами.
За умовами пункту 5.4. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року до необхідних витрат, зроблених Управителем у зв'язку з управлінням активами відносяться зокрема витрати на технічне обслуговування активів, витрати на проведення ремонту активів, витрати пов'язані з отриманням суднових документів.
Положеннями статті 2 частини 2 спірного Договору та пункту 3 Додатку 3 Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року передбачено, що Управитель зобов'язаний відшкодовувати Фрахтувальнику витрати на ремонт зафрахтованих барж.
Як вказує позивач, за період дії Договору відповідач на підставі статті 2 частини 2 спірного Договору та пункту 3 Додатку 3 Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року відшкодував Позивачу 664 184,47 грн. витрат понесених позивачем на ремонт зафрахтованих барж.
Тобто, як зазначає позивач, зі сплачених ним відповідачу коштів у розмірі 5 632 190,13 грн. з відрахуванням витрат на ремонт у розмірі 664 184,47 грн. залишилось 3 229 203,68грн. (65%) як винагорода за управління, а решта 1 738 801,98грн. (35%) яка перераховувалась до Державного бюджету України складала фактичну вартість фрахтування барж.
За посиланнями позивача, відповідачем не компенсовано позивачу витрати понесені ним на ремонт барж BS-010 та BS-016 проведений для усунення тимчасових обмежень Регістру судноплавства України та для отримання Класифікаційних свідоцтв без обмежень у розмірі 138 412,80 грн.
За таких обставин Відповідач фактично діючи у якості посередника залишав собі 65% сплачених коштів, після вирахування витрат, не надаючи Позивачу жодних послуг та не виконуючи жодних робіт за ці кошти, ці кошти залишались Відповідачу у якості доходу.
Позивач наголошує, що виходячи з викладеного та керуючись положеннями статті 216 ЦК України та статі 208 ГК України Позивач повинен повернути наявні в нього баржі Відповідачу, а Відповідач повинен повернути Позивачу сплачені за Договором кошти у сумі 3 367 616,48 грн. (з яких 3 229 203,68 грн. сплачено Позивачем Відповідачу згідно виставлених рахунків та 138 412,80 грн. витрачених Позивачем на ремонт зафрахтованих барж та не компенсованих йому Відповідачем), з урахуванням того, що не підлягають поверненню Позивачу кошти у сумі 2 402 986,45 грн. (вартість фрахтування перерахована до Державного бюджету України у сумі 1 738 801,98грн. та витрати на ремонт барж у сумі 664 184,47 грн.), що залишається у якості компенсації одержаного Позивачем, що не може бути повернуто в натурі.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ” звернулось до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. А також дав його дефініцію: охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно його вимог про визнання недійсним договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р.) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Як з'ясовано судом, 03.08.2021 року між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (Управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН - ТРАНСШИПМЕНТ» (Фрахтувальник) було укладено Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ, відповідно до умов якого ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надало, а ТОВ «ГРЕЙН -ТРАНСШИПМЕНТ» прийняло в тимчасове платне користування майно, а саме баржі: BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-016, BS-019, BS-20, BS-21 (далі - Договір).
Згідно статті 1 Договору термін «Управитель» означає особу, що діє у якості власника судна на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Укладаючи Договір ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» діяло як Управитель майна, що набув статусу Управителя та повноважень на укладання Договору на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року укладеним між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (далі - Договір Управління), який укладено на підставі рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 року про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 року у справі № 991/9005/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 1032 Цивільного кодексу України установником управління є власник майна. У випадках, встановлених законом, установником управління може бути Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Правові та організаційні засади функціонування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, визначені Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.
Як встановлено судом, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20 передано в управління Національному агентству шляхом передачі в управління на підставах, у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 8, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» з метою забезпечення його збереження та економічної вартості речові докази (майно), а саме: баржі BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-014, BS-015, BS-017, які належать на праві власності ТОВ «Лоток» та баржі BS-016, BS-018, BS-019, BS-020, BS-021, які належать компанії «Effective Management Service Lnd», та ними користується судновласник в Україні ТОВ «Лоток».
Відповідно до витягу із протоколу №43 засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 11.12.2020 р. тендерним комітетом вирішено оголосити конкурсний відбір управителя вказаними вище активами з подальшим розміщенням відповідного оголошення на офіційному веб-сайті АРМА, встановивши строк подачі документів до 28.12.2020 до 17:00 включно. Відповідне оголошення розміщене на офіційному веб-сайті АРМА (https://arma.gov.ua/asset_management/view/poshuk-upravitelуa-12-barj).
Для участі у вказаному конкурсному відборі до АРМА надійшли відповідні заяви від ТОВ "Лоток", ПАТ "УДП", ТОВ "Юбі Аутсорсинг", ТОВ "Супьорб Шип Менеджмент", ПАТ "Київський Річковий Порт" та ТОВ "Грейн-Трансшипмент".
Відповідно до витягу із протоколу №48 засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 14.01.2021 р., ТОВ "Лоток" не допущено до участі у конкурсному відборі, оскільки ним не подано довідку щодо наявності достатньої кількості працівників, які мають необхідні знання та досвід для управління активами, а також документи, що підтверджують кваліфікацію спеціалістів, чим порушило положення розділу III Порядку проведення конкурсного відбору управителів активів, затвердженого протоколом засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 14.08.2020 р. №29. До участі в конкурсі вирішено допустити: ПАТ "УДП", ТОВ "Супьорб Шип Менеджмент", ПАТ "Київський Річковий Порт" - ТОВ "Грейн-Трансшипмент".
Крім того, згідно вказаного витягу із протоколу №48 тендерним комітетом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами вирішено обрати ПАТ "УДП" переможцем конкурсу, оскільки його економічна пропозиція є найбільш вигідною.
На підставі викладеного між Національним агентством України з питань виявлення, розушку та управлінням активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та ПрАТ «УДП» укладено Договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021, згідно з яким Установник управління (АРМА) передає Управителеві (ПрАТ «УДП») на строк до 31 грудня 2025 року баржі (активи) в управління, а Управитель зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління активами.
Не погоджуючись з результатами конкурсу, ТОВ «Лоток» звернулось з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування результатів торгів.
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021, набрало законної сили, позов ТОВ «Лоток» задоволено повністю: - визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 р. про недопущення ТОВ "Лоток" до участі у конкурсі з пошуку управителя активами: 12 барж, які передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20; - визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання ПАТ "УДП" переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20.
В подальшому рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 року по справі №916/1252/21 залишеним в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 року, визнано недійсним договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з цим, ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом, на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/682/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське Пароплавство" про визнання протиправним та скасування рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 р. про недопущення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до участі у конкурсі з пошуку управителя активами: 12 барж, які передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20 та про визнання протиправним та скасування рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 у справі №640/682/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське Пароплавство" про визнання протиправними та скасування рішень був задовольний повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 р. про недопущення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до участі у конкурсі з пошуку управителя активами: 12 барж, які передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20. Визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2021 у справі №640/6826/21 апеляційні скарги АРМА та ПрАТ “УДП” залишені без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2021 залишено без змін, а відтак в силу ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України вказане рішення набрало законної сили.
Крім того як встановлено судом, в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1252/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТОК" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" про визнання договору недійсним договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 року по справі №916/1252/21 залишеним в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 року, визнано недійсним договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.
При цьому, в ході розгляду справи №640/6826/21 судом встановлено протиправність дій Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, щодо обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу, а отже і управителем майна, в зв'язку з чим рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, були скасовані. Та як наслідок при розгляді справи №916/1252/21 судом було встановлено, що Договір управління активами (майном) №29-03-21 від 29.03.2021 року укладений на підставі раніше скасованого судом рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів є недійсним.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Отже, з урахуванням наведеного вище, суд зазначає що договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р., правомірність якого оспорюється у цій справі, укладений на підставі визнаного недійсним Договору про управління майном (активами) №29-03-21 від 29.03.2021, який в свою чергу укладено на підставі скасованого судом рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України) за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).
Згідно положень статті 20 КТМ України судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах.
Суд зазначає, що визнання Договору Управління недійсним свідчить, що на момент укладання спірного Договору Відповідач не мав права володіти та розпоряджатися майном арештованим у рамках кримінального провадження, не мав права надавати його у користування Позивачу та не міг укладати спірний Договір оскільки перестав бути управителем і як наслідок судновласником барж як того вимагає ст. 203 КТМ України.
Отже, з урахуванням скасування судом рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та визнання судом недійсним Договору про управління майном (активами) №29-03-21 від 29.03.2021 є підставою визнання недійсними оспорюваного у відповідній справі договору за приписами ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину не може суперечити як Цивільному кодексу України, так і іншим актам цивільного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН - ТРАНСШИПМЕНТ» про визнання недійсним Договору про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р., укладеного між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про застосування наслідків недійсності договору, шляхом стягнення з відповідача коштів у сумі 3 367 616,48 грн. з яких 3 229 203,68 грн. сплачено Позивачем Відповідачу згідно виставлених рахунків та 138 412,80 грн. витрачених Позивачем на ремонт зафрахтованих барж та не компенсованих йому Відповідачем суд зазначає наступне.
Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК України та ст. 208 ГК України відповідно.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Так як встановлено судом, на виконання умов Договору у період з 03.08.20221 року по 03.02.2022 року Позивачем було сплачено на користь Відповідача 5 632 190,13 грн. за фрахтування барж згідно переліку наведеному у Договорі.
Крім того, за період дії Договору відповідач на підставі статті 2 частини 2 спірного Договору та пункту 3 Додатку 3 Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року відшкодував Позивачу 664 184,47 грн. витрат понесених позивачем на ремонт зафрахтованих барж.
Так, за розрахунком позивача відповідач повинен повернути позивачу сплачені за Договором кошти у сумі 3 367 616,48 грн. (з яких 3 229 203,68 грн. сплачено Позивачем Відповідачу згідно виставлених рахунків та 138 412,80 грн. витрачених Позивачем на ремонт зафрахтованих барж та не компенсованих йому Відповідачем), з урахуванням того, що не підлягають поверненню Позивачу кошти у сумі 2 402 986,45 грн. (вартість фрахтування перерахована до Державного бюджету України у сумі 1 738 801,98грн. та витрати на ремонт барж у сумі 664 184,47 грн.).
Оскільки, Договір користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року укладався у рамках повноважень та виконання умов Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року положення цього договору є визначальними для спірного Договору та не можуть існувати окремо від нього.
Згідно пункту 5.2. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячна винагорода Управителя за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно - 65% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами.
Відповідно до п. 5.5. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячний розмір надходжень до Державного бюджету України становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно 35% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених Управителем у зв'язку з управлінням активами.
За умовами пункту 5.4. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року до необхідних витрат, зроблених Управителем у зв'язку з управлінням активами відносяться зокрема витрати на технічне обслуговування активів, витрати на проведення ремонту активів, витрати пов'язані з отриманням суднових документів.
Положеннями статті 2 частини 2 спірного Договору та пункту 3 Додатку 3 Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року передбачено, що Управитель зобов'язаний відшкодовувати Фрахтувальнику витрати на ремонт зафрахтованих барж.
На підставі вищевикладеного, враховуючи висновок суду щодо визнання недійсним Договору про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р., суд вважає позовні вимоги позивача про застосування на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 3 229 203,68 грн.., які були перераховані відповідачеві позивачем за договором №49/391 СЭФ від 03.08.2021р. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, щодо вимоги про стягнення з відповідача витрати понесених позивачем на ремонт барж BS-010 та BS-016 проведений для усунення тимчасових обмежень Регістру судноплавства України та для отримання Класифікаційних свідоцтв без обмежень у розмірі 138 412,80 грн. суд погоджується з доводами відповідача та в цій частині відмовляє, оскільки позивачем належним та допустимими доказами не доведено факт погодження відповідачем відповідних витрат.
При цьому надані позивачем до матеріалів справи копії листування шляхом електронної пошти не є належними й допустимими доказами, оскільки останнім не надана первинна документація обов'язкова для погодження ремонтних витрат.
При цьому заперечення відповідача до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються обставинами встановленими по тексту рішення.
Так заперечуючи проти позову відповідач вказує на відсутність у позивача порушеного права. Проте суд відповідні посилання оцінює критично, оскільки як встановлено судом відповідач не будучи вже управителем майна, оскільки як зазначалось вище судом визнано недійсним Договір про управління майном (активами) №29-03-21 від 29.03.2021, продовжує виставляти позивачу рахунки, та стягувати заборгованість в судовому порядку. Зокрема рішенням господарського суду Одеської області від 29.09.2022р. у справі №916/818/22 з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за спірним договором за період з грудня 2021р. по травень 2022р. Суд відзначає, що наявність діючого договору про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021р. дасть змогу відповідачу в подальшому виставляти відповідачу рахунки та стягувати заборгованість, не маючи на це жодних правових підстав.
Також відповідач вказує про на наявність в договорі арбітражного застереження про підсудність спорів у справі Господарському суду Миколаївської області згідно ч. 5 ст. 29 ГПК України.
Так ч.5 ст. 29 ГПК України передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Суд зазначає, що з урахуванням положень ч.5 ст. 29 ГПК України, та враховуючи що відповідно до умов договору згідно яких місцевиконання договору визначаємо як порт Херсон та порт Ізмаїл, відповідні заперечення відповідача судом до уваги не приймаються.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Інші посилання відповідач не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ” є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи проте враховуючи недоведеність погодження відповідачем витрат на ремонт барж, підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ” (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 129 “В”, кв. 36, код ЄДРПОУ 41071408) до Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” (68600, Одеська область, вул. Пароходна, буд. 28, код ЄДРПОУ 01125821) - задовольнити частково.
2. Визнати недійсним Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року укладений між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (68600, Одеська область, вул. Пароходна, буд. 28, код ЄДРПОУ 01125821) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 129 “В”, кв. 36, код ЄДРПОУ 41071408) .
3. Застосувати наслідки недійсності договору та стягнути з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (68600, Одеська область, вул. Пароходна, буд. 28, код ЄДРПОУ 01125821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 129 “В”, кв. 36, код ЄДРПОУ 41071408) одержані грошові кошти за недійсним Договором про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року у розмірі 3 229 203 (три мільйони двісті двадцять дев'ять тисяч двісті три)грн. 68 коп.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (68600, Одеська область, вул. Пароходна, буд. 28, код ЄДРПОУ 01125821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 129 “В”, кв. 36, код ЄДРПОУ 41071408) судовий збір в сумі 50 919 (п'ятдесят тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять)грн. 06коп.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06 березня 2023 р.
Суддя К.Ф. Погребна